Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
Ще за нашої пам'яті жив багач Кальвізій Сабін(1). У нього було не тільки майно вільновідпущеника - він і за вдачею був такого ж кшталту чоловік. Ніколи я не бачив людини, яка б так непристойно втішалася своєю заможністю. Таку вже мав кепську пам'ять, що раз по раз забував імена то Улісса, то Ахілла, то Пріама, хоча, певна річ, знав ті ймена так добре, як знаємо, приміром, рабів, які опікувались нами в дитинстві. Навіть серед стареньких номенклаторів, які скоріше вгадують, а не пригадують імена, не знайдеш такого, хто б так кумедно вітав громадян, як наш Сабін - троянців та ахейців. А попри те він прагнув слави вченого. І ось до чого додумався: за великі гроші придбав рабів; одного змусив вивчити напам'ять Гомера, другого - Гесіода; серед дев'яти інших розподілив дев'ять ліриків(2). А що він дорого заплатив за них, то тут і дива нема: вченими їх не знайшов - мусив спочатку віддати на науку. З такою от підмогою почав дошкуляти своїм гостям. Мав, так би мовити, під ногою тих, хто готовий був шепнути йому той чи інший потрібний для якоїсь нагоди вірш. Але й тут він нерідко затинався на півслові. Сателлій Квадрат, похлібець багатих дурнів, значить, їхній догідливий присмішник, отже (що неодмінно додасться),- й насмішник, порадив йому придбати ще й граматиків, аби збирали недоїдки, що попадали на долівку. Коли ж Сабін зізнався, що на кожного раба витратив щонайменше сто тисяч, той відповів йому: «Стільки ж набитих рукописами скринь ти міг би купити значно дешевше». Але марнотратний багач тримався своєї думки: все те, що знає будь-хто з його челяді,- знає він сам. Далі Сателлій став заохочувати його - кволого, блідого, схудлого - зайнятися боротьбою.- «Як це? - зчудувався Сабін.- Я ж ледве дихаю!» - «Ну, не смій, прошу тебе, і говорити такого,- на те йому дорадник.- Хіба не бачиш, скільки довкола тебе кремезних рабів?» - Ні. Здорового глузду і не позичиш, і не купиш. А втім, коли б і продавався, то, не думаю, чи знайшовся б на нього купець. А от на безглуздя не бракне попиту. Але візьми вже, що я винен тобі, й бувай здоровий. «Багатство - це за вимогами природи впорядкована вбогість». Епікур часто, щораз по-іншому висловлює цю думку. Але ніколи не буде достатньо сказано про те, чого ніколи не можемо достатньо вивчити. Декому досить вказати ліки, декого - треба до них змушувати.
Бувай здоров!
ЛИСТ XXVIII
Сенека вітає свого Луцілія!
Тобі здається, що лише з тобою таке трапилося, дивуєшся, мов чомусь небувалому, що такою тривалою мандрівкою, стількома різними краєвидами ти не розвіяв смутку, не позбувся гнітючого настрою. Душу треба міняти, а не небо(1)! Хай перепливеш море, хай, як каже наш Вергілій, «і земля, й моря відступлять»(2),- твоя біда, куди б ти не подався, йтиме вслід за тобою. Те ж саме й Сократ відповів комусь: «Дивуєшся, що тобі не допомогли мандрівки? Ти ж себе носиш повсюди з собою!» - Що тебе вигнало з дому, те ж саме нині й пригнічує. Чим тобі може зарадити незвичність місцевостей, пізнання міст і країв? Ті твої дороги, повір, недаремні. Питаєш, чому тебе не порятує втеча? Бо з собою тікаєш! Мусиш скинути тягар із душі, інакше шкода й сподіватися, що якесь місце припаде тобі до вподоби. Стан твій, зауваж, такий, як у тієї віщунки, що її зображує Вергілій,- збудженої, гнаної шалом, майже повністю охопленої чужим подихом:
Вистрибом буйна пророчиця мчить, начеб мала надію
Бога великого з серця прогнать .
Так і ти кидаєшся то сюди, то туди, аби позбутись обтяжливої ноші, але вона вже від самої твоєї метушні ще більше тобі дошкуляє. Менше й кораблеві грозить своєю вагою непорушний вантаж, а нагромаджений абияк, нерівномірно, затоплює ту частину судна, де він опинився. Одне слово, що б ти не робив, те обернеться проти тебе, шкодиш собі навіть самим рухом: рухаєш хворого. І лише тоді, коли викорениш із себе ту свою недугу, всяка переміна місця даруватиме тобі приємність. Хай вигнали б тебе на самий край землі, хай поселили б у якомусь найглухішому закуті серед варварів - хоч би яким був той притулок, для тебе він буде гостинним. Важливим є не те, куди ти приїжджаєш, а те, яким приїжджаєш, тому й не варто прив'язуватись усією душею до того чи іншого місця.
Треба жити з таким переконанням: «Я не народжений для якогось одного закутка: весь світ - моя батьківщина». Якби ти усвідомив це, то не дивувався б, чому тобі не допомагає розмаїття місцевостей, що їх, гнаний нудьгою, постійно міняєш - одну якусь на іншу. А могла б і та перша сподобатись, якби ти вважав, що всі вони - твої. Нині ж ти не мандруєш, а блукаєш: з місця на місце тебе жене твоя осоруга на цілий світ, хоча те, що ти хотів би знайти - щасливе життя - всюди, хоч би куди ти ступив. Де ще, скажи, галасливіша метушня, ніж на форумі? Але й там при необхідності можна жити спокійно. Втім, коли б мені вільно було розпоряджатися собою, то я б далеко втік од самого виду форуму та від його сусідства. Як од важкого довкілля псується навіть найміцніше здоров'я, так само й благородному духові, який, однак, ще не вдосконалився, щойно, так би мовити, одужує, може піти на шкоду те чи інше середовище. Я не захоплююсь тими, хто, наосліп кидаючись у самий вир життя, смакує його щоденну суєтність і мужньо змагається з труднощами. Розумний витерпить усі знегоди, але не шукатиме їх, бо воліє перебувати
