Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський
Якщо звернемося до праці А.С. Бугая, то побачимо, що науковець, аби не злити партійних бонз, про вік Змієвих валів старався мовчати. Скоріше, працювати у цьому напрямку йому «не радили».
Маючи змогу працювати над дослідженням Змієвих валів за іншими напрямками, Аркадій Сильвестрович почав вивчати їх розташування та структуризацію. Між іншим, не забуваючи, вираховував і вік, немовби для довідок, не вдаючись до сенсацій та поголосу.
Ось як розташовувалися лінії валів навколо Києва згідно із дослідженнями А.С. Бугая:
«1. Вітянсько-Бобрицька. Ця найближча до Києва лінія валів, всього за 18–20 км,.. тягнеться із сходу на захід уздовж лівого берега річки Віти і її притоки Красної та струмка Ревина до його початку. Потім, пересікши межиріччя між початком Ревина і початком Боярського струмка, вал іде понад правим берегом останнього до річки Бобриці і далі правим берегом її повз село Забір’я аж до села Бобриці. Закінчується вал за 4 км від села Білгородка. Далі продовжувати вал було зайве, оскільки заплави річок Бобриці та Ірпеня в місці їх злиття були непрохідними.
Перша лінія оборони Києва складалася з кількох окремих ланок, збудованих, можливо, і неодночасно. Перша лінія (1-А) розташована в поймі Дніпра між колишнім селом Мриги та Конча-Заспою довжиною майже 4 км. Друга ланка (1-В) — це дугоподібний вал, який, оперезавши село Круглик, ішов по обидва боки річки Віти в напрямку Дніпра. Довжина кожної лінії цієї ланки валу становить близько 4 км. Третя ланка з першої лінії оборони — це вал (1-С), який починається недалеко від села Круглика біля річки Віти, але йде на північ, у бік села Хотова, завдовжки 3,5 км. Врешті найдовша ланка починається від села Круглика і берегами річок Віти, Красної, Ревин, Боярського струмка та Бобриці іде до річки Ірпеня. Довжина цієї ланки (1-Д) близько 22 км. Найгірша збереженість гілки 1-Д. Між селами Кругликом та Бояркою є лише окремі ділянки валу, до того ж зовсім незначні. На першій лінії оборони Києва було два укріплених городища — в селі Поштова Віта та в селі Боярка. Вали по лініях річок Віти та Бобриці разом із цими річками повністю ізолювали від степу територію навколо Києва, захищену зі сходу, півночі і заходу Дніпром та Ірпенем» [206, с. 30–31].
Нагадаємо: син Аркадія Сильвестровича — Олександр Бугай за допомогою великого українського патріота та подвижника професора Василя Васильовича Яременка 2011 року видав праці батька у книзі «Змієві вали», яка містить і ряд інших наукових та публіцистичних статей з цього питання. Ті матеріали друкувались переважно з 1969 по 1987 рік в українській і російській пресі.
Надзвичайно цікавий матеріал для аналізу та роздумів. Перегляньмо деякі сторінки книги разом. На 150 і 151-й передруковано статтю Л. Ямкового «За віки до Аскольда і Діра», з підзаголовком «Вік Змійових валів визначено». Матеріал раніше «опубліковано російською мовою у газеті «Правда Украины». — 1972. — 3 февр. (Переклад Олександра Бугая)».
Ось що повідомив Л. Ямковий ще 1972 року.
«В декількох інститутах Радянського Союзу зробили радіовуглецевий аналіз зразків деревного вугілля з валів. Перші декілька аналізів проводили на громадських засадах в Інституті геологічних наук АН СРСР і в одному з інститутів Вільнюса. Результати були сенсаційними (чого боялися в Києві та Москві. — В.Б.) — III–IV ст. н.е. Київське відділення Товариства охорони пам’яток історії і культури Української РСР у зв’язку з цим виділило кошти для подальших лабораторних аналізів, було одержано ще 32 аналізи зразків обпаленого дерева, узятого з 15 різних валів. Аналізи проводили в Інституті геохімії і фізики мінералів АН УРСР.
Результати їх — від 150 р. до н.е. до 620 р. н.е.» [206, с. 150].
Не думаймо, що московські та київські партійні бонзи і їхні толочківські лакеї після цих незаперечних доказів припинили боротьбу. Аж ніяк!
Ми вже говорили, що вони кинули на протистояння з незаперечною народною думкою своїх найманців, так званих науковців, серед яких були й М. Кучера та І. Артименко.
Послухаємо з цього приводу статтю В. Буча (це псевдонім В.А. Довгича) «Нашій державі — понад 2000 років», надруковану в книзі «Змійові вали» на сторінках 239–241.
«Вибачте на несподіваний відгук на дискусію щодо віку Змійових валів. Я був переконаний, що це пам’ятка доби Київської Русі. Ваші аргументи переконують в іншому. Питання надзвичайно зацікавило мене. Сподіваюся, що кар’єристи, псевдонауковці й бюрократичні змії повернуться в своїх кріслах головами до порушених вами питань. Як розвиваються наукові дебати нині? Де взяти карту валів?
В. Харитон, учитель історії, краєзнавець; с. Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області» [206, с. 239].
Цим листом-зверненням починається стаття, надрукована в журналі «Індоєвропа» за 1991 рік. Я такий факт виділив окремо, щоби підкреслити: українська історична наука на офіційному рівні настільки промосковськи сфальшована, а державні інституції настільки є «адвокатами московського імперіалізму», як писав професор Анатолій Миколайович Кіндратенко, що за 23 роки Незалежної України практично нічого не змінилося. «Толочківщина» процвітає досі.
Ось що писав шановний В.А. Довгич далі: «Це типовий відгук на кілька публікацій про Змієві вали. У чому суть проблеми? У нашій монополізованій (комуністами. — В.Б.) науці свідомо чи несвідомо фальсифікується процес творення державного організму на Київщині в І тис. до н.е. — І тис. н.е. 1974 року я написав статтю про пошуки доцента А. Бугая (нині покійного), з яким бував під час польових обстежень валів. Опублікувати нотатки вдалося лише через півтора десятиліття. Це зробив (у часи так званої перебудови — відлиги. — В.Б.) часопис «Соціалістична культура» (нині «Українська культура»). На його сторінках були також проаналізовані вісім аргументів М. Кучери та І. Артеменка, які в поширеній через канали тодішнього РАТАУ інформації обстоювали концепцію XIX ст. (суто брехливу — промосковську. — В.Б.), вже давно розвіяну покійним А. Бугаєм… Поєднуючи природничі й гуманітарні методи, він самостійно (офіційна археологія лише заважала) обстежив сотні споруд і незаперечно довів, ще на початку 70-х років: Змієві вали будувалися переважно на рубежі старої і нової діб. Радіовуглецевий аналіз, проведений у наукових закладах трьох міст, зокрема в лабораторії точного часу Інституту геології АН СРСР, засвідчив: найдавніші укріплення поблизу Києва (150 року до н.е.) тягнуться обіч села з примітною назвою Завалівка в Макарівському районі…
Отже, 1000-кілометрова система оборонних споруд навколо Києва — наша Велика стіна, яка свідчить про високий рівень матеріальної і духовної культури предків сучасного українства» [206, с. 239–240].
Офіційні українські археологи — Кучера та Артименко, підтримані з дозволу київського Політбюро усіма засобами радіо, преси і телебачення, 1991 року міцно стояли на сторожі «московського імперіалізму». Більше того, минуло понад 20 років, а державний Інститут археології АН України досі залишається розсадником давньої «толочківщини» і сповідує промосковську брехню. Хоча годується українським народом.
Послухаємо автора — В.А. Довгича
