Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

веселеньким, як то висловлюються оті розбещені базіки, обличчям, що хтось такий по-справжньому зневажає смерть, відчиняє двері для вбогості, тримає під вуздечкою жагу до насолод, учиться бути терпеливим до болю? Хто над усім цим ненастанно роздумує, той перебуває у великій радості, але ця радість - без легковажної усмішки. Хочу, щоб тобою оволоділа саме така радість. І в ній ніколи не знатимеш нестатку, щойно тобі стане відомим її джерело. Наймізерніші рудні пласти - це ті, що на самій поверхні; найбагатші,- що в глибині ховають свою жилу, і вона настільки щедра, наскільки глибоко сягає копач. Те, в чому знаходить розвагу люд, подає плитку, поверхову насолоду: будь-яка радість, якщо вона ззовні, не має своїх підвалин. Але та, про яку тобі кажу, до якої намагаюся тебе привести, та радість стійка, її об-шири - у тобі. То зроби, найдорожчий мій Луцілію, зроби, прошу, лиш ту єдину, здатну тебе ощасливити річ - відкинь, кинь під ноги все те, що виграє позиченим блиском, що сподіваєшся отримати з чужих рук,- звернись до справжнього добра, своєму радій!

Що таке, однак, «своє»? Це ти сам, найкраща твоя частка. Зрозумій, що оте тіло, хоч без нього й не вдіємо нічого,- більше необхідна, ніж важлива, річ: схиляє до пустих, хвилинних насолод, у яких потім розкаюємось, насолод, що стали б своєю протилежністю, коли б таки добре не загнуздати їх. Скажу так: розгнуздана насолода, коли не знає міри, стрімко обертається стражданням. Але нелегко зберегти міру в тому, що вважаєш благом. Коли ж ідеться про справжнє благо, то тут і пожадливість нічим не грозить.- «Але що це таке, запитаєш,- те благо і звідки береться?» - Я відповім тобі: воно - від чистого сумління, чесних намірів та справедливих учинків, від зневаги до всього випадкового, від спокійного життя, що одну й ту ж дорогу проторює. Хто ж перестрибує від одного наміру до іншого, навіть не перестрибує - волею випадку кидається то сюди, то туди,- як можуть усі ті хисткі й нерішучі люди домогтися чогось певного, тривкого? Мало хто розсудливо розпоряджається собою та своїми справами; здебільшого, як той непотріб на воді: не пливемо самі - нас несе течією. Щось одне хвиля лиш погойдає на собі, притримує, інше - силою пориває; це ось - ледь хлюпнувши, м'яко кладе на берег, а те он - запінившись, притьмом жене до моря. Отже, нам передусім потрібно встановити, чого ми хочемо, а тоді вже твердо цього триматися. Тут саме те місце, де я повинен сплатити тобі борг. Можу навести слова твого Епікура й ними розрахуватися з тобою за цього листа. «Яка то безпросвітність - постійно починати життя заново!» А може, цю думку краще було б виразити так: «Погано живуть ті, хто постійно починає жити».- «Чому це?» - запитаєш, і по праву, бо цей вислів дійсно вимагає роз'яснення.- А тому, що їхнє життя ніколи не буває завершеним. Не може бути готовим померти той, хто тільки-но почав жити. Треба прагнути, щоб у будь-яку хвилину ми відчували, що прожили достатньо. А хіба це може відчути той, хто тільки те й робить, що починає жити? Не думай, що таких людей мало: майже всі саме такі. А дехто ще й тоді починає жити, коли вже пора закінчувати. Якщо це тебе дивує, то додам ось що - для ще більшого твого подиву: декотрі закінчують життя, так і не почавши його.

Бувай здоров!

ЛИСТ XXIV

Сенека вітає свого Луцілія!

Як бачу з твого листа, ти непокоїшся, чим закінчиться судовий позов, що його подав на тебе твій розгніваний супротивник. Певно, чекаєш, що я дораджуватиму тобі розраховувати на краще, заспокоїтись на добрій надії. Яка, мовляв, потреба заздалегідь накликати біду (прийде - натерпимось!), наперед смакувати прикрощі, марнуючи нинішню днину страхом перед завтрашньою? Справді, нерозумно бути нещасним уже сьогодні тільки через те, що маєш стати ним завтра. І все ж я поведу тебе іншою стежкою до безтурботності. Якщо хочеш позбутися будь-якого неспокою, то припусти, що всі твої уявні побоювання стануть дійсними, і яким би не було те лихо, ти сам добре зміряй його і зваж свій страх. Тоді-то й побачиш, що не таким уже великим чи не таким тривалим є те, чого боїшся. Недовго шукати й за прикладами(1), що могли б тебе в цьому переконати: кожен вік подає їх чимало. Куди не сягнеш думкою, хай це в нашому краї, хай десь-інде,- трапляться тобі обдаровані мужі, котрі прославились чи то працелюбністю, чи натхненням. Скажімо, будеш засуджений. Чи може тебе в такому разі чекати щось страшніше, ніж вигнання або в'язниця? Що може бути жахливішим, ніж катування вогнем, ніж смертна мука? Візьми будь-яке з наведених зол і назви тих, хто лиш посміявся над ними: не шукатимеш, а вибиратимеш їхні імена. Рутілій(2) сприйняв свій присуд так, мовби найважчою для нього була несправедливість суду. Метелл(3) переніс вигнання мужньо, Рутілій - навіть радо. Перший своїм поверненням зробив послугу республіці, другий відмовив у ньому Суллі, а йому на той час ні в чому не відмовляли. Сократ вів бесіди у в'язниці, й хоча були люди, готові допомогти йому у втечі, він од неї відмовився і залишився, аби позбавити нас страху перед двома найжахливішими речами - смертю і в'язницею. Муцій(4) поклав руку на живий жар. Жахливо, коли тебе палять. Та наскільки жахливіше, коли ти сам собі завдаєш тієї муки! Бачиш людину неосвічену, не оснащену жодними настановами, що вчили б ставити чоло смерті й стражданням, зодягненого в одну лиш військову хоробрість простого воїна, що сам себе карає за невдачу: дивиться, як на ворожу жаровню, пражачись, скрапує його правиця, але не забирає її, ослизлу, оголену до кісток, із-під вогню - сам ворог забирає з-під неї жаровню. Муцій міг би діяти в тому таборі з більшим успіхом, але - не з більшою хоробрістю. Зваж і на те, наскільки мужність більш готова сприйняти муки, ніж сама жорстокість - завдати їх. Порсена радше вибачив Муцієві намір убити його, ніж Муцій вибачив сам собі те, що не вбив його.

«Всі ті оповідки,- посміхнешся,- напам'ять уже знають по всіх школах. А дійде до зневаження смерті, то повідатимеш про Катона».- А чому б мені справді не розказати, як він, поклавши біля узголів'я меч, перечитував Платона? Про два засоби він подбав у тій найбільшій скруті: один - щоб хотіти померти, другий - щоб