Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський
Мабуть, кожна розсудлива людина розуміє: подібні свідчення могла залишити тільки людина, котра серйозно вивчила ситуацію і стан справ на місці. Вести мову про звільнення' 'від рабства Татар за допомогою Гермаз тців'' можна було, лише почувши думку від самих громадян "країни
Москель". А якщо згадати, що, згідно з російською історіографією, на північ від сучасного міста Воронежа, між Доном і Волгою, інших "держав" на чолі з "государями", крім Рязанського і Володимирського князівств, не існувало, стане очевидно, про якого "государя" йде мова. Саме вони, Володимирське і Рязанське князівства, у XIII столітті були країною Моксель!
У 1253 році при дворі хана Сартака, якому хан Батий 1250 року передав у володіння землі між Доном і Волгою, Вільгельм де Рубрук зустрів не одну сотню людей серед знаті й воїнів, котрі покорили в 1237 році країну Моксель. Через 16 років вони ще чудово пам’ятали ті часи, а багато хто навіть обіймав посади баскаків, сокольничих, ям’ямів та інші у тодішньому Ростовсько-Суздальському улусі.
Землі між Доном і Волгою цінувалися ханами Золотої Орди. Вони мали соковиті трави, безліч невеликих рік, що дозволяло випасати худобу з провесни до пізньої осені. Недарма хан Орди Джанібек заснував селище Тулу на честь своєї дружини Тайдули за більш ніж 400 кілометрів на північний захід від сучасного міста Воронежа. Хани Орди зі своїми табунами й там кочували, полювали, відпочивали. Така правда часу.
Сподіваюся, читачі звернули увагу — Рубрук розділив фінські племена, які жили на північ від ставки Сартака, чітко за релігійною ознакою: "Моксель і Мердиніс". Одні вирощували свиней і, природно, їли свинину, інші були — "сарацини", тобто — мусульмани, і свинини не вживали. У цьому розподілі немає нічого протиприродного. Тому що "Мердиніс" сусідила з Волзькою Булгарією, і як засвідчив посол короля Франції: "І я дивуюся, який диявол заніс сюди закон Магомета... ці Булгари — найлютіші Сарацини, котрі міцніше тримаються закону Магометового, ніжхто-небудь інший" [10, с. 96].
Пробачимо послові-католикові нелюбов до віри пророка Мухаммеда. Хоча подібна нетерпимість — вада. Не забудьмо: Рубрук перебував у католицькому ордені міноритів, був палким віруючим іншої релігії.
Булгари прийняли релігію іслам у 922 році "за царя Алмуша, сина Силки". І природно, за більш ніж 300 років зуміли поширити свою релігію на частину мордви ("Мердиніс"). Не будемо забувати — Волзька Булгарія в XIII столітті була розвиненою, культурною державою. Уже в ті роки мала навчальні заклади, чеканила монети, арабські архітектори зводили в її містах величні будинки й мечеті. Тобто поширенню впливу булгар на частину мордви дивуватися нічого.
Також не варто дивуватися язичницькому становищу народу "Моксель". Бо ж, як ми пам’ятаємо, навіть у другій половині XII століття Андрій, так званий Боголюбський, "...быв одинаково ласкав до... Христианства и до все поганы" [9, с. 111].
Слід гадати, що язичники у країні Моксель у 1253 році переважали. І звичайно, мали "государя". А те, що мова йде не про якесь дрібне фінське плем’я моксель, а про доволі помітну "державу" того періоду, розповів усе той же Вільгельм де Рубрук. Послухаємо: "Про одіяння й плаття їх знайте, що із Китаю та інших східних країн, а також із Персії та інших південних країн їм доставляють шовкові й золоті матерії, а також тканини з бавовни, які вони одягають влітку. Із Русії, з Мокселю, з великої Булгари та Паскатиру, тобто великої Венгрії, з Керкису (всі ці країни розташовані на півночі й повні лісів) і з багатьох інших країн із північної сторони, які їм коряться, їм привозять дорогі хутра різного роду, яких я ніколи не бачив у наших краях і в які вони одягаються взимку" [10, с. 76].
Цими словами Рубрук цілковито прояснив поняття країна Моксель. Справді, йдеться про велику країну Вона поставлена в один ряд із Русією, Булгарією, Башкирією (Паскатир). Тобто країна Моксель порівнянна за розмірами і можливостями з Китаєм, Персією, Русією, Булгарією. І ще одна деталь: Вільгельм де Рубрук іменує північні країни, що коряться Батиєві, у певній послідовності, перелічуючи їх із заходу на схід, як вони розташовувалися географічно: Русь, Моксель, Булгарія, Паскатир (Башкирія), Керкис (Сибір).
Якщо згадати, що землі Русі тягайся від Польщі та Венгрії до ріки Танаїду (Дону), а Волзька Булгарія лежала за Етилією (Волгою), то цілком очевидно, що саме країна Моксель знаходилася між ними.
До речі, у 1957 році книга Рубрука була повторно перевидана в Російській (більшовицькій) імперії Академією наук. У новому виданні, на сторінці 260 (примітка), чітко зазначено: Моксель (Мохеї) — країна. Щоправда, московські академіки, визнавши існування країни Моксель, чомусь забули пояснити, про яку країну йде мова. Створили таку собі нову таємницю. Засунули свої академічні голови, мов страуси, у пісок.
Таким чином, ми підійшли до розгадки таємниці назви країна Моксель. Моксель — князівства Рюриковичів у "Залешанській землі", давня фінська вітчизна московитів. Саме так московити та їхня країна величалися в XII—XIV століттях. Секрету із цього робити не варто.
Ми досліджували свідчення Вільгельма де Рубрука, якщо можна так сказати, — по західному маршруту. Піднялися від ставки хана Сартака на північ — у країну Моксель, від неї на схід лежала мордва (Мердас), а за Волгою були міста Волзької Булгарії.
Однак у країну Моксель можна потрапити, використовуючи свідчення Рубрука, і по так званому східному шляху. Від ставки Сартака вирушимо прямо на схід на 300 кілометрів, далі 500 кілометрів ("п'ять днів шляху") — на північ уздовж Волги. Потрапимо у Волзьку Булгарію. Якщо тепер від саратовського меридіана відміряти прямо на захід 300 кілометрів — опинимося в знаменитій Мерянській землі, у районі нинішньої Володимирської області. Саме ця місцевість у 1253 році лежала "північніше від ставки хана Сартаха". Визначено з математичною точнісю: країни Моксель — Мерянська земля! Виявляється, і математика з географією можуть серйозно підсобити при спростуванні московської
