Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон
♦ Дурість міняла обличчя в різних століттях і культурах чи вона завжди однакова?
Є спільний стовбур, але треба обережно говорити про дурість чи глупство, бо ми завжди розуміємо глупство чи дурість інших… Однак кожен з нас здатний будь-якої миті сказати дурницю чи глупство, ви, я і всі решта. Я б сказав, що це загальнодоступно! Це не те, що хтось має, а хтось — ні: в одних це помітніше, ніж в інших. Ми всі вміємо бути глупими. Та одні дають волю своєму характерові, темпераменту, обставинам, які спонукають їх до величезних дурниць, тоді як інші більше стримуються. Мені, звісно ж, траплялось казати дурниці (може, навіть сьогодні в розмові з вами!), та найбільше глупство — це вважати себе розумним. Думати, що маєш чітке, ясне й упорядковане уявлення про світ і про людей. «Я бачу ситуацію цілком ясно»: це справжня дурість. З іншого боку, розум, який весь час у русі, в сумнівах, який нічого не знає напевно, не розуміє, — це інша крайність, майже така сама дурна, як перша. Хоч і не зовсім…
♦ Отже, визнати власну дурість означатиме зупинити її, ба й позбутися зовсім?
Можна сподіватися, хоч це означало забагато хотіти! Треба визнавати свою дурість, принаймні це найменше, що можна зробити. Той, хто упирається, показує себе ще більшим дурнем, ніж через сказану дурницю. Віддалення, критичне мислення, критичний погляд на себе, все, що ми сподіваємось зберегти якнайдовше, постачає внутрішній спокій, який дозволяє краще оцінювати речі.
Наприклад, телебачення зараз на мілині й показує самі дебати, включно з обговоренням подій цього ж таки дня. Я завжди вважав, що це вельми зухвало, вельми ризиковано! 1 травня 2018 року в маніфестаціях брали участь люди в каптурах. І що ж, того ж дня експерти вже пояснювали, хто це. Я не зміг: дехто казав, що це були групи лівих радикалів, інші — праворадикалів, ще одні заявляли, що це не ліві й не праві, а професійні анархісти, хулігани. Ось і розберіться в цьому! Нелегко дозволити собі потрібне віддалення, особливо якщо ви політик і змушені одразу щось вирішувати. Натискати на кнопку чи ні?
Завжди є аргументи за і проти. Великі політики — це ті, хто бачить речі здалека й вибирає правильний момент, як генерал де Ґолль, коли він вимовив термін «самовизначення» про Алжир, що означало «незалежність» за великим рахунком. Це слово крутилось у нього на язиці вже кілька місяців, і він сказав його не зненацька й не абиде: то був результат довгих роздумів і рішення, про яке він знав наперед, хоча, ймовірно, не в масштабах того, яку реакцію воно викличе в прихильників і супротивників французького Алжиру, як тоді казали.
♦ Що найбільше змінилось, відколи вийшов ваш словник глупоти 1965 року?
Звичайно ж, інформація. Я, як і всі, час від часу пірнаю в YouTube і бачу там низку новин: вони справжні чи фейкові? Жодного поняття. Вам розповідають, що розкрили таку-то таємницю, що в Америці справді є інопланетяни, що башти Мангеттена наказав зруйнувати американський уряд… та що там! Інформація — те, чого найбільше бракувало упродовж століть, — сьогодні накриває нас з головою. Щоб далеко не ходити: мій дідусь у моєму рідному селі не знав, що відбувається в Італії, і практично ніколи не чув про Муссоліні. Сьогодні ми дізнаємося про все миттєво, без перевірки і підтверджень. Саме це мене найбільше вражає. І це може потягти за собою неймовірні дурощі. Політикам ще ніколи не було так важко: можна помітити, що дуже часто вони відповідають ухильно.
♦ Бо до всього від них ще й вимагають негайної відповіді!
Справжній політик — той, хто скаже: «Дайте мені час подумати й порадитися».
♦ Хто ж наважиться сказати «я не знаю» чи «я поки що не знаю»?
Дехто наважується час від часу. Хоч там як, ми захлинаємось у потоці інформації, яку вже не здатні сортувати. Проте з допомогою знаменитих технологій Big Data її збирають і обробляють, щоб надати іншим інформацію про нас, якої ми самі не знаємо! Гроші й реклама проникають скрізь, треба бути дедалі пильнішими. Тому коли мені закидають: «Ви начебто казали це, ви зробили те», — чого я насправді не казав і не робив, я відповідаю: «Та ні, ви дуже помиляєтесь! Іще гірше!» І додаю щось таке, що це стає геть неймовірним.
♦ Цей розквіт дурощів завдяки інформації, може, він зробить нас урешті-решт розумнішими, бо спонукатиме частіше сумніватися? Упіймавшись на фейкові новини, ми, ймовірно, станемо обережнішими?
Коли ви кажете «ми», це охоплює яку частку населення? Вельми маленьку. До того ж населення постійно оновлюється. У мене дві дочки, одній 55 років, другій — 15. Це два різні світи! У них дуже відмінні способи мислення. Те, що я кажу одній, я не обов’язково кажу другій. До речі, жодна мене не слухає!
♦ Вони думають, що ви кажете дурниці…
Так, або що це не цікаво. Можливо. Коли я пишу сцену з діалогами, мені абсолютно необхідно написати це від руки, зі стрілками, зі словами, що розбігаються в різні боки, пишуться навспак, які я закреслюю… Але я розумію, що ручне письмо зникає. Ми більше не можемо відстежити шлях, яким ішов письменник від одного формулювання фрази до іншого. Те, чого мені як авторові, коли я пишу, ніколи не зможе дати комп’ютер, — це чернетка, перший начерк, такий цінний, бо він прийшов із підсвідомості. Хоч він і дурнуватий, природно: підсвідоме не конче розумне.
♦ Можна сказати, що ми живемо в золотий вік дурості, чи вона така, як і була?
Розквіт у неї ще попереду, будьте спокійні! Якщо погодитися з Луїсом Бунюелєм, що в людській особі 60 % поганого і 40 % доброго, дурість прогресує і жорстокість також. Та якщо припустити, що ми більш-менш збалансовані, 50 % на 50 %, тоді обмеження дурості — це справа законів, правил, способу життя, структури держави, суспільства. Запитання постають щодня, і їх не можна розв’язати одним словом чи розчерком пера. Я чув таке гасло: «геть капіталізм» — це ні про
