Північна Одіссея - Джек Лондон

— Я ж працюю для Революції.

Сучасні революції потребують грошей, а Хунті завжди їх бракувало. Її члени наполегливо працювали, недоїдаючи і недосипаючи, однак траплялися моменти, коли здавалося, що перемога чи поразка Революції залежить від якихось жалюгідних двох доларів. Одного разу — і це сталося вперше, — коли утворилася двомісячна заборгованість за оренду приміщення і його власник став погрожувати виселенням, не хто інший, як Рівера, цей хлопчик-прибиральник у дешевому, затертому до дірок одязі, поклав шістдесят доларів золотом на стіл Мей Сетбі. Потім були й інші подібні випадки. Три сотні листів, вистукані на безперестанно зайнятих друкарських машинках, лежали невідправленими, бо бракувало поштових марок. То були прохання надати допомогу, заклики до санкцій з боку профспілок, вимоги редакторам газет стосовно справедливих нових угод, протести проти брутального ставлення до революціонерів у судах Сполучених Штатів та інше. Зник годинник Бери — старовинний механізм у золотому корпусі, що дістався йому у спадок від батька. Потім зник простенький золотий перстень з третього пальчика Мей Сетбі. Ситуація була жахливою. Рамос та Арелано у відчаї смикали себе за довгі вуса. Листи конче треба було відправити, але поштова служба не продавала марки в кредит. І тоді Рівера вдягнув капелюха і вийшов. Повернувшись невдовзі, він виклав на стіл місіс Сетбі тисячу двоцентових марок.

— А може, то все — мерзенне золото Діаса? — задумливо звернувся Вера до товаришів.

Ті здивовано вигнули брови, не знаючи, що сказати. А Філіпе Рівера, Головний прибиральник Революції, і далі, при нагоді, продовжував викладати золото і срібло на потреби Хунти.

Та все одно її керівники ніяк не могли змусити себе полюбити цього хлопця. Бо вони його не знали. Бо він був інакший. Бо не вселяв довіри до себе. Зривав усі спроби перевірити його. І хоч яким молодим він був, їм бракувало духу розпитувати його.

— А може, він — велика самотня натура? Не знаю, не знаю… — якось мовив безпорадно Арелано.

— У ньому немає нічого людського, — зауважив Рамос.

— Мабуть, щось спопелило його душу, — припустила Мей Сетбі. — І спалило в ній увесь сміх та світло. Він — як мрець, але цей мрець живе і вселяє страх.

— Напевне, йому довелося пережити пекло, — сказав Вера. — Усі, хто пройшов крізь пекло, мають такий вигляд, а він же іще майже дитина…

Та все одно він їм не подобався. Він ніколи не розмовляв, ні про що не розпитував, нічого не пропонував. Коли їхні розмови про Революцію ставали емоційними й піднесеними, він все одно стояв і мовчки слухав, з обличчям, позбавленим виразу й життя, і тільки очі його горіли холодним вогнем. Бентежні і сумні, вони буравчиками розжареного льоду впивалися в обличчя то одного, то другого промовця.

— Він — не шпигун, повір мені, — якось сказав Вера місіс Сетбі. — Він — патріот, повірте моєму слову, до того ж — найбільший патріот з усіх нас. Але я його зовсім не знаю!

— У нього важка вдача, — зазначила Мей Сетбі.

— Та отож, — погодився Вера і мимоволі здригнувся. — Оці його очі! В них немає доброти й любові, натомість вони випромінюють погрозу. Це — очі лютого тигра. Не сумніваюся, що коли я якимось чином виявлюся недостойним справи Революції, він без вагання вб'є мене. Цей хлопець не має серця. Він безжалісний, мов криця, холодний і жорстокий, мов арктичний мороз. Він — як місячне сяйво зимової ночі, коли самотня людина замерзає на верхівці якоїсь поодинокої гори. Я не боюся Діаса й усіх його головорізів, а от цього хлопця я боюся, справді боюся. Правду кажу тобі. Він — як подих смерті.

Однак саме Вера переконав інших по-справжньому довіритися Рівері. Було втрачено зв'язок між Лос-Анджелесом та мексиканським півостровом Нижня Каліфорнія. Трьох соратників розстріляли і зарили в могилах, які їх змусили вирити власноруч. Ще двоє потрапили до в'язниці у Лос-Анджелесі. Хуан Альварадо, командувач федеральних сил, виявився справжньою потворою. Він зірвав усі плани Хунти. У результаті зв'язок між активними та потенційними революціонерами в Нижній Каліфорнії перервався.

Малому Рівері дали вказівки і відправили на південь. Коли він повернувся, то зв'язок був відновлений, а Хуан Альварадо — мертвий. Командувача знайшли в ліжку.

У його грудях стримів ніж, загнаний по самісіньке руків'я. Останнє було перевищенням інструкцій, даних Рівері, але люди з Хунти знали, що із завданням він упорався добре і вчасно. І тому ні про що його не розпитували. А він нічого їм не розповів. Та все одно вони перезирнулися і почали вибудовувати здогади.

— Я ж казав вам, — почав Вера. — Діас має боятися цього молодика більше, аніж будь-кого іншого. Він безжалісний і невмолимий. Він — як десниця Господа.

Важка вдача, про яку вже висловлювалася Мей Сетбі і яку всі вони відчували, давалася взнаки конкретними фізичними проявами. Рівера часто приходив то з розбитою губою, то із синцем під оком, то з припухлим вухом. Було очевидно, що він сварився і бився — десь у тому зовнішньому світі, у якому він їв, спав, заробляв гроші й робив щось таке, про що вони навіть не здогадувалися. З часом він навчився набирати шрифт для їхньої невеличкої щотижневої газети. Інколи траплялося, що він був не в змозі це робити через розбиті і посинілі суглоби пальців, якими він не міг поворухнути, або через те, що права або ліва рука звисала непорушно, а обличчя спотворювала гримаса невимовного болю.

— Безпритульник і марнотратник, — сказав Арелано.

— Відвідувач усіляких лігвищ, — додав Рамос.

— Але ж де він бере гроші? — визивно спитав Вера. — От сьогодні я буквально кілька хвилин тому дізнався, що він оплатив рахунок за чистий папір — сто сорок доларів.

— А оці його відлучки! — додала Мей Сетбі. — Він ніколи їх не пояснює.

— Треба приставити до нього шпигуна, — запропонував Рамос.

— Не хотів би я опинитися на місці того шпигуна, — кинув Вера. — Боюся, що в такому разі вам навіть не довелося б влаштовувати мені похорон, бо ви мене просто більше ніколи б не побачили. Цей хлопець має якусь нездоланну пристрасть. І нікому — навіть Богу — не дозволить він заважати цю пристрасть задовольняти.

— Перед ним я почуваюся як мала дитина, — зізнався Рамос.

— А для мене він як утілення моці — неандерталець, хижий вовк, стрімка разюча кобра, отруйний скорпіон, — сказав Арелано.

— Він — як Революція в людській подобі, — мовив Вера. — Він — її полум'я і дух,