Кобзар - Тарас Григорович Шевченко
Біга Катря боса лісом, Біга та голосить; То проклина свого Йвана, То плаче, то просить. Вибігає на возлісся; Кругом подивилась Та в яр… біжить… серед ставу Мовчки опинилась. “Прийми, боже, мою душу, А ти - моє тіло!” Шубовсть в воду!.. Попід льодом Геть загуркотіло.
Чорнобрива Катерина Найшла, що шукала. Дунув вітер понад ставом - І сліду не стало.
То не вітер, то не буйний, Що дуба ламає; То не лихо, то не тяжке, Що мати вмирає; Не сироти малі діти, Що неньку сховали: Їм зосталась добра слава, Могила зосталась. Засміються злії люде Малій сиротині; Виллє сльози на могилу - Серденько спочине. А тому, тому на світі, Що йому зосталось, Кого батько і не бачив, Мати одцуралась? Що зосталось байстрюкові? Хто з ним заговорить? Ні родини, ні хатини; Шляхи, піски, горе… Панське личко, чорні брови.. Нащо? Щоб пізнали! Змальовала, не сховала… Бодай полиняли! nbsp;
V
Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати, Торбинками обвішаний Його повожатий. Мале дитя коло його На сонці куняє, А тим часом старий кобзар І с у с а співає. Хто йде, їде - не минає: Хто бублик, хто гроші; Хто старому, а дівчата Шажок міхоноші. Задивляться чорноброві - І босе, і голе. “Дала,- кажуть,- бровенята, Та не дала долі!” Іде шляхом до Києва Берлин шестернею, А в берлині господиня З паном і сем'єю. Опинився против старців - Курява лягає. Побіг Івась, бо з віконця Рукою махає. Дає гроші Івасеві, Дивується пані. А пан глянув… одвернувся.. Пізнав, препоганий, Пізнав тії карі очі, Чорні бровенята… Пізнав батько свого сина, Та не хоче взяти. Пита пані, як зоветься? “Івась”,- “Какой милый!” Берлин рушив, а Івася Курява покрила… Полічили, що достали, Встали сіромахи, Помолились на схід сонця, Пішли понад шляхом.
[1838, С.-Петербург]
Тарасова ніч
На розпутті кобзар сидить Та на кобзі грає; Кругом хлопці та дівчата - Як мак процвітає. Грає кобзар, виспівує, Вимовля словами, Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками; Як збиралась громадонька В неділеньку вранці; Як ховали козаченька В зеленім байраці. Грає кобзар, виспівує - Аж лихо сміється… «Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться. Було колись - панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем!
Встає хмара з-за Лиману, А другая з поля; Зажурилась Україна - Така її доля! Зажурилась, заплакала, Як мала дитина. Ніхто її не рятує… Козачество гине; Гине слава, батьківщина; Немає де дітись; Виростають нехрещені Козацькії діти; Кохаються невінчані; Без попа ховають; Запродана жидам віра, В церкву не пускають! Як та галич поле крив, Ляхи, уніати Налітають,- нема кому Порадоньки дати. Обізвався Наливайко - Не стало Кравчини! Обізвавсь козак Павлюга За нею полинув! Обізвавсь Тарас Трясило Гіркими сльозами: «Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!» Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько! Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки, гетьмани? Де поділися? Згоріло А чи затопило Синє море твої гори, Високі могили? Мовчать гори, грає море, Могили сумують, А над дітьми козацькими Поганці панують. Грай же, море, мовчіть, гори! Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії,- Така ваша доля! Обізвавсь Тарас Трясило Віру рятовати, Обізвався, орел сизий, Та й дав ляхам знати! Обізвався пан Трясило: «А годі журиться! А ходім лиш, пани-брати, З поляками биться!»
Вже не три дні, не три ночі Б'ється пан Трясило. Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось. Ізнемігся козаченько, Тяжко зажурився, А поганий Конецпольський Дуже звеселився; Зібрав шляхту всю докупи Та й ну частовати. Зібрав Тарас козаченьків - Поради прохати: «Отамани товариші, Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, Що будем робити? Бенкетують вражі ляхи - Наше безголов'я». «Нехай собі бенкетують, Нехай на здоров'я! Нехай, кляті, бенкетують, Поки сонце зайде, А ніч-мати дасть пораду,- Козак ляха знайде».
Лягло сонце за горою, Зірки засіяли, А козаки, як та хмара, Ляхів обступали. Як став місяць серед неба, Ревнула гармата; Прокинулись ляшки-панки - Нікуди втікати! Прокинулись ляшки-панки, Та й не повставали: Зійшло сонце - ляшки-панки Покотом лежали.
Червоною гадюкою Несе Альта вісти,