Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

такого висновку: «Якщо сприймати світ таким, який він є, неможливо надати йому такого значення, щоб мета і завдання людини і людства набули сенсу». Єдиний гідний спосіб життя — це діяль­ність; причому активна діяльність, спрямована на віддачу і піклування про ближніх. Швейцер довів це і своїми пра­цями, і своїм життям.

Між ідеями Будди, Екхарта, Маркса і Швейцера є разюча подібність: усіх їх об'єднує рішуча вимога відкину­ти орієнтацію на володіння; потреба в повній незалежнос­ті; метафізичний скептицизм; релігійність без віри в Бога[28]; заклик проявляти соціальну активність у дусі піклування про людину і людської солідарності. Однак самі вчителі усвідомлювали це далеко не завжди. Так, Екхарт не усві­домлював свого нетеїзму, а Маркс — своєї релігійності. Інтерпретувати погляди цих мислителів, а надто Екхарта й Маркса, настільки складно, що сьогодні не видається можливим адекватно представити цю нетеїстичну релігію активної самовіддачі, відповідну потребам нової Людини, основоположниками якої стали ці вчителі. Я сподіваюся проаналізувати їхні ідеї в наступній книзі.

Навіть ті автори, яких гріх назвати радикальними гу­маністами, бо вони майже не виходять за межі абстракт­них механістичних поглядів нашої доби (приміром, автори двох доповідей, представлених Римським клубом), не мо­жуть не бачити, що єдина альтернатива економічній ката­строфі — це докорінна зміна внутрішньої природи людини.

Месарович і Пестель кажуть про необхідність «нової сві­тової свідомості... нової етики під час використання ма­теріальних ресурсів, нового ставлення до природи, засно­ваного не на підкоренні природи, а на гармонії... відчутті тотожності з майбутніми поколіннями людей... Уперше за історію існування людини на Землі її закликають не роби­ти того, що вона може робити; пропонують обмежити еко­номічний і технологічний розвиток або принаймні змінити напрямок цього розвитку; всі майбутні покоління людей на Землі вимагають від неї поділитися своїм багатством із тими, в кого нічого нема, і то не з міркувань милосердя, а через необхідність. Людину закликають сконцентрува­ти зусилля на органічному розвитку світової системи. Чи може людина сповна розуму відмовити?» Месарович і Пестель доходять висновку, що «Homo sapiens приречені» без цих докорінних змін усередині людини.

Цьому дослідженню властиві деякі вади, найсуттє­вішою з яких, на мою думку, є те, що автори не врахува­ли політичних, соціальних і психологічних чинників, які стоять на шляху будь-яких змін. Марно вказувати напря­мок нагальних змін, якщо водночас не робиться серйоз­ної спроби розглянути ті реальні перешкоди, які стоять на заваді реалізації цих пропозицій. (Лишається тільки спо­діватися, що Римський клуб займеться проблемою здій­снення тих соціальних і політичних перетворень, які яв­ляють собою необхідні попередні умови для досягнення головних цілей.) Однак факт лишається фактом: згадані автори вперше спробували показати потреби економіки і наявні ресурси в масштабі всієї планети, а крім того, як я зазначав у вступі, вперше було сформульовано вимогу зміни етики не через посередництво віри, а як наслідок раціонального економічного аналізу.

У США та Німеччині за останні кілька років було опубліковано чимало книг, автори яких звертаються до тої самої проблеми: як підкорити економіку потребам людей, по-перше, заради простого самозбереження, а по-друге, заради нашого блага. (Я прочитав або вивчив близько тридцяти п'яти таких книг, проте їхня загальна кількість принаймні удвічі більша.) Більшість авторів цих книг по­годжуються з тим, що зростання матеріального спожи­вання не означає неодмінно зростання загального блага; що зміни потрібні не лише у сфері соціальній, а й у сфері духовній та в характері людини; що подальше винищен­ня природних ресурсів і порушення екологічних умов іс­нування людини невідворотно призведуть до катастрофи вже у найближчому столітті. Я назву тут хіба кількох ви­датних представників цієї нової гуманістичної економіки.

У книзі «Мало — це прекрасно» [96] економіст Е. Ф. Шумахер показує, що наші невдачі є результатами наших успіхів і що розвиток техніки мусить бути підпо­рядкований реальним потребам людини. Він пише: «Еко­номіка як сутність життя — це смертельна хвороба, бо її необмежене зростання не відповідає обмеженому світу. Всі великі вчителі людства переконували людей, що еконо­міка не повинна становити змісту життя; і сьогодні цілком очевидно, що вона й не може цього робити. Якщо виникає бажання чіткіше означити цю смертельну недугу, то мож­на порівняти її з наркоманією або алкоголізмом. І не так уже й важливо, чи виявляється ця згубна звичка у фор­мах егоїзму чи альтруїзму і чи вдовольняється вона лише у матеріалістичний спосіб чи більш рафіновано — худож­нім, науковим чи культурним способом. Отрута лишається отрутою, навіть у блискучий обгортці... Але якщо духовна культура, культура внутрішнього світу людини нехтується, егоїзм бере гору в людині і система, що заохочує егоїзм, зо­крема капіталістична, відповідає такій орієнтації краще, ніж система, що заохочує любов до ближнього».

Свої принципи Шумахер реалізував у розробці мініавтомобілів, пристосованих до потреб країн, що розвива­ються. Симптоматично, що його книги стають з кожним роком дедалі популярнішими, і не через рекламну кампа­нію, а завдяки усній пропаганді його читачів.

Загалом близькі за поглядами до Шумахера аме­риканські автори Пауль Ерліх і Анна Ерліх [31]. У книзі «Населення, ресурси, довкілля: проблеми екології людини» вони дійшли таких висновків стосовно «сучасної ситуації у світі»:

1. З огляду на сучасні технології і поширені моделі людської поведінки очевидно, що наша планета є надзви­чайно перенаселеною.

2. Величезна кількість жителів і зростання насе­лення, що й надалі триває, є головними перешкодами до розв'язання проблем людства.

3. У виробництві продуктів харчування традиційни­ми способами людство вже майже досягло межі своїх мож­ливостей. Труднощі, пов'язані із забезпеченням населення харчовими продуктами та їхнім розподілом, уже призвели до того, що приблизно половина людства голодує або не­доїдає. Щороку від голоду гине близько 10—20 мільйонів осіб.

4. Спроби подальшого збільшення виробництва хар­чових продуктів призведуть до швидкого виснаження до­вкілля і зрештою — до зменшення можливостей землі по­стачати продукти харчування. Поки ще неможливо чітко визначити, чи є незворотним виснаження навколишньо­го середовища; вірогідно, можливості нашої планети під­тримувати життя постійно зменшуються. Технічні «досяг­нення» на зразок автомобілів, пестицидів, неорганічних азотних добрив — найголовніші причини виснаження до­вкілля.

5. Є всі підстави припускати, що при подальшому зростанні населення збільшується ймовірність загибе­лі людства внаслідок епідемії чуми або термоядерної ві­йни. Ці дві причини можуть стати найбільш небажаним «розв'язанням» проблеми росту населення; обидві причини потенційно спроможні знищити цивілізацію і спричинити вимирання Homo sapiens.

6. Сучасні технології не пропонують панацеї для подолання кризи, викликаної комплексом проблем перенаселення, екології та нестачі їжі. Втім, технології можуть допомогти досягти певних успіхів у таких галузях, як боротьба із забрудненням довкілля, розвиток засобів зв'язку і контроль народжуваності. Але кардинальне рішення передбачає ра­дикальні і швидкі зміни в установках людей, особливо сто­совно проблем народжуваності, розвитку економіки, техно­логії, охорони довкілля і