Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон
♦ Загалом, на вашу думку, ми живемо зараз у золотий вік дурості чи вона завжди незмінна?
Приберіть просвіту й великі складні ідеї, як-от релігія, священні тексти, традиційні ритуали народів, тоді на перший план виходить дурість. У нашу добу ми, відмовившись від спільних філософій, спонукаємо людей до більшої демонстрації їхньої дурості. Вони не дурніші, ніж раніше, навіть менше, але дурість тепер краще видно.
♦ Отже, без ученості й жаргону оголяється дурість?
Дуже точна фраза. Я б так не сказав!
♦ Що ж, ми обидва практикуємо маєвтику! Але який найкращий спосіб перемогти дурість?
Його не існує! Навіщо ви хочете перемогти дурість? Треба ховатися від дурнів, от і все. Я був спробував трохи, в університеті, де процвітав жаргон дурнів. Я наївна людина. Це правда! Це й помітно, до речі… Я гадав, що університет насправді призначений для науки й викладання. І я вирішив цим займатись. І які ж я побачив наслідки? Катастрофічні. Якщо ви хочете мати хоч найменший шанс протриматися в університеті, треба ховатися. Щойно з’явившись, ви робитеcя мішенню. Дурні не люблять тих, хто до них не належить. Я, може, й дурень, та, якщо вони вважають, що ні, мені кінець.
♦ Проте ви пишете багато книжок, а це не найліпший спосіб сховатися.
Це все ж таки не те, що сидіти в адміністративній чи науковій раді університету. Бо там справжнє селище мисливців, але значно менш цивілізоване.
♦ А ви самі, чи траплялось вам зробити або сказати дурницю, про яку ви довго шкодували?
Помилки, так. Та чи можна їх вважати дурницями? Робити дурницю — це затятися в своїй помилці. Я часто зазнавав критики з боку колег. У такому випадку можна покаятися: «Я помилявся. Психоаналіз — найгеніальніший винахід у світі. Перепрошую за те, що я казав». Але це складно, бо треба ж зберегти обличчя. Або можна затятися в своїй помилці… і тоді уславитися дурнем. Дехто з моїх старших колег намагався поєднати психоаналіз із марксизмом. Якщо ви сьогодні досі на цьому наполягаєте, коли вам показали, що психоаналіз помер, а марксизм — катастрофа в політичному плані, тоді можна сказати, що ви дурень. Я упирався в своїй галузі, далі розробляв етнопсихіатрію. І досі не знаю, чи це була помилка.
♦ За які найгірші дурниці вам дорікали щодо етнопсихіатрії?
Почати з мого вчителя, Жоржа Деверо. Він дорікав мені за мою цікавість до шаманізму: «Усі шамани психи! Хворі люди! Ти їх не знаєш!» Мені ж їхня техніка видавалась дуже цікавою, так само як філософія, яку вони сповідували. Я завжди вважав, що треба вивчати техніки народних терапевтів. Бо це справжні техніки, чому б їх не запозичити, не пристосувати й не застосовувати й собі? За умови, що ми їх зрозуміємо… Мені багато за це дорікали. Мене не називали дурнем, але казали, що це збочення — утримувати людей у відсталому стані, наче я саме цього хотів! Тепер ніхто більше мені цим не дорікає. Всі усвідомили, що ті, хто приходить здалека, не потребують нашої допомоги в захисті своїх ідей, вони самі це роблять дуже добре. Ми змушені жити в світі, де інші культури мають відмінний від нашого спосіб мислення. Це важко, але треба.
♦ У наш час чи з’явились у дурості нові майданчики?
Я був одним з найпалкіших борців за справжню, пряму демократію. Нарешті вона існує! Це соціальні мережі. Народ має в них таке ж право слова, як будь-хто. Якщо ви в Twitter, ви маєте такий самий рівень участі, як і Емманюель Макрон, хоч би й із меншою кількістю фоловерів. Ви можете звернутися до нього, а він — до вас. До мене він ніколи не звертається, та в принципі це можливо. Ми не уявляли, що впровадження такої прямої демократії проявить дурість трьох чвертей її користувачів! Такі масштаби пригнічують.
♦ Пряма демократія не виявляє інтелектуальний потенціал людей?
Аж ніяк. Це справжня проблема. Отож треба йти до людей, навчати, просвіщати, вчити творчості, відкривати складні ідеї й надихати на бажання своєю чергою створювати нові. Це те, що зазвичай робить викладач. Не слід опускати руки через соціальні мережі, навпаки!
♦ А якщо люди не хочуть ставати розумними? Якщо це їхній вибір — на будь-що реагувати негайно, емоційно і переходити далі?
Психологи часто вважають достатнім дати висловити емоції. Емоція — це стиснутий інтелект. Що ви розумніший, то на складніші емоції ви здатні. Годі вже протиставляти емоції розуму. Той, хто тренує свій розум, переживає складніші емоції, ніж той, хто не тренує. Тренуйте свій розум! Це я не вам кажу… Це гасло.
♦ Гадаєте, є шанс, що вас почують?
Жодного. Шкода, колись був смак до гри в шахи, справжній інтелектуальний спорт, олімпійський вид спорту, що свідчить про те, що розум можна тренувати, як і решту м’язів. Це протистояння смерті: слово «мат» з виразу «шах і мат» означає «він мертвий» арабською. Тільки смерть знала всі можливості гри. Тепер, на жаль, ще й комп’ютери. Якщо смерть уже не єдина, хто зберігає істину, гра занепадає. Довго вважали, що вона невичерпна, і ось, будь ласка, ми більше не можемо в неї грати! Це катастрофа, заповідана XX століттям. Хоч там як, це не ми розумні, а інструменти, які ми виробляємо. Вони змушують нас замислюватись над речами. Ми виробили мову, яка змушує нас думати: мова розумніша за нас. Не існує абстрактного розуму, попри те що вам розповідають когнітивісти. Це неправда, це балачки! До речі, вони самі залежать від інструментів, які створюють. Щоб вимірювати… Це нормально, логічно, що в якийсь момент наші інструменти стають розумнішими за нас. Головне, щоб ми все ще могли з ними змагатися. Ці перегони переслідують нас із самого світанку людства. Ми поки що тримаємось, та я не знаю, на скільки нас іще вистачить. Коли я кажу «ми», це не ми, французи, це люди в цілому…
