Св. Петро Могила - Юрій Андрійович Міцик

твори, проводили філософські диспути, до яких залучали й студентів. Тобто вже за св. Петра Могили відбувається становлення в Україні професійної філософії.

Богословські праці могилянських учених ґрунтувалися на творах отців Східної церкви – свв. Григорія Назіанина, Іоанна Золотоустого, Василя Великого, Іоанна Дамаскіна, візантійських учених Льва Математика, Михайла Псела. Добре знали в академії також праці католицьких і протестантських богословів, зокрема свв. Августина, Франциска Асизького, Пелагія, Дунса Скота, Томи Кемпійського. Незважаючи на те, що колегіум за часів Петра Могили не отримав офіційного статусу вищого навчального закладу, однією з ознак якого було й право викладати богослов’я, святий відкрив богословський клас. З огляду на обставини це не афішували, тому маємо лише обмежені дані, здебільшого опосередковані. Зокрема, відомо, що богослов’я в Колегіумі читали неофіційно у 1640, 1642—1646 рр. Тільки здобувши за Гадяцькою угодою 1658 р. статус вищого навчального закладу, академія отримала й офіційне право викладати богослов’я. Ерудиція, знання філософських і богословських творів західних і східних вчених, глибока відданість східному православ’ю – все це сприяло формуванню в академії власної богословської школи, основи якої закладені були св. Петром Могилою.

Якраз із тих, хто закінчував останні класи й нерідко ставав викладачем у своїй альма-матер, виросла ціла плеяда видатних церковних і культурних діячів. Варто сказати, що тільки у ХVІІ – ХVІІІ ст. «Могилянка» дала православному світові 15 святих, у т. ч. особливо знаних, як-от: Димитрій Ростовський (Туптало), Паїсій Величковський, Інокентій Іркутський, Іоанн та Павло Тобольські (нині за неповними даними кількість святих серед вихованців та викладачів «Могилянки» сягнула 40, отже, поступається тільки Києво-Печерській лаврі, якщо говорити про українські та білоруські землі). Таким чином, св. Петро Могила й об’єднані єдиною ідеєю його соратники піднесли Могилянську академію, а з нею і Київ, до рівня найбільших теологічних осередків світу.

Вихованці «Могилянки» славилися в усьому православному світі як блискучі богослови, проповідники й перекладачі, їх охоче брали на царську службу, вони були безпосередньо причетними до відкриття всіх (!) духовних академій і семінарій у Російській імперії, починаючи від Слов’яно-греко-латинської (1688) у Москві, очолювали єпископські кафедри… Про те, що Петро Могила як реформатор освіти пішов правильним шляхом, свідчить уже той факт, що навіть найвидатніших вихованців «Могилянки» не вдалося порахувати у фундаментальному енциклопедичному виданні «Києво-Могилянська академія в іменах» (К., 2001). Самі за себе говорять імена таких діячів науки та культури, як Інокентій Гізель, Йосиф Кононович-Горбацький, Феофан Прокопович, Арсеній Сатановський-Корецький, Єпифаній Славинецький, Григорій Сковорода (теологи, філософи, письменники, перекладачі), Феодосій Софонович (богослов і історик), Яків Маркович (мемуарист), Мелетій Смотрицький (богослов і філолог), Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Василь Капніст (письменники), Симеон Полоцький (педагог, перекладач, основоположник російської літератури), Михайло Козачинський (філософ і драматург, основоположник сербського театру), Микола Остроградський (математик), Нестор Амбодик-Максимович (медик і ботанік, основоположник акушерства), Петро Прокопович (видатний бджоляр), Василь Григорович-Барський (мандрівник, перший український учений-орієнталіст), Іван Григорович-Барський (видатний архітектор) та багатьох-багатьох інших. З «Могилянкою» пов’язані імена низки гетьманів України (Юрія Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика), а також імена численних представників козацької старшини (суддів, полковників, сотників тощо).

Свої просвітницькі ідеї св. Петро Могила прагнув розповсюдити далеко за межі Києва й навіть України. Так, у 1640 р. з його ініціативи за зразком Києво-Могилянського колегіуму виникла Слов’яно-греко-латинська школа при знаменитому монастирі Трьох Святителів у Яссах, який тепер став найважливішим центром освіти у придунайських князівствах. Цією школою, що була зменшеною копією «Могилянки», керували Софроній Почаський з Ігнатієм Євлевичем та інші вихованці академії. Очевидно, саме тут навчався видатний молдавський і російський учений і дипломат Микола Спафарій-Мілеску. На жаль, школа в Яссах з різних причин існувала недовго, і особливо прикро, що до її закриття були причетні викладачі-греки.

Звершення останніх років життя

Під час Реформації та Контрреформації для християн різних конфесій надзвичайно актуальною стала проблема вироблення катехізису, тобто стислого викладу теоретичних засад православної віри, пояснення догматів. Активно розробляли й видавали катехізиси лютеран, кальвіністів, наприклад Шимона Будного (Несвіж, 1562), англікан та інших протестантських сповідань. У відповідь католики видрукували свій катехізис. У Православній Церкві ще з VІІІ ст. існував виклад віри Іоанна Дамаскіна, але він був надто стислим і до того ж не міг дати відповіді на суперечливі питання, що виникли за 600 років у ході дискусій між православними, католиками та протестантами. Справу ускладнювало те, що в католицьких і протестантських колах почали створювати псевдоправославні катехізиси – фальшивки, які дискредитували православну віру. Не можна стверджувати, що у Православній Церкві не розуміли необхідності написання власного катехізису, але спроби його створення були невдалими.

Св. Петро Могила поставив завдання створити не просто черговий катехізис, а такий, який би ґрунтувався на бездоганній основі, увібрав би історичний та богоcловський досвід Православної Церкви і був би прийнятний Собором і Вселенським патріархом. Святий узявся до цієї справи разом із Трофимовичем-Козловським та Косовим. Спочатку була здійснена певна «проба пера». Косов опублікував свою невелику за обсягом «Дидаскалію» (Луцьк, 1638; 2-е вид. – Львів, 1643), яка була кроком уперед, але все ж замалим. Тоді св. Петро Могила та Ісайя Трофимович-Козловський у 30-х рр. ХVІІ ст. створили свій катехізис, значно більший за обсягом, аніж попередній. У ньому увагу було зокрема слушно сконцентровано на принципових відмінностях між православною та католицькою вірою, у питанні про походження Святого Духа (у православ’ї Дух Святий походить від Бога-Отця, у католиків – і від Бога-Отця, і від Бога-Сина), про роль римського папи. Для здобуття належного авторитету її треба було прийняти на Соборі, скликання якого було надзвичайно важкою справою. Але святий упорався і з цим завданням. Собор ухвалили розпочати в київській Софії в день Різдва Пресвятої Богородиці, тобто 18 (8) вересня 1640 р. На нього запросили і світських осіб, про що свідчить єдиний збережений документ – митрополичий лист-запрошення від 4.07.1640 р., надісланий з Городка на Волині й адресований Хрестовоздвиженському братству в Луцьку. У ньому митрополит наголошував на гострій потребі вироблення «Сповідання православної віри», бо через утиски на православних і зміцнення сект посилилися кризові явища в Церкві, посилилася децентралізація, яка загрожувала анархією й занепадом, чимало вірних засвоювало неправославні погляди й обряди. За словами св. Петра Могили,