Психологія сексуальності - Зигмунд Фрейд

Історія культури людства поза всіляким сумнівом доводить, що жорстокість і статевий потяг пов’язані між собою найтіснішим чином, але для пояснення цього зв’язку не пішли далі, ніж підкреслення агресивного моменту лібідо.

На думку одних авторів, ця агресивність, що домішується до сексуального потягу, є власне залишком канібальських прагнень, тобто в ній бере участь апарат оволодіння, що слугує задоволенню, іншої онтогенетично старішої великої потреби[17]. Висловлювалася також думка, що будь-який біль сам по собі містить можливість відчувати насолоду. Вдовольнімося враженням, що пояснення цієї перверсії жодним чином не може вважатися задовільним і що, можливо, при цьому кілька душевних прагнень поєднуються для одного ефекту.

Найразючіша особливість цієї перверсії полягає, однак, у тому, що її пасивна й активна форми завжди спільно зустрічаються в одній і тій самій особі. Хто отримує насо­лоду, завдаючи іншим біль у статевих стосунках, той та­кож здатен відчувати насолоду від болю, який заподіюється йому від статевих взаємин. Садист завжди водночас є й ма­зохістом, хоча активний чи пасивний бік перверсії у нього може бути дужче виражений і мати переважаючий сексуаль­ний прояв.

Таким чином, ми бачимо, що деякі з перверсій завжди зустрічаються як протилежні пари, чому необхідно надати великого теоретичного значення, беручи до уваги матеріал, який буде подано нижче[18]. Відтак, цілком очевидно, що існування протилежної пари (садизм—мазохізм) не можна пояснити безпосередньо і лише домішкою агресивності. Натомість є бажання пов’язати ці водночас існуючі протилежності з протилежністю чоловічого та жіночого, що полягає в бісексуальності, значення якої у психоаналізі зводиться до протилежності між активним і пасивним.

3. Загально про перверсії

Варіації та недуга

Лікарі, що вивчали перверсії вперше на різко виражених випадках і за особливих умов, були, звісно, схильні приписати їм характер недуги або дегенерації, подібної до інверсій. Однак у цьому випадку легше, ніж у тому, визнати такий погляд неправильним. Щоденний досвід показує, що більшість цих порушень, принаймні найменш важкі з них, становлять рідко відсутню складову частину сексуального життя здорової людини, яка і дивиться на них так, як і на інші інтимні речі. Там, де обставини сприяють цьому, і нормальний може на якийсь час замінити свою нормальну сексуальну мету такою перверсією або поступитися їй місцем поряд із першою. У будь-якої здорової людини існує якесь ставлення до нормальної сексуальної мети, яке можна назвати перверсією, і достатньо уже такого поширення, щоб довести недоцільність вживання як докору назви «перверсія». Саме в царині сексуального життя зустрічаєшся з особливими, тепер, власне кажучи, нездоланними труднощами, якщо хочеш провести різку межу між лише варіацією в межах галузі фізіології та хворобливими симптомами.

У деяких з цих перверсій якість нової сексуальної мети все ж така, що вона вимагає особливої оцінки. Деякі з перверсій за своїм змістом настільки віддаляються від нормального стану, що ми не можемо не оголосити їх «хворобливими», особливо ті, за яких сексуальний потяг проявляє дивовижну силу в сенсі подолання опору (сором, відраза, жах, біль; облизування калу, ґвалтування трупів). Але і в цих випадках не можна з повною впевненістю вважати, що злочинці завжди виявляться особами з іншими важкими відхиленнями або божевільними. І тут не втекти від факту, що особи, що і зазвичай поводяться як нормальні, лише в царині сексуального життя, під владою найнестримнішого з усіх потягів, проявляють себе як хворі. Між тим як за явною ненормальністю в інших життєвих взаєминах завжди зазвичай ховається на задньому плані ненормальна сексуальна поведінка.

У більшості випадків можемо відкрити хворобливий характер перверсії не в змісті нової сексуальної мети, а в ставленні до нормального: якщо перверсія постає не поряд із нормальним (сексуальною метою й об’єктом), коли сприятливі умови сприяють нормальному, а несприятливі перешкоджають йому, а за будь-яких умов витісняє та замінює нормальне; отже, бачимо у винятковості та фіксації перверсії найбільше підстав до того, щоб дивитися на неї як на хворобливий симптом.

Участь психіки в перверсіях

Можливо, саме в найогидніших перверсіях і потрібно визнати найбільшу участь психіки у перекрученні сексуального потягу. Тут пророблена душевна робота, якій не можна відмовити в оцінці в сенсі ідеалізації потягу, незважаючи на його огидний прояв. Всемогутність любові, можливо, ніде не проявляється настільки потужно, як у цих її помилках. Найвище та найнижче всюди найтіснішим чином пов’язані в сексуальності («від неба крізь світ у пекло»).

Два висновки

При вивченні перверсії ми дійшли думки, що сексуальному потягу доводиться протистояти таким душевним силам, як опір, серед яких найяскравіше виділяються сором та огида. Можлива гіпотеза, що ці сили беруть участь у тому, щоб стримувати потяг у шорах, які вважаються нормальними; і якщо вони розвинулися в індивідуумі раніше, ніж сексуальний потяг досяг повної своєї сили, то, ймовірно, вони й надали певного напрямку його розвитку[19].

Далі зауважимо, що деякі з досліджених перверсій стають зрозумілими лише за збігом певних мотивів. Якщо вони допускають аналіз-розкладання, то вони мають бути складними за своєю природою. Це, можливо, послу­жить нам натяком, що і сексуальний потяг, імовірно, не щось просте, а складається з компонентів, які знову відокрем­люються від нього у вигляді перверсії. Клініка, таким чином, звернула нашу увагу на поєднання (verschmelzungen), які втратили своє вираження в одноманітності нормальної поведінки[20].

4. Сексуальний потяг у невротиків

Психоаналіз

Важливе доповнення до пізнання сексуального потягу в осіб, принаймні дуже близьких до нормальних, можна отримати з джерела, до якого відкритий лише один-єдиний шлях. Один лише засіб дозволяє отримати ґрунтовну та правильну інформацію про статеве життя так званих психоневротиків (істерії, невроз нав’язливості, хибно названі неврастенією, без сумніву, ранньому слабоумстві, параної), а саме: якщо піддати їх психоаналітичному дослідженню, яким користується винайдений Дж. Бреннером і мною 1893 року метод лікування, названий тоді «катарсичним».

Маю попередити або повторити опубліковане вже раніше в іншому місці, а саме: що ці психоневрози, як показує мій досвід, є результатом дії сексуальних потягів. Розумію під цим не те, що енергія сексуального потягу доповнює сили, які живлять хворобливі явища (симптоми), а наполягаю, що ці потяги є єдиним постійним і найважливішим джерелом неврозу, тому сексуальне життя зазначених осіб проявляється винятково або переважаюче, або лише частково тільки в цих симптомах. Симптоми, як я це висказав в іншому місці, є сексуальним позбуванням хворих. Доказом для цього твердження мені слугує кількість психоаналізів істеричних та інших неврозів, що зростає упродовж двадцяти п’яти років, про результати яких я подав докладний звіт в іншому місці і буду робити це в майбутньому[21].

Психоаналіз усуває істеричні симптоми, виходячи з припущення, що ці симптоми є заміною — ніби транс­крипцією — ряду афективних душевних процесів, жадань, прагнень, яким завдяки особливому психічному процесу (витісненню) перегороджений доступ до позбування шляхом свідомої психічної діяльності. Саме ці утримувані в несвідомому стані думки і прагнуть знайти вираз, відповідний до їхньої афективної сили, вихід (abfuhr), й при істерії знаходять його у процесі конверсії в соматичних феноменах, тобто в істеричних симптомах. За правильного, проведеного за допомогою особливої техніки зворотного перетворення симптомів афективні уявлення, що стали свідомими, дають можливість отримати найточнішу інформацію про природу та походження цих психічних утворень, раніше несвідомих.

Результати психоаналізу

Таким чином було виявлено, що симптоми є заміною прагнень, вони