Збірка творів - Вільям Шекспір
Закоханих не удають прехитро.
А через те — як ви, без зайвих слів,
По-батьківському з ним поведетесь
І виділите для дочки моєї
Достатній пай, то згоден я на шлюб:
Нехай ваш син бере мою дочку.
ТРАНЬЙО
Спасибі вам. Тоді скажіте, де
Зручніше нам заручини відбути
І підписати шлюбний наш контракт.
БАПТІСТА
Не в мене в домі. Знаєте ж, Люченцо,
У стін є вуха, в домі повно слуг,
Та й Гремйо ще нюшить весь час довкола,
Тож перешкодить завше можуть нам.
ТРАНЬЙО
Тоді у мене, коли ваша ласка.
Там батько мій живе, і ми сьогодні
Увечері все справимо тихенько.
Пошліть по доньку оцього слугу.
(Підморгує до Люченцо й усміхається до нього)
А мій слуга десь нотаря добуде.
От тільки шкода — часу в мене мало
Путящу наготовити вечерю.
БАПТІСТА
Ну й добре. Камбйо, ти біжи додому
І скажеш Б’янці, щоб вона прибралась.
Та будь ласкав, перекажи їй зразу,
Що батько женихів уже приїхав
І що Люченцо побереться з нею.
Люченцо виходить.
БЙОНДЕЛЛО
Молю богів, щоб так воно й було.
ТРАНЬЙО
Ти не патякай про богів, а йди.
Бйонделло виходить.
Входить Пітер — слуга з дому Траньйо.
Синьйор Баптісто, прошу до господи.
Даруйте — страва в мене лиш одна,
Та в Пізі надолужимо. Заходьте ж.
БАПТІСТА
Іду, іду.
Виходять.
Входять Люченцо і Бйонделло.
БЙОНДЕЛЛО
Гей, Камбйо, гей!
ЛЮЧЕНЦО
Ну, що таке, Бйонделло?
БЙОНДЕЛЛО
Ти бачив, як мій пан моргав до тебе?
ЛЮЧЕНЦО
Ну то й що?
БЙОНДЕЛЛО
Та нічого, але він зоставив мене тут, щоб я тобі розтлумачив, що всі ці знаки мають означати.
ЛЮЧЕНЦО
Ну, розтлумач, будь ласка.
БЙОНДЕЛЛО
Тож слухай. Баптіста саме бесідує з удаваним батьком удаваного сина.
ЛЮЧЕНЦО
Ну то й що?
БЙОНДЕЛЛО
Ти маєш привести Баптістину дочку на вечерю.
ЛЮЧЕНЦО
А тоді?
БЙОНДЕЛЛО
А тоді старий священик із церкви Святого Луки в будь-яку хвилину до послуг вам.
ЛЮЧЕНЦО
Ну й що з усього цього?
БЙОНДЕЛЛО
А це вже я не знаю — може, вони там укладають фальшиву шлюбну угоду. А ви укладіть угоду з нею самою — cum privilegio ad imprimendum solum[8]. Мерщій до церкви! Та прихопіть із собою священика, причетника і якихось більш-менш поважних свідків.
Коли ви прагли не цього, не буду я втручатись,
Та з Б’янкою тоді навік вам треба попрощатись.
(Повертається, щоб іти)
ЛЮЧЕНЦО
Слухай-но, Бйонделло!
БЙОНДЕЛЛО
Ніколи мені слухати. Я знав одну служницю, що встигла повінчатися, поки бігала на город нарвати петрушки, щоб начинку для кроля приготувати. Отак і ви можете, пане; а поки що бувайте. Мій пан наказав мені бігти до церкви Святого Луки просити священика, щоб був напоготові, коли ви прийдете зі своєю додачею.
(Виходить)
ЛЮЧЕНЦО
Аби вона схотіла, ну, а я
Готовий завжди. Та чого вагатись!
Вона погодиться. Біжу по неї!
Хоч хай там що, без неї не вернусь.
(Виходить)
Сцена 5
Входять Петруччо, Катеріна, Гортензіо й слуги.
ПЕТРУЧЧО
Ну, швидше! Ми ж вертаємось до батька.
О Боже, як яскраво сяє місяць!
КАТЕРІНА
Який там місяць! День же, світить сонце.
ПЕТРУЧЧО
А я кажу, що місяць сяє ясно.
КАТЕРІНА
Таж бачу я, що сонце ясно світить.
ПЕТРУЧЧО
А я клянусь своєї мами сином,
Собою цебто: місяць, чи зоря,
Чи те, що я сказати забажаю,
А ні — то не поїдемо до батька.
(До слуг)
Гей, завертайте коней! Я не їду.
Що не скажи — усе вона перечить!
ГОРТЕНЗІО
Погоджуйтесь, а то він не поїде.
КАТЕРІНА
Ні, їдьмо далі, я тебе прошу!
Хай місяць, хай і сонце — що ти хочеш.
Хоч би його назвав те каганцем,
То я й на це погоджусь, обіцяю.
ПЕТРУЧЧО
Кажу я — місяць.
КАТЕРІНА
Бачу я, що місяць.
ПЕТРУЧЧО
Ні, брешеш ти, це сонце благодатне.
КАТЕРІНА
Авжеж, це сонце, Божа благодать,
А скажеш, що не сонце — то й не сонце.
Думки твої новляться так, як місяць.
Чим ти його назвеш, то тим і буде,
І що воно для тебе, те й для мене.
ГОРТЕНЗІО (вбік)
Давай, Петруччо! Ти вже виграв бій.
ПЕТРУЧЧО
Вперед, вперед! Котитись має м’яч
Туди, куди його покотить грач.
Та помовчім: он хтось до нас прямує.
Входить Вінченцо.
(До Вінченцо)
Добридень, славна пані. Ви куди?
Скажи по щирості, кохана Кет,
Ти бачила коли гарнішу даму?
Воюють рожі з біллю на лиці!
Чи красять зорі небо так чудовно,
Як ці очиці личко неземне?
Красуне-діво, ще раз — добрий день!
Кохана Кет, ну, обніми її!
ГОРТЕНЗІО
(вбік)
Він так старого зіб’є з пантелику,
Що той за жінку матиме себе.
КАТЕРІНА
О юна діво, свіжа й чарівна,
Куди прямуєш ти і де твій дім?
Щасливі люди, що таку дочку
Зростили, і щасливий буде той,
Кому зичливі зорі присудили
Тебе на шлюбне ложе привести!
ПЕТРУЧЧО
Отямся, Кет! Чи ти не одуріла?
Таж це поважний літній чоловік,
У зморшках, сивий, не якесь дівча!
КАТЕРІНА
Пробачте, батьку, помилку мою:
Яскраве сонце очі так сліпить,
Що все мені зеленим видається.
Тепер я бачу: ви поважний дід,
Не гнівайтесь, що схибила я так.
ПЕТРУЧЧО
Атож, шановний пане, і скажіть,
Куди йдете. Як по дорозі нам,
То нас розважить ваше товариство.
ВІНЧЕНЦО
Добродію і ви, весела пані,
Що приголомшили мене вітанням!
Пізанець я, і звуть мене Вінченцо,
А їду я до Падуї — провідать
Свого давно не баченого сина.
ПЕТРУЧЧО
Як звуть його?
ВІНЧЕНЦО
Люченцо, любий пане.
ПЕТРУЧЧО
Щаслива зустріч — а найбільш для нього.
Тепер я можу не лише з поваги,
А й по закону батьком вас назвати.
Сестру моєї жінки — ось цієї —
Ваш син узяв за себе нещодавно.
О, не дивуйтеся і не журіться:
Вона доброзвичайна і багата,
Значного роду, як не глянь — до пари
Найблагороднішому із мужів.
Дозвольте ж, батьку мій, обняти вас,
Та їдьмо швидше в Падую. Люченцо
Зрадіє дуже, коли вас побачить.
ВІНЧЕНЦО
Та правда це чи знову жарти ваші?
Бо ви, здається, залюбки з усіх
Попутників жартуєте в дорозі.
ГОРТЕНЗІО
Ні, ні, це правда — я вас запевняю.
ПЕТРУЧЧО
Ну, їдьмо, пересвідчитесь самі,
Бо наші жарти вас насторожили.
Виходять усі, крім Гортензіо.
ГОРТЕНЗІО
Ну, підбадьорив ти мене, Петруччо!
Коли моя вдова заноровиться —
Ти вже навчив, як повестись годиться.
(Виходить)
Дія п’ята
Сцена 1
Входять Бйонделло, Люченцо і Б’янка.
