Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(21.08.1880-14.12.1938) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у Миколаєві. Син відомого військового та дослідника М. М. Аркаса. Навчався у Морському та Миколаївському кадетському корпусах (не закінчив), у Єлисаветградському кавалерійському училищі, яке закінчив 24.09.1901 р. за 2-м розрядом та вийшов юнкером до 46-го драгунського Переяславського полісу (з 10.02.1902 р. — корнет). З 04.04.1905 р. перебував у запасі у військах Приморської області. З 29.11.1905 р. був приділений до військ прикордонної сторожі Заамурської округи. 04.02.—25.06.1906 р. був особистим ад'ютантом командувача російських військ на Далекому Сході генерала Гродекова. 10.08.1906 р. звільнився у запас. 17.07.1914 р. у званні поручика був мобілізований до армії. 28.07.1914 р. був зарахований до 8-го гусарського Лубенського полку. 27.04.1915 р. — переведений до Чеченського кінного полку Окремої Кавказької Туземної дивізії. З 23.10.1915 р. — начальник дивізійної військово-поліційної команди. З 12.07.1916 р. — обер-офіцер для доручень при начальникові дивізії ген. Багратіоні. З 04.03.1917 р. — штабс-ротмістр.

Аркас Микола, фото 1930-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага — 1942)

З 04.07.1917 р. — командир 7-го ординарського ескадрону, який у грудні 1917 р. був українізований. Перейменував ескадрон на Полтавську партизанську кінну сотню, на чолі якої у лютому 1918 р. у складі Запорізької бригади військ Центральної Ради брав участь у боях під Києвом проти більшовиків. З 01.03.1918 р. сотня несла варту біля найбільш важливих установ Києва. У квітні 1918 р. сотня була реорганізована в Окремий Сердюцький кінний дивізіон Армії УНР. Під час гетьманського перевороту в кінці квітня 1918 р. на чолі дивізіону одним із перших підтримав П. Скоропадського. За часів Гетьманату залишався командиром дивізіону, який продовжував нести варту у Києві. 15.12.1918 р., після вступу до Києва військ Директорії, дивізіон перейшов у її розпорядження та був перейменований у Кінно-Гонецький полк штабу Дієвої армії УНР. На чолі полку брав участь у боях на Чернігівщині наприкінці грудня 1918 р. — у січні 1919 р. (до 05.02.1919 р.). Станом на 21.02.1919 р. — командир кінного дивізіону, який брав участь у боях під Києвом. Навесні 1919 р. — у розпорядженні штабу Південно-Східної групи Дієвої армії УНР, комендант мосту на Дністрі, через який у квітні 1919 р. українські війська переходили до Румунії. З 19.08.1919 р. — командир 2-го кінного полку ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР (з середини вересня 1919 р. — 2-й кінний Переяславський полк). 11.12.1919 р. не пішов у Перший Зимовий похід та разом з полком приєднався до Української Галицької армії, яка на той час перебувала у союзі зі Збройними Силами Півдня Росії. 15.12.1919 р. наказом по Дієвій армії УНР був оголошений зрадником. Більша частина полку невдовзі повернулася до Дієвої армії УНР.

З 1920 р. жив на еміграції у Станіславові, Коломиї, працював актором та режисером. З 1926 р. — актор і режисер Російського театру в Ужгороді (з 1929 р. — директор цього театру). Помер та похований у м. Хуст.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 51-885, ЦДАВОУ. — ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 33. — Накази по Окремому кінному дивізіону; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імені запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226; 1936. — Ч. 6. — С. 193–228; 1937 — Ч. 7. — С. 213–225; Марущенко-Богдановський А. Лист до редакціі//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 7. — С. 84–87; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників// Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С 35–48; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 97–98; Середа М. Отаман Козир-Зірка//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 11–13, Середа М. Отаман Божко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 1. — С. 10–12; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ. — 1999. — С. 62–63; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972 — Кн. 2. — С. 159; Митці України. — К… — 1992. — С. 31; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.

(04.11.1888—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Гомель (тодішньої Чернігівської губернії). Закінчив 1-й Московський кадетський корпус, Олександрівське військове училище. Останнє звання у російській армії — капітан.

На українській військовій службі з 18.08.1918 р.: у 1918–1919 рр. — командир Залізничної сотні Армії Української Держави, помічник командира 1-го Залізничного полку Армії Української Держави, начальник зв'язку штабу Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР, командир 1-го Окремого Залізничного куреня Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. З 23.05.1920 р. — командир технічної сотні 6-го технічного куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3527. — Оп. 1. — Спр. 9. — С. 1; ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 44. — С. 5-зв. — 6; Спр. 653. — С. 104.

(6.12.1869—?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Народився у м. Радомишль тодішньої Київської губернії. Витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Володимирському Київському кадетському корпусі, закінчив військово-училищний курс Київського піхотного юнкерського училища (1892), служив у Санкт-Петербурзькому гренадерському полку (Варшава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1898). Служив в Одеській військовій окрузі, викладав у Тверському кавалерійському училищі (1903–1905). Був начальником штабу 12-ї піхотної дивізії (1905–1909). Викладав в Олександрівському військовому училищі (Москва, 1909–1911). З 04.11.1911 р. — начальник штабу 3-ї стрілецької бригади (м. Жмеринка), полковник. З 1914 р. — командир 74-го піхотного Ставропольського полку. З 26.06.1915 р. — начальник штабу XXXIX армійського корпусу. З грудня 1915 р. — начальник 3-ї Заамурської прикордонної піхотної дивізії. З березня 1916 р. — генерал-майор, командир бригади 3-ї Заамурської прикордонної піхотної дивізії. З 20.10.1916 р. — начальник 12-ї Сибірської стрілецької дивізії. За Першу світову війну був нагороджений орденами Святого Георгія IV ступеня (24.04.1915), Святого Георгія III ступеня (23.09.1916), Георгіївською зброєю (10.12.1915).

Восени 1917 р. зголосився до розпорядження Українського Генерального Військового Комітету Центральної Ради та був членом комісії з організації військових шкіл при головній шкільній управі військ Центральної Ради. З 12.03.1918 р. — член державної комісії з організації української армії. 17.01.1919 р. відмовився