Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
о. Юрій Мицик, д. і. н., проф., Інна Тарасенко, к. і. н.
З документації Свято-Михайлівського Видубицького монастиря у Києві XVII — початку XVIII ст. (маєтності на Корсунщині)
У 2011 р. вийшов том документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві XVI-XVII ст., який містив у собі цінні універсали й листи гетьманів, полковників, сотників Війська Запорозького, королів Речі Посполитої, грамоти й листи церковних ієрархів, різноманітні купчі[334]. Вони стосувалися насамперед господарської діяльності монастиря, розширення його маєтностей і є цінним джерелом не тільки економічної, а й політичної, церковної і культурної історії України. Нині готується до друку другий том запланованої Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України фундаментальної археографічної серії, в якому буде представлено документацію Свято-Михайлівського Видубицького і Спаського Максаківського (під Меною) монастирів. Якщо видання документації Золотоверхого монастиря полегшувалося тим, що майже все було зібрано у дбайливо переписаній в середині XVIII ст. копійній книзі (це ж стосується і Максаківського монастиря), то документи Видубицького монастиря збереглися у вигляді розрізнених зв'язок, котрі архівісти зібрали докупи у дореволюційний час, основу яких становила зв'язка, яка є незавершеною копійною книгою.
Між тим, ця документація ні своїм обсягом, ні джерельною цінністю не поступається документації Золотоверхого монастиря. До того ж вона стосується не лише монастирських маєтностей Київщини, а й інших регіонів (Корсунщина), навіть за межами сучасної України (Мозирщина). Тут публікуємо тексти документів, які стосуються Корсуня й Корсунщини, що подані в рукописі у вигляді двох блоків, переписаних в основному двома різними почерками середини XVIII ст. Копіїстами виступали ієромонахи Іларіон і Гавриїл.
Видубицький монастир, як і всі інші, зберігав насамперед універсали, привілеї, купчі тощо, які підтверджували його права на те чи те рухоме й нерухоме майно, щоб у разі потреби відстоювати ці права в судах. З тієї самої причини зберігалися і документи з історії маєтностей, які часто переходили з рук у руки перш ніж стали власністю монастиря.
Цінність цієї монастирської документації тим більша, що документація полкових і сотенних козацьких канцелярій Правобережної Гетьманщини зазнала особливо значних втрат іще в часи сумнозвісної Руїни, та й подальші часи аж ніяк не сприяли їх збереженню. Достатньо зазирнути в каталог ЦДІА України у Києві. Тут описані зібрання документів сотень і полків Лівобережної і Слобідської України, аналогічні ж документи Правобережної України представлені окремими одиницями[335]. Так, Корсунська полкова канцелярія представлена всього чотирма документами другої половини XVII — початку XVIII ст., які ми надрукували у «Корсунському часописі», в т. ч. лист І. Мазепи до богуславського і корсунського полковника Самійла Івановича (Самуся) щодо кривд, завданих Ківшуватицькому монастиреві (3). До речі, такого полковника не згадано у жодному покажчику корсунської старшини.
Отже, нижче подаємо переважну більшість монастирських документів, які стосуються Корсунського полку (всього 15). Один із документів (угода між братами Шупиченками) був виданий нами за іншим списком у згаданій публікації в «Корсунському часописі».
Насамперед відзначимо один універсал гетьмана Івана Скоропадського, два листи корсунського полковника Андрія Кандиби, які досі не друкувалися. Таким чином, хоч трохи, але поповнюється «Український дипломатарій XVI-XVIII ст.», у якому заплановано видати всю документацію козацької старшини. Ці та інші документи, що наводяться далі, проливають світло на історію Корсунського полку, особливо початку XVIII ст. Виявляється, в часи Мазепи тривало життя на цих теренах, незважаючи на роки Руїни. Помітно, що гетьмани Мазепа і Скоропадський розглядали Корсунський полк як невід'ємну частину Гетьманщини. Хоча ім'я Андрія Кандиби, корсунського полковника у 1708—1710 рр., відзначається в одному з найавторитетніших покажчиків[336], але навіть там не зазначено ім'я корсунського наказного полковника у 1710 р. Михайла Романовича (був одночасно полковим суддею), а каденція іншого корсунського наказного полковника Семена Нестеренка показана у 1709 р., хоча, як виявляється, він був на цій посаді й у 1708 р., а до того ж обіймав посаду полкового судді. Полковник Яків Петрович (був на цій посаді у 1660 р., за Ю. Гаєцьким)[337] це — Яків Петрович Улезько, який, за точнішими у даному разі даними В. В. Кривошеї, обіймав цю посаду у 1656, 1659—1662, 1663—1664 рр.[338]. Чи не його родичами (братом і сином?) були корсунський священик Олексій Петрович, який згадується в документі під 1665 р., і Сила Петрович, полковий хорунжий
