Тiм Талер, або Проданий смiх - Джеймс Крюс

Т. Троч".

На Тiмове щастя, мачуха зразу вирiзала той аркуш, бо на зворотi писалося про астрологiю. (Мачуха народилася пiд сузiр'ям Скорпiона.)

Згодом хлопцевi стала тяжко дошкуляти ворожiсть усього завулка. Постiйну Тiмову поважнiсть люди вважали за пиху, чваньковитiсть i дивились на нього так само, як на мачуху та Ервiна: чваньки-новобагатьки, мовляв.

I тому Тiм зрадiв дужче за всiх (наскiльки вiн взагалi ще мiг радiти), коли мачуха вирiшила вибратись iз завулка й найняла цiлий поверх у розкiшному будинку на гарнiй вулицi.

Старi меблi, що їх мачуха не схотiла забрати з собою, вона роздарувала тим небагатьом людям у завулку, з якими ще розмовляла. Вона хотiла вiддати комусь i великий годинник, де Тiм сховав свої заощадження. На щастя, Тiм почув про те вчасно й попросив мачуху поставити годинник у його кiмнатi в новому помешканнi. Вiн просив так настирливо, що мачуха погодилася - скорiше здивовано, нiж сердито. I таким чином той сейф, що вибивав години, помандрував разом iз Тiмом до його власної кiмнати, де хлопець уперше зроду дiстав змогу спокiйно, на самотi вчити уроки.

У новому помешканнi мачуха зразу найняла собi служницю. Але довго витримати в неї не могла жодна дiвчина. За Марiєю прийшла й пiшла Берта, за Бертою Клара, за Кларою Йоганна, поки врештi найняли одну лiтню жiнку на ймення Грiт. Та лишилась надовго, бо не мовчала хазяйцi, а огризалася щоразу, коли панi нападалась на неї.

Отак вони то гризлись, то знов мирились рiк за роком, аж поки Тiмовi сповнилось чотирнадцять лiт i настав час вiддавати його вчитись якогось фаху.

Мачуха наполягала, щоб Тiм пiшов учитись до контори, що приймає заклади на iподромi. Вона недарма добивалась того: якраз на свiй тринадцятий день народження Тiм поставив дуже багато грошей на одного старого коня, що його iподромне начальство востаннє, нiби з ласки випустило на перегони. На цього коня не ставив нiхто - крiм Тiма! Та через те, що на нього поставив Тiм, кiнь прийшов до фiнiшу перший - на превеликий подив усiх знавцiв. Хлопець одержав цiлих тридцять тисяч марок. Але пiсля того виграшу вiн заявив своїй мачусi, що вони тепер мають уже досить грошей i що вiн бiльше не гратиме на перегонах. I нi сльози, нi штурхани не могли вплинути на нього. Вiдтодi вiн нi разу не пiшов на iподром.

Мачуха з Ервiном iще кiлька разiв самi спробували щастя. Але, програвши загалом три тисячi марок, а вигравши ледве триста, вони теж покинули грати на перегонах.

Отож мачуха й сподiвалася, що Тiм, навчаючись у закладовiй конторi, знову захопиться перегонами. Вона вже навiть ходила домовлятися з найбагатшим у їхньому мiстi власником такої контори. Але Тiм затявся й сказав, що буде моряком i нiяких контор та iподромiв бiльше й знати не хоче.

Одного разу, кiлька днiв по тому, як Тiм закiнчив школу, мачуха знову завела свою стару пiсню про Тiмову майбутню роботу:

- Тижтаки вженедити-на, Тiме! Требаждочогосьбра-тися! Приконторi тизтвоїм хистом мiгбибагатi-єм стати, Тiме! Яжнепросе-бедбаю! Яжпроте-бедумаю!

- А я не хочу в контору! Я хочу стати моряком! - вiдрубав Тiм.

Тодi мачуха почала сердито вичитувати йому, далi розкричалась, а врештi пустила сльозу. Стала, як завжди, скиглити, що вiн хоче її залишити на старiсть без шматка хлiба, щоб вона з торбами ходила, що вiн, певно, надумав стати багатiєм сам, а її та свого брата Ервiна покинути в бiдi й що взагалi вiн завжди був у родинi як чужий. Вiн же навiть смiятись уже не вмiє!

Мачуха й гадки не мала, як боляче вразили Тiма тi останнi слова. Йому аж кров ударила в голову. Вiн ладен був схопитись i кудись забiгти.

Та вiдтодi, як Тiм утратив свiй смiх, вiн так навчився володiти собою, що аж страх, як на його лiта. I цього разу вiн теж зумiв так стриматися, що мачуха помiтила тiльки, як вiн почервонiв.

- Дасте менi в недiлю стiльки грошей, як тодi, коли я закладався востаннє, - сказав вiн. - Я, напевне, виграю дуже багато.

Не встигла мачуха вiдповiсти, як Тiм вибiг iз хати, помчав щодуху до рiчки й сiв там на самотнiй лавочцi, силкуючись опанувати своє хвилювання. Але цього разу не спромiгся. Його душили сльози; вiн щосили стримував плач i тому аж тiпався, хлипаючи. Лише як вiн кинув стримуватися, сльози й хлипання помалу минулися, i чотирнадцятирiчний хлопець почав спокiйно й холодно обмiрковувати своє майбутнє.

Вiн вирiшив у недiлю знову поставити на найгiршого коня й виграти багато грошей. Тi грошi вiн вiддасть мачусi, а потiм просто втече з дому. Може, найметься юнгою на пароплав, а може, щось iнше знайде. За грошi вiн не турбувався: iподроми є всюди. А крiм того, бути багатiєм йому зовсiм не хотiлося. Тiм це вже зрозумiв. Вiн продав свiй смiх за те, що зовсiм йому не потрiбне.

I ось хлопець, що сидiв на лавочцi над рiчкою, постановив собi куди важливiшу рiч: вiн вирiшив повернути свiй смiх! Наздогнати, знайти його. Розшукати пана Троча, хоч би де той був.

Добре було б, якби Тiм мiг комусь розповiсти про ту свою ухвалу хоч кому-небудь, хоч якому п'яному вiзниковi чи напiвбожевiльному диваковi-волоцюзi. Найскладнiшi речi можуть стати найпростiшими, коли порадитися про них iз ким-небудь. Але Тiм не мав права розповiдати про свою бiду. Вiн повинен був замкнутися в собi, як устриця замикається в своїй скойцi. Аркуш паперу, що лежав тепер у подвiйному днi годинника, зробив iз Тiма найсамотнiшого й найсмутнiшого хлопця в цiлому свiтi.

У тiй самотностi й смутку несподiвано пригадався Тiмовi небiжчик батько i грошi, вiдкладенi на мармуровий надгробок. I Тiм вирiшив iще одне: перше нiж утекти з дому, треба таки поставити батьковi той надгробок. Вiн знав, що зробити це буде нелегко. Та дарма. Якось упорається!

Вже спокiйнiший, пiдвiвся хлопець iз лави. В нього тепер були плани, що їх треба здiйснити. I тi плани додали йому сили.

Восьмий аркуш

ОСТАННЯ НЕДIЛЯ

Настала недiля - остання Тiмова недiля в рiдному мiстi. Мачуха хвилювалася вже зранку. Вона зварила дуже мiцної кави, жадiбно пила її за снiданком i майже нiчого не їла. Тiмовi вона дала