Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша - Юрій Станіславович Митрофаненко

Політично рік завершувався ухвалою новообраних повітових земських гласних про входження Єлисаветградщини «до неділимої України, що входить до складу Всеросійської Федерації» та початком виборчої кампанії до Установчих зборів УНР. До списку кандидатів Української соціалдемократичної робітничої партії від Херсонщини увійшли добре відомі в Єлисаветграді В.К. Винниченко, М.Я. Панасович, Т.М. Тищенко-Василевський, А.Ф. Островський.

У листопаді 1917 р. в Єлисаветграді та Єлисаветградському й Олександрійському повітах відбулися вибори до Всеросійських Установчих зборів, а в січні 1918 р. було обрано делегатів до Установчих зборів УНР. В Єлисаветградському повіті перемогли списки УСДРП, а в Єлисаветграді — блок єврейських партій. А от більшовики зазнали на тих виборах політичної поразки. Так, на виборах до Українських установчих зборів, які пройшли на початку січня 1918 року, більшовики отримали 8% підтримки цивільного населення Єлисавета (845 з 10492, що проголосували) [4, с.З]. Водночас серед військових підтримка більшовиків складала 37%, що становило 569 чоловік (з 1541 військового, що проголосував). Тобто значна частина симпатиків більшовиків у місті мала зброю.

Новообрані представники земства Єлисаветградського повіту на своєму першому засіданні на початку 20-х чисел грудня також «прийняли постанову про входження повіту до неділимої України, що входить до складу Всеросійської Федерації».

На початку грудня відділ «Вільного козацтва» Генерального секретаріату внутрішніх справ України, очолюваного В. Винниченком, направив Єлисаветградській міськуправі Статут організації Вільного козацтва. С.І. Шевченко, аналізуючи процеси створення вільного козацтва на теренах нашого краю, писав, що «на Інгулі пробуджується козацький дух Калнишевського, Мазепи, Лелеки, Завади, їхніх сподвижників» [13]. Козацькі сотні, курені виникають також на Новоархангельщині, Добровеличківщині, Новоукраїнщині, Новомиргородщині, в інших регіонах Центральної України. У жовтні 1917 року в Чигирині випускника Єлисаветградського земського реального училища Івана Полтавця-Остряницю обрали наказним військовим отаманом Вільного козацтва (військовим отаманом став Павло Скоропадський). Про процеси створення Вільного козацтва на теренах нашого краю згадував навіть Павло Скоропадський.

«...Організація вільних козаків, набрана виключно із заводських робітників в Єлисаветграді... численна... Голова її приїздив до мене в Київ. Судячи по ньому, там... були сильні українські національні тенденції, але багато було ще й революційного чаду», — згадував П. Скоропадський [ 12].

Отже, ідея створення загонів Вільного козацтва на теренах краю мала успіх. Але в політичній боротьбі вони залишалися доволі пасивними. Чому? Більшість загонів Вільного козацтва утворилися в селах, які були далекими від політичної боротьби в містах. Їх цікавив інший бік революції: економічний і найважливіше питання для селянства — земля.

В колективній монографії про селянський повстанський рух в Україні з інтригуючою назвою «Війна з державою та за державу?» Володимир Лободаев (автор ідеї та упорядник цього видання) поставив під сумнів тезу, що 1917 р. був мирною фазою «Великої Російської революції», у фарватері якої розгорталися процеси Української революції [3]. Вже навесні 1917 р. під час весняної сівби селяни домагалися передачі їм незасіяних поміщицьких земель, зниження орендних плат, не обійшлося й без розгромів маєтків та насильства над їхніми власниками. Селяни захоплювали не лише поміщицькі землі, а й столипінські відруби. На території краю виникли земельні комітети, які здійснювали аграрні перетворення. Особливою завзятістю при перерозподілі поміщицької землі вирізнялися селяни Хмельового та Малої Виски. В Глодосах селяни вигнали поміщиків, а загін міліції, присланий з Єлисаветграда, не зумів відновити право власності поміщиків. У квітні 1917 р. селяни Мощеної, Могильного та Салькового (Гайсинський повіт Подільської губернії) захопили поміщицьке майно.

У квітні 1917 р. починають діяти земельні комітети. Селяни використовували їх як спосіб «законно» відібрати поміщицьку землю. Зокрема, 14 червня 1917 р. губернський комісар Тимчасового уряду повідомляв: «Землевласники Єлисаветградського повіту поставлені в безвихідне становище через агітацію і підбурювання безвідповідальних осіб і повне свавілля сільських та волосних комітетів». Історик В. Грінченко справедливо зазначив: «немало земельних комітетів вдавалися до рішучих дій, в тому числі на Єлисаветградщині».

Дослідник І. Куташев доводить, що у вересні 1917 почалися селянські повстання, які фактично переростали в селянську війну проти Тимчасового уряду і великих землевласників. В. Лободаев ставить риторичне питання: чи це не була війна, то хіба це мирний період? Думки українських істориків поділяють і зарубіжні дослідники: Андреа Граціозі [4] та Марк Бейкер [1]. Вони звертали увагу, що з 1917 р. почалися сутички, конфлікти між селами щодо справедливого розподілу землі («прикро обмеженої здобичі їхньої революції». Про це згадував і Є. Чикаленко в своєму щоденнику (нагадаю читачам, що в XIX ст. цей відомий український меценат навчався в Єлисаветграді). «Багато дезертирів, згуртувавшись у банди, грабували вночі селян, панів, а по хуторах нападали і в білий день... У нас і по сусідніх селах майже скрізь повипливали шахраї, що поверталися з міст, де служили в поліції, жандарми...» [15]. У листопаді-грудні 1917 р. селяни перейшли до масових погромів поміщицьких маєтків. Поміщики чинили збройний опір, а селяни створювали охоронні дружини. Ці локальні війни селяни вели з поміщиками, куркулями та між собою. Розподіл землі їх цікавив набагато більше, ніж боротьба за владу в Петрограді, Києві чи Єлисаветграді. Відомий краєзнавець Григорій Гусейнов згадував, як селяни Давидівки силою зброї не дозволили сусідам з іншого села порубати на дрова панський ліс [6]. Уник погрому й маєток Є. Чикаленка. Він пояснював це компромісним розв'язанням земельного питання: «Мені ніхто не робив ніякої шкоди, бо я давно продав селянам скільки їм треба було землі, то у мене з ними були якнайкращі відносини, а се діяло й на сусідніх селян. Коли в Одесі зібрався селянський з'їзд, який постановив зібрати всі селянські землі, то деякі фронтовики підбивали селян забрати і в мене, але більшість не згодилася, кажучи, що треба підождати земельного закону».

Селяни утворювали альтернативні сили правопорядку — «вільне козацтво», до складу якого, незважаючи на прогресивний характер цих загонів, потрапляло чимало сумнівних елементів, які використовували патріотичний бренд «Вільне козацтво» для злочинної діяльності. Але було й чимало загонів, які забезпечували порядок і спокій для своїх сіл. На теренах нашого краю найбільш чисельними, дисциплінованими та патріотичними були загони Вільного козацтва в Глодосах (нині Новоукраїнський район), Добровеличківському повіті та Єлисаветграді. Глодоське вільне козацтво, створене Фотієм Мелешком (за іншими даними Іваном Бондаренком [10, с. 180]), було чисельною та впливовою організацією (до 700 козаків) [10, с. 171, с.180].

Але з часом більшовицька агітація разом з активістами-комуністами проникає в села. В умовах