Казка про Думки - Олександр Михайлович Костинський

Олександр Костинський

Казка про Думки

На центральній площі міста Бімбомгорода росло дерево. Так, звичайнісіньке дерево. У нього був стовбур, кора, гілки та листя. І все ж таки це було чарівне дерево, тому що на ньому жили Думки: Розумна, Добра, Зла, Дурна, Весела і навіть Дивна.

Щоранку з першими променями сонця Думки прокидалися, робили зарядку, вмивалися та розліталися містом. Вони прилітали до кравців і листонош, лікарів і водіїв автобусів, будівельників і вчителів. Вони поспішали до школярів і до зовсім маленьких дітей, які тільки-но вчаться ходити, Думки прилітали до серйозних бульдогів і кучерявих болонок, до кішок, голубів і акваріумних рибок. Тому з самого ранку всі мешканці міста: і люди, і кішки, і собаки, і голуби — всі робили різні вчинки. Розумні або дурні. Добрі або злі.

Роботи у Думок було багато. Особливо у Веселої, Розумної та Доброї. Вони були повинні скрізь встигнути та в усіх побувати, нікого не забути: ані великих, ані малих.

«У нашому чудовому місті, — часто говорили вони, — має бути якнайбільше жартів, радості, усмішок та веселощів. Тоді скрізь буде лунати сміх, а у містян ніколи не буде поганого настрою».

«Вперед» — кричали одна одній Розумна, Добра та Весела Думки. — На нас чекають мешканці Бімбомгорода! Ми їм потрібні!».

І вони летіли над великими проспектами та маленькими вуличками, над довгими скверами та величезними площами, випереджаючи своїх шкідливих родичок: Дурну та Злу Думки. Саме тому всі у місті працювали і завжди мали гарний настрій.

Тепер ви розумієте, як засмутилися Розумна, Весела і Добра Думки, коли до їхнього міста прийшла негода.

Негода привела із собою холодний вітер. Вона затягла небо чорними, кудлатими хмарами і пролила на площі та вулиці Бімбомгорода колючий дощ. Негода розігнала по домівках мешканців міста. Вона люто свистіла у підворіттях та на горищах, щосили дмухала в димарі та ринви.

«У-у-у! — свистіла вона. — Кінець вашім веселощам! Тепер назавжди забудете про пісні та жарти! Тепер вам більше не посміятися! У-у-у!».

Добра, Весела та Розумна Думки дуже засмутилися. Проте їхні погані сестрички, Зла та Дурна, навпаки, були раді і щасливі.

«Тепер, коли холодно та сиро, — говорили вони, — ніхто не веселитиметься. Тепер не наші веселі та розумні сестрички, а ми станемо найшановнішими Думками у нашому сирому та холодному місті, — раділи Зла та Дурна Думки. — Не пройде й дня, як у Бімбомгороді розучаться співати і танцювати. Ми поселимо на площах та вулицях тугу, а в майстернях та домівках — нудьгу. Ми всіх посваримо, навіть найдобріших і найлагідніших».

Ось що говорили одна одній ці злюки, вирушаючи до мешканців міста. Але раділи вони марно. Погані сестрички забули про те, що на чарівному дереві живе ще одна думка — їхня далека родичка, Дивна Думка.

Дивна Думка приходила до мешканців міста нечасто. Але якщо вона когось відвідувала, то в місті починалися дива.

Солідні інженери згадували дитинство — вони влаштовували різнокольорові феєрверки та салюти. Поважні двірники раптом переставали бути поважними. Вони ставали навпочіпки та малювали крейдою сонце й хмари і, звичайно ж, один одного. А кухарі та кондитери вражали мешканців міста такими тортами і тістечками, що навіть архітектори та художники дивувалися: «Все, — говорили вони, — записуємося в кондитери!».

Того дощового похмурого дня Дивна Думка довго міркувала, до кого ж їй прийти, і вирішила, що давно не бачила Веселого Шевця. Веселий Швець і справді був веселий, але того дня він був сумний. Адже негода зіпсувала йому настрій.

Веселий Швець слухав, як по даху барабанить дощ, як свистить сердитий холодний вітер, і сумно зітхав.

Але варто лише було Дивній Думці зазирнути до його майстерні, як обличчя Веселого Шевця знову стало веселим, а Дурній і Злій Думкам довелося забиратися геть.

Веселий Швець взявся до роботи. І ось уже на черевиках з'явилися зелені підметки, а на чоботях — сині.

Майстер дістав пензлик, і незабаром черевики стали рожевими і червоними, на підборах розцвіли намальовані ним волошки та ромашки, а шкарпетки прикрасилися метеликами та бабками. Швець працював, не покладаючи рук, і тільки коли останній чорний черевик перетворився на бузковий, вийшов на вулицю.

Дощ і вітер шуміли над містом, але голос Веселого Шевця був гучніший.

«Гей! — гукнув він. — Діти Бімбомгорода, ви мені потрібні! Ви потрібні місту! Біжіть сюди — і ми переможемо негоду!».

І незабаром вулицями і майданами крокували взуті в різнокольорові черевики, капці, туфлі та чоботи хлопчаки і дівчата. Вони шльопали по сірих калюжах — і калюжі ставали барвистими. У різнокольорових — синіх, червоних і жовтих — калюжах відбивалися хмари та перетворювалися на сині, червоні і жовті хмари. І коли остання чорна хмара перетворилася на бузкову хмару, дощ ущух, а з ним пішла геть і негода.

Городяни виходили з домівок, раділи та сміялися. Вони славили Веселого Шевця і підкидали дітлахів високо вгору. Вони співали пісні і веселилися, а разом із ними веселилися і Думки: Добра, Розумна та Весела.

«Хай живе Дивна Думка! Хай живуть диваки-майстри! Хай живуть діти Бімбомгорода!» — кричали вони і підкидали високо вгору свої великі яскраві капелюхи.

Любий читачу, як ти вважаєш, які думки відвідали цих дітей?

Від перекладачки

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей — україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова