Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи - Сергій Миколайович Поганий

*

А в березні 1986 року, коли Брюханов повернувся з XXVII з’їзду КПРС і сів у свій службовий автомобіль на Центральному залізничному вокзалі Києва, щоб виїхати додому в Прип’ять, причин шкодувати було ще менше. Його водій знав дорогу Київ — Прип’ять практично напам’ять, — керівник постійно їздив туди-сюди між двома містами. Партійне керівництво, міністри і голови главків — усі працювали в Києві. А тому Брюханов змушений був відвідувати столицю задля безконечних зустрічей. Та епоха характеризується тисячами, якщо не десятками тисяч дозволів та інших документів, що вимагали підписів і штампів, — отримати їх можна було виключно в Києві. Шосе Київ — Прип’ять являло собою вузьку двосмугову дорогу з жвавим рухом. Від цього сполучення в аспекті поставок залежали і атомна електростанція, і місто-супутник. Після майже двогодинної поїздки порослою ще засніженими лісами сільською місцевістю автомобіль Брюханова нарешті в’їхав на територію Чорнобиля. Ліворуч — бетонний монумент із назвою міста і пам’ятник Володимирові Іллічу Леніну, далі — центральна площа, досить широка як для міста, населення якого не перевищувало 14 000 осіб.

Незважаючи на будівництво атомної електростанції і міста Прип’ять, що стрімко зростало у десяти кілометрах північніше, Чорнобиль залишився таким, як і десять, двадцять чи навіть тридцять років тому, — ще до найменування назвою цього міста АЕС. Тоді як Прип’ять стала символом промислово розвинутого соціалістичного майбутнього, Чорнобиль залишався своєрідним уособленням аграрного досоціалістичного минулого — містечком на річці Прип’ять із численними будівлями, зведеними ще в дорадянський період, і портом, який забезпечував існування кілька поколінь місцевих жителів.

*

Уперше поселення Чорнобиль згадано в Київському літописі 1193 року. Воно було частиною мисливських угідь київських князів, які керували величезною середньовічною державою, що простягнулася від Карпат на заході до поселень на Волзі на сході. У літописі не пояснюється, звідки походить назва міста Чорнобиль, хоча науковці згодом вкажуть на обширні території полину звичайного (з лат. Artemísia vulgáris) — чагарника, який легко впізнати за чорним або темно-червоним кольором його стебла. Відповідно, саме назва цього чагарника стала основою для назви міста (етимологія «чорний» — «Чорнобиль». — Прим. перекладача), що, зі свого боку, дозволило майбутнім поколінням асоціювати Чорнобильську катастрофу з біблійним пророцтвом про зорю «Полин».

«Третій янгол засурмив, — зазначено в Одкровенні, — і велична зоря, вогнем охоплена, ніби факел, зірвалася з неба на третину рік і на джерела води. Ім’я зорі цій — Полин. Третина джерел наповнилась гіркотою, і багато хто помирав від гіркої води». Звісно, полин звичайний, за назвою якого було названо Чорнобиль, — це не зовсім той чагарник, що й полин (Artemisia absinthium), згаданий у Біблії. Однак для більшості людей, включаючи президента Рональда Рейгана, ця різниця було занадто несуттєвою, щоб не порівняти Чорнобильську катастрофу з біблійним пророцтвом.

Якщо відійти від передбачення в Біблії, Чорнобиль протягом майже усієї своєї історії залишався столицею північної української пустки. В епоху раннього нового періоду в цьому регіоні правління київських князів змінилося спочатку правлінням великих князів литовських, а згодом — польських королів. Козаки претендували на ці території в середині сімнадцятого століття, проте через кілька років були змушені поступитися полякам. Місто ж Чорнобиль стало приватною власністю місцевої знаті. Сучасна історія розгубила імена більшості правителів і жителів Чорнобиля, за винятком однієї молодої жінки — Розалії Любомирської, доньки власника міста, яка мала нещастя відвідати Париж під час Великої французької революції. Максиміліан Робесп’єр віддав її під суд за тісні зв’язки з членами королівської родини і ймовірну змову проти учасників революції. У червні 1794 року в Парижі 26-річну Розалію відправили на гільйотину. Портрет Любомирської зберігся на керамічній настінній плитці в її колишній чорнобильській резиденції, яку згодом перетворили на неврологічне відділення місцевої лікарні.

І якщо в результаті Великої французької революція загинув найвідоміший резидент міста, то в результаті Жовтневої революції 1917 року було винищено більшість пересічних жителів Чорнобиля. Приблизно 60% міського населення (із загальною чисельністю 10 000 жителів) становили ортодоксальні євреї, які переселилися сюди наприкінці XVII століття на запрошення господарів-поляків. Саме внаслідок цього ще до революції Чорнобиль набув статусу одного з центрів хасидизму в Україні. Духовними лідерами чорнобильських євреїв стали рабини хасидської династії, заснованої у другій половині XVIII століття Менахемом Наумом Тверським — учнем Баал-Шем-Това, — який особисто виступав першопрохідцем течії. «Меор Ейнаім» («Світло очей»), книга рабина Тверського, стала класичним хасидським текстом, а його сини і внуки — рабинами в багатьох містах України.

Чорнобильські рабини славилися збором коштів на благодійність, а на початку XX століття в Чорнобилі діяла ціла низка єврейських молитовних будинків, шкіл для єврейських дівчаток і притулок. Чорнобильські євреї постраждали за часів революції та прийдешньої громадянської війни — при цьому не лише від військових угруповань, а й від банд мародерів, що зазвичай складалися з українських і білоруських селян під проводом різноманітних отаманів.

Немало місцевої єврейської молоді перейшло на бік більшовиків — найбільш лояльної до бідних єврейських мас політичної та військової сили, яка запропонувала найкоротший шлях до рівності. Вихідцем із цих країв був і Лазар Каганович, права рука Сталіна та один із лідерів революційних перетворень. У середині 1920-х років Кагановича було обрано Генеральним секретарем ЦК КП України і саме він керував політикою коренізації, що тимчасово призупинила культурну русифікацію місцевого населення і посприяла розвиткові української та єврейської культур. Утім, щойно змінилася політика Сталіна, змінилася й роль Кагановича в Україні: на початку 1930-х він виступив одним із головних архітекторів Голодомору — голоду в Україні, що забрав життя майже 4 мільйонів людей, які пережили революцію і громадянську війну, а також їхній дітей, які народилися в післяреволюційні роки. Лише в Київській області померло близько 1 мільйона жителів, а в рідному районі Кагановича — Хабне — число жертв становило 168 людей на 1000 чоловік — загинула кожна шоста людина. Десятки тисяч голод не пережили і не дожили до перейменування 1934 року Хабного в Кагановичі Перші, а село Кабани, де 1893 року народився Генеральний секретар, — у Кагановичі Другі. Ймовірно, останнє було зроблено в нагороду за відданість партійному керівництву в Кремлі, а не народу своєї Батьківщини.

Потім настали жахи Другої світової війни. Німці увійшли в Чорнобиль 25 серпня 1941 року. Менш ніж за три місяці, 19 листопада, окупаційна влада наказала приблизно 400 євреям, які й досі залишалися в містечку, зібратися біля синагоги, після чого їх відвели на територію