Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Ленін на мітингу. Що найкраще вміли робити більшовики – виголошувати полум’яні промови, апелюючи до найпримітивніших інстинктів народних мас. Завжди знайдуться охочі йти убивати за обіцяний рай – на небесах або на землі. Це називається «релігійний фанатизм». А комунізм і є нічим іншим, як вірою.
Ось вам приклад. Солдати запасних частин, що складали гарнізон Петрограда, та матроси Балтійського флоту, як я уже писав, підтримали більшовиків, бо не бажали йти воювати. Але чому не бажали? Ворог окупував частину твоєї країни – твій обов’язок як військового і як чоловіка стати на її захист попри страх за своє життя.
Аж тут з’являються сотні молодих фанатиків, «професійних революціонерів», заряджених німецькими грошима, і починають переконувати солдатиків, що ворог не у Берліні, а – в Петербурзі. Що треба закінчувати війну, на якій наживаються буржуї (слова «олігарх» ніхто тоді не знав) та царська родина; що Росія перебуває під зовнішнім управлінням – імператриця-німкеня є агенткою кайзера, а імператор Микола ІІ в усьому її слухається. Що царські генерали спеціально знищують російських солдатів, заганяючи їх у «котли» (наприклад, трагедія армії Самсонова при Танненберзі) і всюди зрада. Що «по той бік» такий же німецький пролетар підневільний, з яким треба не воювати, а – брататися. Влаштувати сніданок на кордоні…
Агітатори не налягали на марксизм – вони самі дуже погано знали, з чим його їдять – вони морально розкладали армію і головними гаслами взяли два: «Мир хатинам – війна палацам» та «Грабуй награбоване».
Усе це дуже нагадує те, що відбувалося в новітній Україні від початку російської агресії, правда? Майже такий же сценарій пропаганди, хіба ні, люб’язний мій читачу? У тодішній Росії це ускладнювалося ще й абсолютною нездатністю Миколи ІІ керувати державою, у т. ч. й провальною кадровою політикою.
Відтак, маючи найменші бойові втрати поміж усіх основних учасників Першої світової відносно кількості населення і найменшу частку мобілізованих чоловіків (у Росії вона склала лише 39% від загальної чисельності, тоді як у Австро-Угорщині – 74%, Німеччині – 81%, в Англії –50%, Франції – 79%), російська армія цілком морально деградувала. Жодна воююча армія не мала стільки дезертирів, як російська.
Крах Російської імперії став несподіванкою для самих революціонерів. Імперія впала, мов гнилий сарай у тиху погоду. Ленін та його соратники взагалі проспали Лютневу революцію на альпійських курортах Швейцарії. Подальша вакханалія зі складом Тимчасового уряду та втрата ним керування країною докінчила справу. Більшовикам залишалося лише спіймати владу, мов оте яблуко, а далі все зробило захоплене царське золото, демагогія і найманці. Тут би й дурень впорався. А Ленін, Троцький, Свердлов, Подвойський, Антонов-Овсієнко, Сталін, Риков ідіотами не були. Багато хто з них був психом, багато було серед них недоуків, але все ж круглими дурнями (за винятком окремих екземплярів) їх назвати важко.
До того ж усі інші партії виявляли, так би мовити, «законослухняність» і готувалися до демократичних виборів. Тим часом більшовики зусиллями
Дзержинського, Антонова-Овсієнка та інших влітку 1917 року почали формування загонів бойовиків для захоплення влади. Виступ Корнілова, придушений Тимчасовим урядом, завдяки демагогії більшовиків вдарив по тому ж Тимчасовому уряду. Заколот Корнілова у свою чергу, який був реакцією на більшовицьку загрозу, спровокували самі більшовики, котрі використали стихійний бунт 1-го кулеметного полку у червні 1917 року. А бунт виник тому, що солдати цього полку не хотіли йти воювати – ця частина свого часу, як тоді казали, «самознялася» з окопів, – на тлі провалу наступу на фронті.
«Історик російської революції С. П. Мельгунов відзначає повсюдний розвиток більшовицьких осередків після невдачі серпневого виступу і зазначає, що заходи, нехай і вимушені, що були зроблені урядом Керенського для ліквідації корніловського руху, завдали смертельного удару ідеї коаліційного уряду і розв’язали руки «безвідповідальним демагогам» з табору більшовиків, покликаних Керенським для боротьби проти Корнілова» [8].
Але найголовніше – більшовики отримали майже легальну можливість для створення та озброєння своїх загонів, «віджавши» під приводом боротьби з корніловським заколотом 40 тисяч гвинтівок. Решта партій (окрім хіба що лівих есерів та частини анархістів) власних загонів не мали і озброєнню більшовиками люмпенів та китайців значення не надали. Вони сподівалися на вибори до Установчих зборів та на те, що «мудрий народ» послухається розумних аргументів, а не популістів.
Це їх усіх і згубило…
ГЛАВА ДРУГА
ПРО ДУШУ Й ТІЛО БІЛЬШОВИКА
Тепер, шановний читачу, дозвольте познайомити Вас із тими, хто в результаті того перевороту дорвався до влади. Не з усіма – лише з найвідомішими особами, з котрих пропаганда десятиліттями ліпила героїв, чиїми іменами називали міста, пароплави, кінотеатри, піонерські дружини і колгоспи.
Володимир Ілліч Ленін (справжнє прізвище – Ульянов). Син директора народних училищ Симбірської губернії, дійсного статського радника (чин, що відповідає армійському генерал-майору) Іллі Миколайовича Ульянова, кавалера п’яти орденів Російської імперії, за походженням – сина чуваша і калмички. Матір майбутнього лідера більшовиків – Марія Олександрівна Ульянова (у дівоцтві Бланк), донька єврея та німкені.
Від народження Ульянов-Ленін був моральною і фізичною потворою. За маленького зросту (у дорослому віці – 164 см) він мав непропорційно короткі ноги та великі торс і голову, тому до трьох років не навчився ходити – через зміщений центр ваги постійно падав, впадав у істерику й так лупив лобом об підлогу, що родичі боялися за його розум. Страждав на гіперактивність, неконтрольовані напади люті та жорстокість: «У його характері завжди було щось зле. Він чудово ладнав із молодшим братом Дмитром, але часто доводив його до сліз» [9].
У дорослішому віці соціопатія переросла у відхилення у психіці. Усі без винятку сучасники відзначають його безмежну брутальність, нетерпимість до інших, окрім його власних, думок, замкнутість, зарозумілість і жорстокість, що переходила усі межі. Типовий психічний розлад, який називається нарцисизмом. Найбільш вживаними словами, якими він характеризував товаришів, були «дурень», «ідіотик», «лайно», «субчик». При цьому мав потворну
