Тінь сови - Роман Скіба

Колишній дружині присвячується...

ПЕРЕДЗИМ'Я

ЦИКЛ

"Необірваним яблукам

Важко робитися сивими..."

Із віршів автора
I А нам з тобою ні-ні та й холодно. Твій плащик жовтий стікає в осінь. Далеко ще до приїзду Воланда. Та й до Різдва іще часу досить... А ми з тобою бродячим парками... Дивися – білка. Ну он же – бачиш? А бідне сонце об'їлось хмарками. – Ну що ж ти, сонце? – Та так. Бо смачно ж... А ти волосся даруєш вітрові. І розсилаєш по білій шиї. Тікаймо звідси під ясен віттявий, Бо сизе небо дощем прошиє... Ця печериця з розкішним равликом... Цей дух озонний, цей кіт пропащий... Блискоче світ, наче пізнє яблуко. Але чому в тебе ЖОВТИЙ плащик.
II Сніг. Завтра перший сніг. Завтра? Звичайно, завтра. Інії вже рясні. Вже догоряє ватра. Ніч. Завтра перша ніч. Наша з тобою, перша. Чуєш? Кричать півні, В космос дзьоби задерши... Жерсть... Небеса, як жерсть. Жар від листків опалих... Маєш високу честь – Мій поправляти шалик. Осінь. Туман. Антракт. Схили гілок пологі. Начебто просто так. Очі у нас вологі...
III ...А пам'ятаєш, ти писала: "Ромчику мій маленький, Ромчику мій дорогий..."? – Цей лист був дуже сентиментальний, і я часто над ним ревів. Потім ти сказала, що він загубився... Але ж Він не міг загубитися – Листи не горять і не губляться. Як і рукописи. Правда вони жовтіють. Та що поробиш, - такий вже колір розлуки. Зрештою, листя теж жовтіє. А я люблю жовте листя. Ти ж пам'ятаєш, Яким місяцем мене мають назвати... Ти все пам'ятаєш. Каркуша...