Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
Перший період - трагічний, у ньому панує тільки доля. До нього відносяться блиск і руйнування древніх імперій. У другий період те, що виявляло себе як доля, відкривається як природа. І те, що в перший період було пануючим похмурим законом, перетворюється на відкритий закон природи та служіння задуму природи. Цей період починається, очевидно, з розширення кордонів Римської республіки. У третій період історії те, що було спочатку як доля, а потім як природа, розкриється як провидіння Коли наступить цей період - сказати не можна, але, підкреслює Шеллінг, «коли він настане, тоді прибуде Бог».
9.5.4. Філософія одкровенняЛекції, які Шеллінг читав у Берлінському університеті з 1841 р. були названі загальним ім'ям «філософія одкровення». Фактично це була «філософія релігії», яку він поступово розвивав, щонайменше, років сорок. Після передчасної смерті Фіхте і наступним злетом гегелівської філософії, Шеллінг перестав визначати хід розвитку німецької філософської думки. Будучи сам спочатку прихильником творення раціоналістичних систем, Шеллінг через прагнення протидіяти Гегелю став їх відкидати, вважати зразками негативної філософії. Ті ж потенції, що виростали з його давнього тяжіння до філософії релігії, він іменував позитивною філософією.
Уся філософія, що розвивалася до нього, Шеллінг називав негативною. Відкіля такий розподіл філософії? Відповідь на це питання він дає, відштовхуючись від Канта. Кант звернув увагу на те, що в пізнанні людина спирається на розум і досвід. Розум пізнає за допомогою апріорних форм. Поставимо, однак, питання: що у всьому сущому пізнається апріорно, сутність, суть сущого чи що воно є? Відповідь на питання «що воно є?» усвідомлює сутність речі й означає, що я розумію річ, володію її поняттям; відповідь на питання, «що воно є?», представляє мені існування речі, а не її сутність. Саме це останнє і є пізнання, однак варто враховувати, що пізнання неможливе без поняття. Пізнання є, по суті, впізнаванням, оскільки передбачається, що поняття передує пізнанню: у чому-небудь існуючому я впізнаю поняття, яке у мене раніш уже було про це «що-небудь». Апріорне знання визначає тільки все що є чи що може бути, якщо що-небудь є, але не те, що воно є.
Філософія, яка зосередилася або дійшла тільки до відповіді на питання «що є», тобто до сутності, представила її як необхідне, елімінувавши випадкове - така філософія, на думку Шеллінга, може бути названа негативною. Пізнати ж те, що щось («що є») ще й існує, тобто, що воно і є - справа іншої, а саме позитивної філософії.
Позитивна філософія не є тією, котра приходить на зміну негативної, витісняючи або скасовуючи її. У них різні задачі. Те, що стає власним предметом позитивної філософії, залишено негативною як далі непізнаване. Останнє, що передає негативна філософія позитивній, - є тільки задача, яка розв'язується далі позитивною філософією, хоча вона може і сама ставити собі цю ж задачу цілком незалежно від негативної. Однак обидві філософії можна представити в якості двох сторін однієї і тієї ж філософії.
Обидві сторони або обидві лінії у філософії Шеллінг просліджує з античних часів. Негативна чи раціоналістична філософія, вона ж у розвинутій формі - апріорна філософія, представлена вже в Геракліта і елеатів. Завершується розвиток раціональної, негативної філософії «Критикою чистого розуму» і її ідей Бога в Канта. Прориви до позитивної філософії він відзначає в Сократа, Платона й у неоплатоніків. Прориви до позитивної філософії Шеллінг певним чином зв'язує з емпіризмом. Звичайно під емпіризмом мається на увазі установка, що все наше знання є досвідним, а основа досвіду - сукупність сприйнять, породжених поза нами існуючими речами. Звичайний емпіризм виключає зі сфери досвіду надчуттєве. Але Шеллінг не ототожнює апеляцію до досвіду тільки з емпіризмом, і сам досвід розширює аж до області надчуттєвого. Позитивна філософія, на його думку, не є в цьому змісті емпіризмом, її відношення до досвіду тонше. Для цієї філософії досвід є підтверджуючим, але не таким, що доводить апріорне знання. Для негативної філософії досвід є таким, що доводить, але не існування абсолютно первинного (Бога), а наслідок з нього, саме воно повинно бути емпірично доведено, і тим самим буде підтверджено, що Бог дійсно існує. Існування саме такого наслідку тим самим підтверджує, що і саме первинне існує саме так, як ми його зрозуміли, тобто що Бог існує. Позитивна філософія - не релігійна філософія, і навіть не християнська. Шеллінг називає її філософією одкровення.
Прагнучи витлумачити поняття одкровення і бажаючи бути правильно зрозумілим, Шеллінг стверджував, що зміст одкровення насамперед є історичний зміст, але не в звичайному часовому змісті. Воно є змістом, який хоча і відкривається (у цьому смислі й вживається слово “одкровення”) у певний час, тобто виступає у вигляді земного явища, однак яке по суті, нехай неявно і приховано, мало місце і було підготовлено «до заснування світу», зміст світу відступає кудись і в щось надсвітове, а також і в досвітовий час. Одкровення є досвід у зазначеному вище смислі. Зміст одкровення є актом божественної волі. Розуміння й обґрунтування цього факту є філософією одкровення. Факт одкровення полягає в тому, що людство, що відійшло від Бога, повернуте до нього, примирене з ним за посередництвом Христа. Виникнення християнства і воно саме має всесвітньо-історичне значення. Перш ніж людство дозріло своїм духом до сприйняття факту (події), розкритого в християнстві, повинен був вичерпатися до кінця міфологічний процес. Христос з'явився тоді, коли виповнився час. Раніш він хоча і відкривався, але не як Христос. Всесвітня історія відповідає епосі
