Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

14. Щербаковський М.Г. Призначення та проведення судових експертиз. Х.: Фактор, 2011. 400 с.

15. Сегай М.Я. Актуальные проблемы психологии экспертной деятельности. Криминалистика и судебная экспертиза. 1972. Вып. 9. С. 154-160.

16. Шепітько В.Ю. Психологічні закономірності в судово-експертній діяльності. Актуальні питання судової експертизи та криміналістики: зб. матер. «круглого столу», 11-12 листоп. 2008 р. К., 2008. С. 24-26.

17. Россинская Е.Р. Настольная книга судьи: судебная экспертиза / Е.Р. Российская, Е.И. Галявина. М.: Проспект, 2010. 464 с.

18. Лазарева Л.В. К вопросу о правовом статусе експерта в уголовном процессе. Судебная экспертиза. 2009. № 1. С. 10-17.

19. Шепитько В.Ю. Развитие судебно-экспертной деятельности в Украине: проблемы и перспективы / В.Ю. Шепитько, М.Л. Цымбал. Теорія та практика судової експертизи і криміналістики: зб. матер. міжнар. наук.-практ. конф. Х.: Право, 2002. Вип. 2. С. 18-19.

20. Щербаковський М.Г. Деякі сучасні проблеми теорії та практики судової експертизи. Актуальні питання судової експертизи та криміналістики: зб. матер. засід. «круглого столу», присвяч. 85-річчю створення ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (11-12 лист. 2008 р.). Х., 2008. С. 69-72.

21. Чашин А.Н. Экспертиза в судебном производстве. М., 2009. 80 с.

22. Гусев А.В. Теоретические основы внеэкспертного механизма реализации специальных познаний в криминалистике. Криміналістика XXI століття: матеріали наук.-практ. конф., 25-26 листоп. 2010 р. Х.: Право, 2010. С. 609-613.

23. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. Х.: Право, 2012. Т. 1. — 768 с.

24. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Офіц. вісн. України. 2012. № 37. Ст. 1370.

25. Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 квітня 2002р. № 3 / Верховна Рада України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02. — Заголовок з екрана.

26. Шепітько В.Ю. Криміналістика: підруч. для студ. вищ. навч. закл. К.: Ін Юре, 2010. 496 с.

27. Курман О.В. Специфіка залучення спеціалістів при розслідуванні нецільового використання фінансових ресурсів. Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Х.: Право, 2009. Вип. 9. С. 72-77.

28. Алєксєйчук В.І. Перспективні напрями використання спеціальних знань у процесі огляду місця події. Криміналістика XXI століття: матеріали наук.-практ. конф., 25-26 листоп. 2010р. Х.: Право, 2010. С. 568-571.

Марченко Т.Ю.,

аспірант кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ, Суд), яка має застосовуватись національними судами як джерело права, дає змогу виокремити право підозрюваного на достатній час та можливості для підготовки свого захисту, передбачене ст. 6(3)b Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), як одну з умов, які в сукупності дають змогу говорити про забезпечення права на захист загалом. Варто вказати, що на цьому етапі існує проблема законодавчого визначення та розуміння сутності понять «достатній час» та «достатні можливості» в контексті вище вказаної норми. У зв'язку з тим, що ці поняття трактуються у кожній конкретній справі по-різному у практиці ЄСПЛ, виникають протиріччя щодо визначення та закріплення самого часу та можливостей, які були б достатніми для підготовки до захисту підозрюваним.

Із практики ЄСПЛ також вбачається, що для забезпечення права на достатній час та можливості для підготовки до захисту треба виконувати певний ряд умов, перелік яких не є вичерпним, зокрема: характер справи, складність справи, стадію, на якій знаходиться кримінальне провадження, навантаженість захисників; дотримання чіткого балансу між забезпеченням права гарантованого ст. 6(3)b Конвенції в частині достатності часу та розумними строками та інші, не менш важливі.

У свою чергу, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі — КПК України) все ж передбачає норми, які стосуються цієї проблематики, але водночас потребують вдосконалення. Окрім цього, ЄСПЛ були констатовані систематичні порушення права, гарантованого ст. 6(3)b Конвенції.

Проблеми забезпечення реалізації права на захист, в тому числі і права підозрюваного на достатній час та можливості для підготовки свого захисту розглядались у роботах таких вчених, як J. MacBride, Ю. П. Аленіна, Н. Л. Боржецька, І. В. Гловюк, О. М. Дроздов, Н. С. Карпов, С. О. Ковальчук, О. В. Малахова, М. Г. Моторигіна, Д. В. Пономаренко, В. О. Попелюшко, О. С. Старенький тощо. Однак спеціальних досліджень, пов'язаних з аналізом прецедентної практики ЄСПЛ та національного законодавства щодо застосування Конвенції в частині забезпечення права підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення мати достатній час та можливості для підготовки свого захисту як необхідного елементу справедливого судового розгляду кримінального провадження, узгодження кримінального процесуального законодавства та практики його застосування з європейськими стандартами, не проводилось.

Тому виникає нагальна необхідність проаналізувати національне кримінальне процесуальне законодавство, зокрема, релевантні положення КПК України на предмет їх відповідності Конвенції та практиці ЄСПЛ та виокремити основні недоліки законодавства та правозастосовчої практики.

Право обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення мати достатній час та можливості для підготовки свого захисту застосовується на усіх етапах судочинства, зокрема на стадії досудового розслідування, під час судового розгляду та в процесі перегляду судового рішення. Варто вказати, що в контексті Конвенції право обвинуваченого рівноцінно включає в себе як право обвинуваченого, так і підозрюваного.

Це право було розтлумачено Комісією у справі Can v. Austria (справа № 11/1984/83/130) як вимога, яка надає обвинуваченому «змогу організувати (підготувати) свій захист належним чином