Том 10 - Леся Українка

до Вас, трохи-таки й те, що не могла я зважитись на сеє, бо з лиману я ні до шк го, окрім мами, не писала, не було там про що й писати, а про здоров’я та про докторів так наскучило було, що не хотілось уже споминати про се. Приїхавши ж додому, перше якось так час уходив та й уходив, а послі вже мені ніяково було озиватись до Вас. Тепер оце на свята якось-то зібралась. Хоч мені трохи й наскучило, але вже мушу, писать про своє здоров’я, бо Ви питали мене про його. Мені після лиману получчало так, що я свої костилі покинула, але все ж без палички ходить ще не можу, на той рік знов треба їхать на лиман. Ліля все нападається на мене, що я не хочу до баби харківської їхать, але я ще не знаю, чи й поїдем ми коли-небудь до неї, щось нам не випадає час до того подоріжжя. Чи у вас із Полтавщини їздять до неї, і яка чутка про неї там?

Чого вам так не подобався Харків? Усі, котрі там були, здасться, хвалять його. Ви кажете, що там різного народу багато, я вже собі думаю, що Одеса вам, певне, зовсім не сподобалась би, бо там уже такий різношерстий люд, що в Харкові, певне, такого пема. Як на мене, то в тому іще нічого поганого нема, що там так багато чужих людей, навіть інтересиіше виходить, пе подобається тільки, що так багато жидів, найбільше таки жидівську мову чутно, на лимані їх теж багато ость. Я, вибравшись із лиману, жила неділь зо дві з мамою в Одесі і дивилась там на усіх тих людей.

Потім ми їздили на пароході по морю, це мені най-лучче всього сподобалось, бо тоді був день гарний, море тихе і красиве, до того ж і морська болізнь мене па той раз не брала. Я б хотіла і дальше куди-небудь поїхать, та, може, на той рік і поїду.

Хотіла б я поїхать до Вас, та, певне, не хутко теє буде, бо. на той рік цеє не випадає зовсім. Шкода, що тую землю, що ми з мамою хотіли купить у Будищах, заливає вода, але я думаю, що, може, то нічого, бо, певне, не щороку так буває, а вже б я дуже хотіла, щоб мама її купила, уже б я рада там щоліта сидіти, хоч би тим часом і вода мене заняла, то то вже нічого, я трохи плавать умію, то не втоплюся, може. Напишіть, як з тою землею буде на сей рік, чи не заливатиме її знов вода, може, якраз ні. Чи не позрубували там білих дерев, що росли біля тої землі? Коли позрубували, то дуже шкода. Коли б уже теє купити, то я б сама приїхала строїти хату. А чому се Ви ніколи не приїдете до нас? Адже у Харків їздили, то, може, й до нас не так уже далеко, як здається. Побачили б наше Колодяжне, може, Вам і гарне воно здасться, побачили б нашу Дору. Чого Вам не подобається її ім’я? Ми її всі дуже любимо, і Ліля возиться з нею більше всіх, бо Дора, здається, трохи на неї похожа, і Лілі се дуже приятно. Дорі найперше пошили плаття з тої бумазеї, що Ви прислали, і вона постоянно в йому ходить.

Будьте здорові, мила бабушка, пишіть, як Ви там живете і чи дуже Вас замело снігом? Цілую Вас, прощайте.

Ваша Леся

20. ДО П. А. ТА О. П. КОСАЧІВ Близько 20 березня 1889 р. Колодяжне

Любі мої папа й мама! Пишу оце, як обіцяла, сьогодні. У нас усе зовсім гаразд, у Оксани око зовсім не болить, усі діти здорові, граються і не капризять. Тепер вони лягають спать. Тільки що я получила папине письмо, що папа писав через Арестова. Я думала, що воно до мене, що, може, мама послала його, і, звісно, прочитала. Дуже мене засмутило, тим більше, що я не знаю, що власне, робиться з папою, чого він слабий. Жаль мені, мамочко,

що ти м^ні не сказала нічого про се, як їхала, бо тепер се мене вразило надто і я не знаю, що мені думати. Напиши, прошу тебе, про все, що з папою діється. Може, вам неприятно, що я про се дізналася, але інакше не могло бути, бо мені іце перш, ніж подати письмо, сказали, що папа слабий. Малим я не казала нічого. Прошу вас, пишіть мені якнайскорше усе по правді, що там таке, бо я не можу діждатись того письма, так мені прикро ждати тієї звістки. Одно тільки мене потішає, що папа прислав просто письмо, а не телеграму, то, може, ще діло й не дуже погано. Не пишу більш нічого, бо як все гаразд, то й писать нічого. Цілую вас щиро і бажаю папі скоріше поздоровшати.

Ваша Леся

Іще раз прошу: пишіть! Якби не малі, здається, я й сама б досі в Луцьк поїхала.

21. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

24 червня 1889 р. Колодяжне

Милая бабушка!

Я недавно получила Ваш подарок, дуже дякую Вам за його, я вже пошила з його плаття, на лимані буду спасатися від жари у йому. Я оце багато не пишу тепер, бо дуже не маю часу. Ми в середу їдемо в Одесу, і я тепер маю багато роботи: треба ще дещо пошить. Нехай вже звідти, з лиману, напишу більше, як там буде мені поводитись, а тепер вже вибачайте. Про мене і про моє здо-" ров’я, певно, Вам дядько розказав, то я думаю, що можу не писать про те, як мені було в Харківщині у теї баби. Бувайте здорові, милая бабушка. Кланяйтесь і цілуйте від мене дядю Сашу і тьотю Олександру Василівну, я з утіхою згадую своє перебування у Харкові. Будьте здорові.

Ваша Леся

22. ДО О. П. КОСАЯ (матері)

8 липня 1889 р. Одеса 26 іюня

Люба мамочко!

Одержала я твої листи вчора і свою бумагу; дуже тобі вдячна і за те, й за друге. Твій лист мене дуже звеселив, бо з нього видно, що негри все так само пробувають «в блаженном состоянии первых человеков». Бажаю тобі, щоб ти скоріте виспалась і «прожилася» після одесько-лима-но-козятинських переїздів, то тоді вже зовсім все буде гаразд. Я тут живу благополучно: ніхто мені нічого не вкрав, ніхто мене не зарізав,