Московство - Павло Штепа
Тим часом новому московському володареві В. Леніну пощастило повернути до імперії її європейську підвалину — Україну. Гострота імперської кризи минула, євразійська доктрина позірно ніби завмерла. Та не минула сама криза, і нова московська провідна верства кинулася поквапно розбудовувати господарство Сибіру, себто здійснювати доктрину євразійців. Розбудова Сибіру потребувала багато праці, і то тяжкої. І соціалістична влада пішла слідами своєї попередниці — монархічної: розбудовує Сибір руками і головою немосквинів. Тепер у Сибіру живе їх значно більше, ніж москвинів. Московщина тисячократно посилила московщення немосквинів, а насамперед — найнебезпечніших їй українців. Але й по тисячократно посиленому за останні півстоліття московщенні читаємо 1967 р. в часописах СРСР тривожні заклики боротися з націоналізмом немосковських народів.
У державних архівах СРСР є безліч офіційних ухвал усіляких з’їздів, нарад урядів від найвищого — ЦК КПРС до найнижчих районних — нищити націоналістів і націоналізм немосковських народів. Але не змосковщили. Чому? Москвин не знає відповіді і не зрозуміє, якщо хтось йому її підкаже, бо не бачить сили національного ДУХУ і ДУШІ немосковських народів. Не хоче вірити, що та сила передається з покоління в покоління, і що старший народ, то незнищимішою є його сила. Цього не розуміють і багато малоукраїнців. Тому доречно буде сказати кілька слів про нашу силу.
Антропологи поділяють народи за походженням на три культурні групи: рільничу, скотарську, мисливську. Духовність народів цих культур помітно відрізняється одна від одної. Українці — народ дуже давньої рільничої культури. Москвини — народ молодої мисливської. Ці дві культури протистоять одна одній, і ця їхня протиставність заіснувала тисячі років тому, вона виявляється в усіх — без жодного винятку — царинах фізичного і духовного життя обох народів. І власне вона — ця протиставність — визначала, визначає і визначатиме всі стосунки між ними через всю історію по сьогоднішній день.
Ми вже згадали, що москвини — азійської раси, а українці — європейської. З багатьох фізичних відмінностей згадаємо лише кілька для прикладу. Назагал українці високого зросту (1709 см), а москвини — низького (1615 см). Українці мають довгі ноги (54,6 см), а москвини — короткі (50,1 см)[16]. Українці — кулястоголові (брахіцефальність понад 80), а москвини — довгоголові (доліхоцефальність менше 75,9).
Діти від расово споріднених батька-матері успадковують їхні властивості, які передають своїм дітям, онукам, правнукам, якщо й далі поєднуються расово споріднені. Властивості, успадковані від расово неспоріднених батька-матері, вироджуються (дегенерують) у другому, а ще більше в третьому і подальших поколіннях. Діти москвина-татарки чи татарина-московки передають їхні властивості нащадкам, якщо й далі спаровуватимуться татари-москвини. Але діти москвина-українки, чи українця-московки є типовими покручами (гібридами). Вони дають звироднілих нащадків, що мають протилежні властивості, а ті, заперечуючись взаємно, викликають душевну боротьбу, душевний безлад, що часто кінчається трагічно[17]. Переконливі приклади цього читач знайде, дослідивши життєпис та твори тих московських письменників, в жилах яких тече частина немосковської (української) крові. До речі, всі більші московські письменники, музиканти, митці не є питомими москвинами. Чимало з них не мають ні краплини московської крові, а дехто кінчав життя трагічно, бо їхня немосковська душа не витримувала московського духовного ґвалту, наприклад М. Гоголь. Психологічний аналіз життя і творів московських письменників, митців-покручів дав би тисячі конкретних доказів згубності кровного змішування азіатів (москвинів) з європейцями (українцями).
Дуже промовистим для соціолога є той факт, що московсько-українські шлюби були лише серед інтелігенції та напівінтелігенції. Український же простий народ — надто селяни — інстинктивно уникали шлюбу з москвинами. Вони бридилися всім московським. Коли московський уряд привіз із Московщини в XVIII–XIX ст. сотні тисяч москвинів і оселив їх в Україні окремими селами поміж українськими, за кількасот років там не було московсько-українських шлюбів. Українські села, озброївшись сокирами, вилами, виганяли 1917 р. з України такі московські села, хоч москволюбний уряд УНР боронив тих зайд. Так само і московські «деревни» виганяли з Московщини (Саратовщини) тамтешні українські села. Московський уряд не боронив тих українців, навпаки — сам виганяв.
Московський уряд, заселюючи Сибір, розміщував упереміш москвинів і українців, щоб створився «единый русский «народ (як бачимо, ідею «единый советский народ» позичила московська «демократія» у своєї аристократії. Лише аристократія була чесніша: казала відверто «русский», а не ховалася за личиною «советский»). За кілька років українці скупчувалися на одному боці села, а москвини — на протилежному. Звичайно на суміжних між двома народами територіях утворюються говірки з мішаних двох мов. Наприклад, українці на суміжжі польському, білоруському, словацькому мають мішані говірки. Але на московському — як ножем відтята — відрубність, ані натяку на змішання мов. На московсько-українському суміжжі українські села і московські «деревни» були двома цілковито протилежними світами фізично і духовно. Між ними не згасала взаємна неприязнь, ворожнеча. Так саме життя довело не лише непримиренну різницю, але й протиставність народів московського й українського.
Свій назбираний століттями життєвий досвід народ висловлює у приказках та приповідках. Український народ каже: «На базарі не було людей, а самі жиди та москалі»[18]. Є сотні подібних приказок[19]. У т. зв. УРСР видано велику збірку українських і «українських» приказок. Московська влада не дозволила надрукувати там жодної протимосковської.
Та не лише український народ, а й чужинці, які пізнали духовність московського народу, говорять те саме. Французький історик зауважує: «Москвин не має найвартнішого, що має людина — це здібності відчувати моральне добро і зло. А ця здібність є основою всієї людської культури. Отже, москвини не є ще людськими істотами» (Ю. Міхелет).
Зрештою, і самі москвини зізнаються, що… «Ми, москвини, ані східний, ані західний народ; ми — якась нісенітниця»[20].
II. МОВА І ЛІТЕРАТУРА МОСКВИНА
Аж до ХІХ ст. москвини не мали граматики своєї мови.
М. Трубєцькой
Балачки про рівновартність московської літератури з європейською є лише пихатою маячнею.
В. Бєлінський
Запозичивши дещо з китайської культури, татари перебрали також і толерантність китайського релігійного світогляду. Татари тоді щойно перейшли з поганства на магометанство, але його запеклість (фанатизм) ще не опанувала татарську душу. Старий, ще не забутий поганський світогляд велів їм боятися помсти чужих богів. І
