💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Читаємо онлайн Підняти вітрила! - Раду Тудоран
— він знову впав.

Блек Педро стріляв, спотикаючись об бухти канатів; руки його тремтіли, сам він був наляканий. Усе життя мріяв мати рушницю, свою, власну, а зараз із жахом бачив, що рушниця не може творити чудес. Чоловік перед ним, червоний від відблисків полум'я і від власної крові, повз до нього, піднявши вгору багор, і якщо остання куля не вкладе його…

Ісмаїл відчув кулю десь у тілі, але не знав де, бо все тіло його було зрешечене, а він повз уперед, гнаний полум'ям, яке тяглося за ним по засмолених щілинах між дошками.

Побачивши його за два кроки від себе, Блек Педро випустив рушницю, сахнувся назад, перечепився через якір і впав горілиць спиною на парапет.

— Не вбивай мене! Гум-м-м! Не вбивай! — він заламав руки на грудях і зробився геть маленький.

Багор уже націлився пронизати його, та Ісмаїл похитнувся, а наступної миті метис зверетенувсь у неймовірному стрибку і звалився через парапет…

Піроги алкалуфів відчалювали від берега, розтягнувшись на воді вервечкою вогнів…

Коли Герасім, Ієремія, Хараламб, мокрі, задихані, піднялися на борт, Ісмаїл на колінах виливав останнє відро на вже погашений вогонь. Пахло димом, горілим деревом, а ще полум'яніла на палубі його власна кров.

Ісмаїл якось вибачливо глянув на товаришів і впав.

Стерновий нагнувся до нього.

— Ісмаїле! Друже мій! — простогнав він, беручи його на руки.

У лісі завиднілися нові вогні. Невдовзі почулися крики, і Хараламб здригнувся, упізнавши їх:

— Наші! Герасіме, я беру шлюпку і йду до них!

Ісмаїл злякався: капітан повертався в найнепідходящий час. Серце, наскільки воно ще було живе в ньому, впало. Він підняв руку й зробив знак стерновому, щоб той нахилився до нього.

— Герасіме… — слова давались йому важко. — Не говорити капітан… — він показав рукою на корму, — не говорити… що я спати на його койка…

Голова його впала на бік, він знепритомнів.


РОЗДІЛ XXXII
ВІДВАЖНИЙ ІСМАЇЛ

«Сперанца» підняла якір одразу ж, тільки-но почало світати. То сям, то там ще диміли хати — усе, що залишилось від селища алкалуфів.

— Пішла намарне наша робота, пане! — пригнічено сказав стерновий.

— Ні, Герасіме, наш труд відродиться. Алкалуфи втекли, розсипались по островах, по лісах і, може, блукатимуть так ще дуже довго. Та коли мине страх, коли їм допече мороз, восени, я певен, вони знову зберуться й почнуть хазяйнувати. Наші сокири залишились у них, а дерева в лісі досить.

І справді, мандрівники, які потім ішли протокою Бігл, бачили на захід від Ушуайї селище з дерев'яними хатами, зведеними у якийсь незвичайний для цих місць спосіб, але ніхто так і не зміг розгадати цієї загадки.

— Запам'ятай, Герасіме, труд наш дасть свої плоди!. — повторив Антон, востаннє глянувши на берег, на гори, за вершинами яких уже не було невідомої території на Вогняній Землі.

Дихав слабенький зюйд-вест, і шхуна з реями на правому борту важко йшла протокою на захід. Аднана сиділа в узголів'ї Ісмаїла, а екіпаж усував збитки, завдані вогнем, — на щастя, це можна було зробити на ходу. Подекуди прогоріли дошки на палубі, згорів тент і мале вітрило, але в них було запасне.

— Ходіть тихше, не гупайте так! — шепотів Герасім.

Усі намагалися ходити навшпиньки, ніхто не гупав, але стерновий для годиться попереджав.

За коліном протоки стояв якийсь вітрильник.

— Гей, на «Сперанці»! — крикнули звідти. — Звідки йдете?

— Ми стояли на якорі тут, у протоці, за три милі звідси.

— А ви не бачили там високого чоловіка? Він висадився учора ввечері і чомусь не повертається.

— Вітрильник його?

— Ні. Мій. Він зафрахтував його на два місяці.

— Гроші вже одержали?

— Так.

— Тоді можете йти. Він просив передати, що сам вас знайде… Ви знаєте Ушуайю?

— Як свої п'ять пальців.

— Там є шпиталь або хоч лікар?

— Спитайте при місії доктора Йозефа. Він хоч і похмурий, але досить тямковитий. У нього є пілюлі, може робити уколи.

До Ушуайї вони прибули аж наступного дня пізно ввечері.

Доктор Йозеф, якого знайшли в мурованій каплиці і привели до недужого, зняв шапку, побожно перехрестився повільними жестами смиренного монаха й підійшов до Ісмаїла.

— Рана в плечі, добре! Зараз подивимось, куля засіла там чи вилетіла через лопатку. Добре, добре! Кість не пошкоджена, добре! Ох, а тут гірше, грудна порожнина продірявлена, куля ввійшла в грудну кістку, але відхилилася вбік, добре, інакше зачепила б серце, — він не харкає кров'ю? — легені цілі, яке щастя! Ага, ось ще одна рана, в лівому коліні… Але що трапилось? Я ще в житті не бачив так подірявленої людини!

Оглянувши коліно, доктор спохмурнів, але тільки на мить, бо вже наступної миті його обличчя знову набуло ясного й благочестивого виразу.

— Чашечка й стегнова кістка розбиті! Ногу треба б відрізати, але не варто…

Капітан запитливо глянув на нього. Доктор показав на небо.

— Він помирає, сину мій! Відходить у царство небесне!

Аднана почала кусати кулаки. Антон зблід і закам'янів.

— Нам залишається зробити те, що примирить його з небом, — вів далі доктор Йозеф. При цих словах він розстебнув медичну торбу і поміж інструментами, баночками й коробочками з пігулками смиренно знайшов те, що потрібне для причастя. Капітан дивився на нього, неспроможний усвідомити, що відбувається.

Відгуки про книгу Підняти вітрила! - Раду Тудоран (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: