Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

Латышев В.В. Известия древних писателей греч. и лат. о Скифии и Кавказе. Т. 1. — СПб., 1893–1900. — В.Б.). Вони прямо протилежні за змістом. В Амміана це опис справжніх кочовиків, у Пріска — осілого землеробського народу. Кому ми повинні більше вірити, першому чи другому? До того ж, як зазначалося вище, в опис життя кочовиків Амміан вкрапив елементи, належні народу осілому. Виходячи з того, що він тих гунів ніколи не бачив, а Пріск кілька тижнів знаходився в їхньому середовищі й побував навіть у столиці, вірити треба останньому. Але офіційні дослідники, описуючи побут гунів, ігнорують саме Пріска й користуються матеріалом Амміана… Грек або фракієць Пріск походить з фракійського міста Паніон, що знаходиться на північному березі Мармурового моря. Жив у V ст., час його народження чи смерти невідомі. 448 р. на запрошення високоповажного грека Максиміана брав участь у посольстві як його секретар до знаменитого гунського імператора Гатила. Декілька разів зустрічався з останнім, зокрема двічі — на пирах. Пізніше Пріск виконує державні доручення. Він написав «Риторичні вправи», листи та «Візантійську історію». До нашого часу дійшли деякі уривки з його творів, що збереглися головним чином у записах посольства римлян до народів та в записах посольств народів до римлян. Окрім того, деякі уривки з його твору відтворив Йордан у «Гетиці» [142, с. 21–22].

Автор звертає увагу читачів на той факт, що праця Йордана носить назву «Гетика», а не — «Готика», як нам досі подають російська та українська історіографії. До честі автора, хоча він дотримується класичної німецької теорії про прийшлих на давні українські землі готів, та назву праці Йордана наводить неупереджено.

Ще раз зазначаємо: ніяких прийшлих готів із берегів Балтики на землі сучасного українського Причорномор’я у І–ІІ століттях нашої ери не було. Ми про те уже писали в першому томі «Споконвічна земля» книги «Україна-Русь». Пізніше ще поговоримо про готів (гетів).

«Вперше про народ хунну повідомив видатний географ, астроном та математик Клавдій Птоломей, який жив і творив у середині II ст. після Н.X. У своїй «Географії», що базувалася на дослідженнях його попередників, зокрема Марина Тірського, він розмістив гунів на Лівобережжі Дніпра, приблизно на теренах нинішніх Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. Якщо гуни — кочові азійські племена, які в кінці IV ст. вихором налетіли на Європу з-за Волги, то як вони могли проживати в Лівобережній Скіфії-Україні за 2,5 чи навіть 3 століття до того?..

Про кочовий народ на Північному Кавказі повідомив поет Діонісій Парієгет, який жив за часів римського імператора Адріана (117–138 рр.) і склав «Землеопис» у віршованій формі…

Унни, про яких говорив Парієгет, та хунни Птолемея були зовсім різними народами…

Про початок «гунських воєн» вперше повідомив Амміан Марцелін у 31 книзі своєї «Римської історії»… Як римський офіцер (Амміан, за походженням грек, жив приблизно у ЗЗ0–380 роках, добровільно служив офіцером у римській армії. У 80-ті роки прибув до Риму і залишився назавжди. — В.Б.), з центрально-азійськими гунами Амміан міг познайомитись у походах проти персів…

Не треба нехтувати також давньогерманськими переказами та сагами, які задовго до гунів Амміана, в часи Птолемея, а можливо, й раніше, гунами називали племена, які жили на південний схід від них, тих, кого латиняни називали венетами, тобто наших пращурів…» [142, с. 8–11].

Тому, коли мова йде про гунів, які у V столітті н.е. потрясали Європу, особливо — Західно-Римську та Східно-Римську імперії, варто завжди пам’ятати: історія не зафіксувала в І–V століттях прибуття на терени сучасного українського Причорномор’я нового потужного об’єднання народів. Та й невідомо, куди могла дітися Велика Скіфо-Сарматська імперія тих часів, яка, безперечно, існувала на тій землі у ті роки та мала, за Геродотом, до 40 мільйонів населення. Треба пам’ятати: «У XVIII та XIX століттях німці створили потужні мовознавчі та історичні наукові школи. Вони обробили й надрукували майже всі відомі на той час грецькі та латинські історичні праці, прокоментували їх і переклали на німецьку мову. Думка німецьких учених була не лише авторитетною, а часто й вирішальною… Та от біда, вони упередженню ставилися до слов’ян, вважали їх примітивними й ні на що не здатними. Частково це було обумовлено тим, що в кінці ХVІІІ–ХІХ ст. всі слов’янські народи були поневолені, а Московську імперію (яку вони династичним шляхом прибрали до рук. — В.Б.) навряд чи вважали слов’янською.

…Після ознайомлення з працями вищезгаданих греко-латинських авторів деякі німецькі дослідники здогадувалися, ким насправді були гуни, але через неприхильність до наших предків погрішили правдою» [142, с. 15].

Зазначимо: стовідсоткова німкеня Катерина II теж люто ненавиділа українців, як і всі її нащадки. А пізніші керівники-нацмени: Ленін, Троцький, Сталін, що перебрали владу в імперії після більшовицького перевороту 1917 року, були ще більш жорстокими до українців. Плебеї перевершили аристократів. Сучасний правитель Московії В. Путін взагалі кинув військо на українську землю та український народ, заявляючи у XXI столітті, що таких не існує.

Незрозуміло тільки, хто ж проти них воює на українській землі?

Ось такі відносини маємо з німецькими істориками та Московською ордою протягом багатьох сотень років.

І чекати покращення цих взаємовідносин у найближчі роки не слід.

Чим же заслуговує на велику пошану професор А.М. Кіндратенко?

Тим, що зібрав докупи усі розповіді давніх авторів (Амміана, Приска та Йордана) про далеких гунів, дослідив їх за всіма напрямками і зробив фундаментальний висновок: гуни були давніми скіфами, слов’янами-українцями.

А щоб у нас стосовно його головного і супутніх висновків не виникало сумнівів, простежимо докази професора.

Попередньо зазначимо: секретар візантійського посольства «Пріск передає лише те, що сам чув, бачив або знає з достовірних джерел. Значна частина з того, що дійшла до нас від Пріска — це опис посольства Максиміана до гунського князя Гатила (Аттила. — В.Б.) 448 р. Як спостережлива людина, він описав напрям руху посольства, дав прекрасний опис життя та побуту гунів, спосіб їхнього харчування, навів кілька слів з їхньої мови, описав палаци князя та вельмож, зустріч князя, його пири зі співами та скоморохами тощо. Він змальовує події чітко і в подробицях, показує нам картину, в якій поряд з історичною правдою багато драматизму. Пріск — єдиний з авторів, який бачив гунів і говорив з ними. Хочу особливо підкреслити, що в усій розповіді Пріска про гунів немає жодного (!) факту, який міг би свідчити, що вони були кочовиками» [142, с. 23].

Зазначимо також, що Пріск чітко описав шлях візантійського посольства, яке рухалося на Сардіку (сучасну Софію) — Наїсе (сучасний Ніш) — річку Істр (нижня частина Дунаю) — ставку Аттила — далі на північний схід, у бік Дніпра, через три великі річки: