“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

вульгарщину, яка панує в нас — у тому числі й у політиці, і ще один дуже важливий аспект — це інформація в новинних програмах. Чому я, мої друзі, знайомі, мої батьки, їхні друзі дедалі менше дивляться новини? А тому, що їм перестали вірити. Якщо говорити про український формат, то все дуже просто: коли на п’яти каналах новини — одні і ті самі, то в будь-якого нормального глядача складається враження, що його обманюють. Тобто десь це все “причісують”, і виникає недовіра. Взагалі рівень довіри до ЗМІ як до джерела інформації не дуже високий. Не дуже високий і професіональний рівень, хоча він усе-таки зростає. Я зараз кажу, що всі ми — покоління дилетантів. Тому що ми працюємо в тих професіях, які не вивчали. Нові школи професіоналів тільки формуються. Це стосується і журналістів, й операторів, і проблема на ТБ не тільки в тому, що дуже мало хороших журналістів а й у тому, що якщо є дуже хороший журналіст, то для нього немає хорошого оператора, а якщо є і хороший журналіст, і хороший оператор, то для них немає хорошого режисера або художника зі світла тощо. А ТБ — це дуже складний процес. Його неможливо зробити силами лише одного ведучого, або одного оператора, або одного режисера. Повинна працювати хороша група професіоналів”.

Як бачимо з цього короткого репортажу, є люди в Україні, які розуміють процеси, що відбуваються в державі і намагаються протистояти культурній інверсії. Це природне явище, і воно приносить свої плоди. Такий опір характерний не лише для нашого, а й для західного суспільства. “Єдино правильна реакція на всі дії нової ортодоксії — непокора, висміювання і контратаки, — пише Б’юкенен. — Якщо наші противники ввели до вжитку такі політичні прізвиська, як “нацисти”, “фашисти”, “антисеміти”, “націоналісти”, “гомофоби”, “фанатики”, “ксенофоби” і “екстремісти”, ми повинні відповідати їм тим самим”[167].

Хто і що святкує в Україні?

Схаменімось,

братове по вірі прадавній!

То не важить,

чиїх ми племен і родів:

Сатана замахнувся

на світ православний,

На чертоги і храми

отців і дідів!

Борис Олійник. “Гей, слов’яни”

Багато подій можна поєднати з тим чи іншим святом. Але йдеться про інше. Чомусь в Україні такі поєднання мають певну закономірність.

Чи не забагато їх для українських свят? Почнемо з 8 Березня — свята, придуманого революціонерами XIX ст. Вже ні для кого не секрет, що лідерів революційних рухів єднала не лише вірність ідеям Інтернаціоналу, комунізму, а й належність до однієї етнічної групи. Саме вихідці з єврейського народу оголосили всі революційні перевороти. Тому й не дивно, що Клара Цеткін, виконуючи завдання партії — придумати жіноче свято, — згадала про героїню єврейського народу — Есфір. Есфірі присвячене щорічне єврейське свято Пурім. Його відзначають між 20 лютого і 25 березня (день святкування змінюється згідно з місячним календарем). Можливо, того року, коли було прийнято рішення про святкування Міжнародного жіночого дня, свято Пурім випало на 8 Березня. Звісно, змінювати дату свята щороку не можна — надто помітно було б, що святкують саме Пурім. Тому святкування дня жінки-революціонерки вирішили максимально наблизити, але все-таки відокремити від Пуріма й зупинитись на 8 березня.

Не буде зайвим сказати кілька слів про історію Пуріма. Після закінчення вавилонського полону євреїв, усі бажаючі могли повернутися до Єрусалима. Однак невдовзі з’ясувалося, що євреї так закріпились у Персії, що не лише не бажали повертатися на батьківщину, а й такою мірою проникли в усі структури, що становили загрозу для персів. Перський патріот Аман приніс царю Артаксерксу проект звільнення Персії від євреїв. Рішення монарха було однозначним — негайна реалізація проекту Амана. Проте придворний постачальник Мардохей (єврей), почувши про це, запропонував царю в наложниці свою племінницю — Есфір. Вона зуміла домогтися не лише знищення проекту Амана, а й страти самого Амана. Артаксеркс погодився стратити всіх іудейських ворогів: "... Царь позволяет Иудеям, находящимся во всяком городе, ... убить и погубить всех сильных в народе и области, которые во вражде с ними, детей и жен, и имение их разграбить” (Есф. 8, 8—11). Амана повісили разом з десятьма його дітьми. Всього було знищено 75 000 персів. Трагічні події минулого можна було б і не святкувати з таким завзяттям. Однак для євреїв це Пурім — “найвеселіше свято”. Постає питання: чому народ, який зазнав так багато страждань, пережив чимало погромів, святкує погром, який він сам учинив? Адже святкують не військову перемогу, а масові вбивства неозброєних людей, у тому числі тисяч дітей. Вражає те, що ненависть у євреїв до Амана (а в його особі, мабуть, до усіх неєвреїв) ось уже майже два з половиною тисячоліття не лише не зникає, а, навпаки, культивується у нових поколіннях.

Отже, слід замислитися, з чим ми вітаємо наших дорогих жінок 8 березня: з днем жінки чи зі святом Пуріма?

Але ця історія повторюється. “Несколько дней на прошлой неделе московские евреи отмечали праздник Пурим, — пише газета “Комерсантъ” від 24 березня 2003 року. — Праздник должен отмечаться только один день, в этом году он пришелся на 18 марта, но российские евреи так полюбили радостный Пурим, что в один день не уложились... Мы должны сегодня радоваться, веселиться, как никогда в году, и пить, — призвал собравшихся на вечер в Еврейском общинном центре в Марьиной Роще главный раввин России Берл Лазар. Слушая раввина, гости пили белое и красное вино, а некоторые — водку. И ели, среди прочего, традиционные для Пурима так называемые уши Амана — треугольные булочки с маком. Аман, уши которого в виде булочек едят на праздник, — нарицательное имя врага иудеев. И у каждого поколения евреев есть свой конкретный злодей Аман, — со