Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів
Здобування заліза сиродутним способом та наступна його ковальська обробка були відомі у Середньому Подніпров'ї ще до кіммерійської доби. Племена чорноліської культури вдосконалювали навички залізоробного виробництва. Саме з цього часу залізо набуває все більшого значення у господарстві та військовій справі, витісняючи крем'яні, кам'яні, а згодом і бронзові вироби. Із заліза виготовлялися знаряддя праці (кельти, серпи, ножі, швайки), зброя (мечі, наконечники списів) та ін. Першими майстрами обробки заліза, ковалями, як правило, ставали бронзоливарники. На користь цього свідчить, наприклад, те, що багато виробів з заліза виконано за зразком бронзових, а деякі з них складаються з двох частин (наприклад, мечі та кинджали) — залізної кованої та бронзової, що відливалася у формі. Цілком імовірно, що у чорнолісців бронзоливарне та ковальське ремесла не були розрізнені: і перше і друге могли перебувати в одних і тих самих руках[52].
Племена чорноліської культури, передусім ті, що населяли Середнє Подніпров'я, брали активну участь у міжплеменному обміні. Цьому сприяв насамперед високий рівень металообробки. Економічні та культурні зв'язки племен Середнього Подніпров'я, що існували ще у попередній час, за кіммерійської доби значно розширилися і зміцніли. Можна говорити про декілька основних напрямків культурно-економічних контактів чорнолісців: західний — південно-західний з фракійським світом, південно-східний — з племенами кобанської культури Кавказу і, можливо, східний — з населенням татарської культури Південного Сибіру[53]. Вірогідно, зв'язки чорноліських племен (у всякому разі тих, що мешкали у Середньому Подніпров'ї) з Кавказом та Закавказзям здійснювалися через посередництво степових кочовиків.
Існують різні думки щодо етнічної належності населення чорноліської культури. Найпереконливішою, мабуть, є версія стосовно праслов'янства чорнолісців[54]. На користь останньої свідчить і такий важливий аргумент, як збіг ареалу архаїчної праслов'янської гідроніміки з ареалом чорноліської культури[55].
Разом з тим поширена думка про фракійську належність лісостепових племен доби раннього заліза, зокрема носіїв чорноліської культури[56]. Проте останнім часом вона піддається серйозній критиці[57].
З початком кіммерійської доби спостерігається певна політична активізація лісостепових племен, зокрема Дніпровського Правобережжя. Вона мала декілька етапів. Найбільш ранній пов'язаний із просуванням чорнолісців на південь і на схід, завдяки чому відбулося освоєння південної частини правобережного Лісостепу (басейн р. Тясмин), виник цілий масив городищ, у тому числі відоме епонімне городище в урочищі Чорний ліс, що у верхів'ях Інгульця. Існує думка, що під час розселення чорнолісців у південній частині Лісостепу відбулася асиміляція деяких етнічних груп степового населення, що належало до пізньозрубної культури і просунулось у Лісостеп з півдня та південного сходу[58]. Східний напрям руху пов'язаний з міграцією частини чорноліського населення з території Правобережжя на Лівобережжя — у басейн Ворскли та у межиріччя Орелі й Самари. Внаслідок цього процесу бондарихінську культуру змінює чорноліська, про що свідчать знахідки пам'яток змішаного типу. Зараз домінує думка, що проникнення чорнолісців у цей регіон відбулося протягом X—IX ст. до н. е., і перші прийшлі з'явилися у басейні Орелі та Орельсько-Самарському межиріччі[59]. Щодо басейну Ворскли, то, на думку окремих дослідників, освоєння цього регіону вихідцями з Правобережного Лісостепу відбулося пізніше[60].
Причини просування лісостепових правобережних племен на лівий берег Дніпра не з'ясовані. Версії, за якими це пов'язують з тиском на чорнолісців фракійських племен чи степового населення Півдня[61] потребують серйозної аргументації.
Цікавим питанням історії чорноліських племен є їхні відносини з фракійським населенням. Раніше вважалося, що вони обмежувалися лише культурним впливом на населення, що мешкало на захід від Дністра, і, можливо, незначним проникненням східних етнічних елементів у фракійське середовище[62]. Пізніше походження однієї з груп населення Середнього Подністров'я (Лісостепової Молдови) безпосередньо пов'язували з приходом туди з Подніпров'я племен пізньочорноліської культури[63]. Але на рівні сучасних знань можна припустити деякою мірою зворотний процес: проникнення певної, імовірно, невеликої, групи фракійського населення в ареал чорноліських племен.
Найважливішим моментом у житті чорноліських племен, безперечно, були їхні зв'язки з кочовим Степом. Тиск степових номадів на лісостепове населення, очевидно, почався вже у ранній період чорноліської історії (X—IX ст. до н. е.). Найімовірніше це були епізодичні набіги, що здійснювалися кочовиками так званої Чорногорівської групи — кіммерійцями чи протоскіфами. Ця експансія спрямовувалася, в основному, у південні райони Правобережного та Лівобережного Лісостепу. Наслідком її було зруйнування низки чорноліських селищ у басейні Тясмину на Правобережжі, наприклад Суботівського та Андрусівського, знищення чорноліських та бондарихінських поселень на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу, зокрема селищ Залінейне, Бузівка, Йосипівка, Дронівка[64]. Про степові набіги на південні межі Лісостепу свідчать численні знахідки окремих предметів озброєння, кінського спорядження та ін. Поховань кочовиків цього періоду у Лісостепу немає. Очевидно, у відповідь на удари войовничих степовиків, особливо на південних межах лісостепового Правобережжя, чорнолісці створили цілий масив городищ, зокрема в басейні Тясмину.
Ситуація змінилася у VIII—VII ст. до н. е., коли в степовій частині України з'являються кочові племена так званої Новочеркаської групи, вірогідніше — історичні кіммерійці. Лісостеп став одним з об'єктів вельми широких експансійних спрямувань степовиків. Військова активність кіммерійців охоплює практично більшу частину східноєвропейського Лісостепу: від Середнього Подоння на сході до Середнього Подністров’я на заході[65]. У вогні пожарищ гине низка городищ південної частини Правобережного Лісостепу, зокрема Тясминське. Сліди пожеж та руйнацій мають багато жител нижнього ярусу культурного шару Суботівського та Чорноліського городищ[66]. На відміну від раннього періоду, для розглядуваного часу в Лісостепу відомо декілька десятків поховань добре озброєних кінних воїнів, що практично нічим не відрізняються від степових кіммерійських могил, зокрема поховання у Носачеві, Квітках, Ольшані на Правобережжі, Бутенках — на Лівобережжі[67]. На території Лісостепу, особливо на Правобережжі, досить часто трапляються різноманітні знахідки, що належать носіям кіммерійської культури, головним чином предмети озброєння, кінського убору, деякі вироби кіммерійського типу знайдено на поселеннях (наприклад, Суботівське городище), що свідчить про безперечний вплив степовиків на культуру чорноліських племен.
На основі згаданих фактів можна дійти висновку, що у VIII— VII ст. до н. е. південна частина українського Лісостепу, ймовірно, перебувала під контролем степових кочовиків. Можливо, у цьому районі мешкала й частина номадів.
В історико-політичному
