Збірка творів - Вільям Шекспір
Як не хитається від бур гора.
Входить Гортензіо з розбитою головою.
БАПТІСТА
Що, друже? Ти чого такий блідий?
ГОРТЕНЗІО
Коли блідий, то, певне, з переляку.
БАПТІСТА
Ну як — чи є в дочки музичний хист?
ГОРТЕНЗІО
Скоріше є вояцький хист у неї.
Не лютню їй би в руки, а меча.
БАПТІСТА
Не зміг її до лютні наламать?
ГОРТЕНЗІО
Вона об мене лютню поламала!
Сказав я тільки, що не ті лади
Вона бере, і взяв її за руку,
Щоб показать, як треба класти пальці,
Вона ж ураз неначебто сказилась:
«То я ладу не тямлю? Постривай!»
Та лютнею по маківці мене,
Аж деку голова моя пробила,
І я на хвильку ніби остовпів,
Дивлюсь крізь лютню, а вона мене
Цигикалом поганим узиває,
Та бринькалом, та всякими словами,
Немов науку цілу в тім пройшла.
ПЕТРУЧЧО
Дівча веселе! Я тепер, їй-богу,
Утричі більше полюбив її.
Хоч би вже швидше нам погомоніти!
БАПТІСТА
Ну що ж, ходім, та не бентежтесь так.
Навчатимете меншу, бо вона
Удатна вчитися і вдячна буде.
Синьйор Петруччо, ви йдете із нами,
Чи Катеріну вислати сюди?
ПЕТРУЧЧО
Пришліть, будь ласка.
Всі, крім Петруччо, виходять.
Тут її діждуся,
А прийде — залицятися почну.
Як розкричиться — їй тоді скажу,
Що наче соловей вона щебече.
Надметься — я запевню, що вона
Немов троянда свіжа у росі.
Мовчатиме — я похвалю її
За красномовство і дотепність дивну,
За те, що слів вона не позичає.
Як проганятиме — складу їй дяку,
Немов на цілий тиждень кличе в гості.
Коли руки відмовить — попрошу,
Щоб швидше призначала день вінчання.
Та ось вона! Петруччо, не мовчи!
Входить Катеріна.
Добридень, Кет, — я чув, що так вас звати.
КАТЕРІНА
Щось, мабуть, не дочули ви, мосьпане,
Бо Катеріною мене зовуть.
ПЕТРУЧЧО
От і неправда. Звуть вас просто Кет
Чи «славна Кет», а часом — «клята Кет».
Та ви, о Кет, найкраща в світі Кет,
Всім Кетам Кет, моя солодка Кетя!
Цукерко-кетю, втішнице моя,
Почувши, як тебе по всій країні
За доброчесність хвалять, за красу
І за твою ласкаву тиху вдачу,
Та ще й не так, як ти того достойна,
Сюди я рушив — свататись до тебе.
КАТЕРІНА
Ах, рушив! Ну, як ви такий рухливий,
То можете рушати й звідси. Видно,
Що ви — майно рухоме.
ПЕТРУЧЧО
Цебто як?
КАТЕРІНА
Ну, як стілець.
ПЕТРУЧЧО
Вгадала! Сядь на мене!
КАТЕРІНА
Сідають на ослів: адже вони
На спині носять нас — такі, як ти.
ПЕТРУЧЧО
А жінка що — не може понести?
КАТЕРІНА
Не від такого здохляка, як ти.
ПЕТРУЧЧО
Ох, Кет, важкою не зроблю тебе,
Бо ти ж така ще юна і легка.
КАТЕРІНА
Легка в ногах, де правда, і такому
Вайлові зроду не піймать мене.
Легка в ногах, та не легкозвичайка.
ПЕТРУЧЧО
Не чайка? Так, сорока вже скоріш.
КАТЕРІНА
Аби лиш не ворона чи не крук.
ПЕТРУЧЧО
Моя голубко, стережися крука.
КАТЕРІНА
Короткі в нього до голубки руки.
ПЕТРУЧЧО
Ох ти ж оса, ти справді дуже зла.
КАТЕРІНА
Як я оса, то бійсь мого жала.
ПЕТРУЧЧО
На це є рада — вирвати його.
КАТЕРІНА
Як стане розуму його знайти.
ПЕТРУЧЧО
Та хто ж не знає, де в оси жало?
В задку!
КАТЕРІНА
Ні, в язиці!
ПЕТРУЧЧО
В чиєму цебто?
КАТЕРІНА
В твоєму, якщо будеш про задки
Базікати. А поки що — прощай.
(Відвертається)
ПЕТРУЧЧО
Що? Мій язик у тебе у задку?
Е ні, стривай!
(Не пускає її)
Ох, Кет, я ж лицар, чуєш?
КАТЕРІНА
А це побачимо!
(Дає ляпаса йому)
ПЕТРУЧЧО
Ну, спробуй ще — скуштуєш кулака!
КАТЕРІНА
Гляди, гляди, позбудешся герба!
Хто жінку б’є — не благородний той,
Не має права на лицарський герб!
ПЕТРУЧЧО
Твій фах — геральдика? Впиши ж мене
До книг твоїх!
КАТЕРІНА
Який же герб у тебе?
Півнячий гребінь над шоломом, так?
ПЕТРУЧЧО
Так, півник я, ти ж курочка моя!
КАТЕРІНА
О ні! Не півник ти, а мокра курка.
ПЕТРУЧЧО
Ну, годі, Кет, і не дивись так кисло.
КАТЕРІНА
Я так дивлюсь, коли кислицю бачу.
ПЕТРУЧЧО
Нема кислиць тут — не дивися кисло!
КАТЕРІНА
Чого ж нема?
ПЕТРУЧЧО
А де? Ну, покажи.
КАТЕРІНА
Якби люстерко мала — показала б.
ПЕТРУЧЧО
Ти на моє обличчя натякаєш?
КАТЕРІНА
Ти ба, здогадливий, хоч молодий?
ПЕТРУЧЧО
Так, справді я замолодий для тебе.
КАТЕРІНА
Але підтоптаний.
ПЕТРУЧЧО
Це від турбот.
КАТЕРІНА
А в мене їх нема, мені й дарма. (Випручується)
ПЕТРУЧЧО (стримуючи її)
Ні, справді, Кет, не утікай-бо так.
КАТЕРІНА
Я тільки дратуватиму тебе,
Коли зостануся. Пусти мене.
ПЕТРУЧЧО
Ні, не пущу, бо ти напрочуд мила.
Мені казали — ти шорстка, пихата,
Понура. Все це, бачу я, брехня,
Бо ти привітна, ґречна і грайлива,
Ласкава, ніжна, як весняна квітка,
Не вмієш супитись, дивитись косо,
Кусати губи, як лихі дівчата,
Не любиш говорить наперекір,
А розважаєш любо кавалерів
Люб’язними, приємними словами.
(Відпускає її)
Чом кажуть люди, ніби Кет кульгава?
Брехня! Бо Кет — як пагін на ліщині,
Струнка й гнучка, смаглява, мов горішок,
А зернятко у неї ще смачніше.
Ану, пройдись. О ні, ти не кульгаєш.
КАТЕРІНА
Йди, дурню, геть. Своїм наказуй слугам.
ПЕТРУЧЧО
Чи так скрашала гай сама Діана,
Як царствена хода твоя скрашає
Оцю кімнату? Ні, будь ти Діана,
Вона ж хай буде Кет, і ти — цнотлива,
Діана ж хай зальотницею буде!
КАТЕРІНА
Де ти набравсь таких солодких слів?
ПЕТРУЧЧО
Із голови. Дотепний в мене рід.
КАТЕРІНА
Дотепний рід, та недотепний плід.
ПЕТРУЧЧО
Чи я не мудрий?
КАТЕРІНА
Ні, лише пролаза.
ПЕТРУЧЧО
Ну, то пролізу я до тебе в ліжко.
Та годі вже словесної війни.
Скажу я просто: згоден батько твій
На шлюб наш, посаг він дає добрячий,
Тож хоч-не-хоч, а я тебе візьму.
Я, Кет, якраз для тебе чоловік,
Бо я зумів красу твою побачить,
І та краса мене вже полонила,
Тож ти й не вийдеш ні за кого більше,
А я вродився, щоб тебе приборкать.
Бо ти була неначе дикий кіт
Чи дика Кет, а я зроблю із тебе
Ручну ласкаву кицьку — свійську Кет.
Входять Баптіста, Гремйо і Траньйо.
Твій батько йде. Гляди ж не відмовляйся:
Я мушу й хочу Катеріну взяти.
БАПТІСТА
Ну що, синьйоре, як тут ваші справи?
ПЕТРУЧЧО
Чудово, звісно! Як же ще, мій пане?
Щоб
