Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації? - Микола Іванович Сенченко

сировини й енергії вистачить (при оптимальному використанні) лише на 1 млрд чоловік. Станом на 1 січня 1990 року на Землі проживало 5,5 млрд чоловік..., на 2000 рік очікується понад 7 млрд. Не випадково, що до золотого фонду “одного мільярда” належать такі країни, як СІНА, Японія, країни ЄЕС та ін., в той час як 4/5 населення Землі з Азії, Африки, СРСР, Латинської Америки, що володіють основною масою сировини й енергії, витіснені з “місця під сонцем” і насправді є сировинними колоніями зазначених країн. Ось чому в 90-х роках XX ст. з'явилася й утверджується нова теорія так званої інтернаціоналізації та взаємозв’язку держав. Суть її — створення світового центру з єдиним централізованим розподілом капіталів, товарів і робочої сили, а зрештою й сировини, де “залізна гвардія” міжнародних збройних сил транснаціональних корпорацій створюватиме “світовий правопорядок і стабільність”. Глобалізатори не пробачили А. Кузьмичу відвертого викриття їхніх цілей. Він загинув за нез’ясованих обставин.

Західні корпорації та фінансові олігархи мають далекосяжну мету: зберегти контроль над природними ресурсами Землі в руках промислово-фінансової еліти світу. Не випадково програма ООН з економічного та соціального розвитку на 1990-ті роки не має установок на безумовний суверенітет народів над їх природними ресурсами, які були досить популярними в документах 6070-х років. Як кажуть дипломати, слід уникнути ризику “розбазарювання сировини за національними квартирами...”

На порядок денний поставлено штучне скорочення населення Азії, Африки, Східної Європи зокрема й України. У документах ООН (Комітети з народонаселення і сировинних ресурсів) усе населення Землі поділено на основне (забезпечене сировиною, 1 млрд), напівосновне (майже 1 млрд) і допоміжне народонаселення, яке нерентабельне в умовах індустріалізації, воно не окупає вкладених у нього коштів для виробництва і для життя. Вдумаймося в ці слова!

Протягом тривалого часу здійснюється наукова й культурна підготовка західного суспільства до прийняття концепції “золотого мільярда”. Моделі вирішення глобальних проблем на Заході розробляються відкрито, як це робить, наприклад. Римський клуб, і таємно — в рамках Тристоронньої комісії під керівництвом різних аналітичних центрів, спецслужб держав і корпорацій.

Так, у 1970 р. Римський клуб замовив групі Д. Медоуза в Массачусетському технологічному університеті (СІНА) провести дослідження, матеріали яких через два роки ввійшли до книги “Межа зростання”. Авторитет університету. Римського клубу й потужна реклама зробили свою справу. Книга стала справжньою сенсацією. В ній, зокрема, наголошується, що наступне покоління людства досягне межі демографічної та екологічної експансії. Все це призведе систему загалом до непідконтрольної кризи й краху... Завдання “зводиться до того, щоб виявити катастрофічні наслідки існуючих тенденцій і стимулювати політичні зміни, які допоможуть їх уникнути”. Висновок доповіді: “Необхідно вжити заходів, аби забезпечити раціоналізацію всієї системи виробництва й передислокацію промисловості в межах планети”. Методи досягнення цієї мети не пропонувалися.

Наступна доповідь Римського клубу “Людство на роздоріжжі” з’явилася друком у 1974 році; у ній використано теорію, створену для аналізу й розрахунків складних систем. Світ було поділено на 10 регіональних підсистем: це давало можливість теоретично вирішувати проблеми одних регіонів за рахунок інших. У доповіді зазначена й головна суперечність епохи: “Два провалля, що постійно розширюються, характеризують сучасну кризу людства: провалля між людиною й природою, між Північчю й Півднем, між багатими й бідними”. Звідси висновок: причина міжнародних криз — нестача життєво важливих ресурсів.

Відтоді в практичну політику вводиться теорія “надлюдини” і “недолюдини”, згідно з якою комфортність проживання “золотого мільярда” “надлюдей” повинна забезпечуватися досить незначною кількістю “недолюдей”. При цьому всі сфери життя суспільства мають бути максимально автоматизовані. “Недолюдині” в такій суспільній формації відводиться роль біоробота з чітко визначеними функціями суспільного та біологічного характеру. Відповідно на планеті встановлюється однорідний політичний режим у межах єдиної планетарної держави з ефективними поліцейськими силами та системою всебічного контролю життєдіяльності людського співтовариства в цілому і кожного індивідуума зокрема. Ось для чого потрібний індивідуальний ідентифікаційний код!..

Для представників “золотого мільярда” — кращі музеї, театри, концерти, персональні бібліотеки.

Для “туземного населення” — телебачення, де спеціально підготовлені “клоуни” ведуть розважально-сексуальні програми, переповнені сценами насильства й жахів. Це ж треба було підготувати стільки бездарних ведучих, чи, точніше, — талановитих на “бездарність” ведучих і режисерів, щоб з ранку до вечора заполонити екрани телевізорів такою кількістю реклами й низькопробних програм. Бібліотеки для “туземного населення” не потрібні, тому й фінансуються вони на рівні прожиткового мінімуму і без нових надходжень поступово зникають.

Для представників “золотого мільярда” — різноманітні “закриті” клуби на зразок “Ротарі”, а для “вибраних” — латентні ложі на кшталт масонських: розенкрейцерів, тамплієрів, Великого Сходу України, а також прийоми й презентації в дорогих і престижних ресторанах, в Андріївскій церкві Растреллі. Графи, барони, шевальє... — все це і є “золотий мільярд”.

Для “туземного населення”: казино, кафе з “однорукими бандитами”, бари, борделі з дешевими повіями, СНІДом, наркотиками, коньяками, горілками, винами, пивами... Розважайся, запивайся, заливайся, а прокинувшись, знову пий до краю. Партії, свобода, демократія, права людини, демократичні реформи — все це знову ж таки для “туземного люду”. А ще — можливість мітингувати, кричати, висловлювати опозиційні думки. Проте — на стадіоні й бажано десь за містом, а найкраще в полі чи лісі.

Як же так сталося, що на словах ніби все для народу, а насправді — проти нього. Все випливає з теорії “золотого мільярда”, куди компрадорська й гендлярсько-лихварська політична еліта Україна дуже бажає потрапити.

Суть світової політики сьогодні будується на одному примітивному постулаті — прагненні вписатися в цей самий горезвісний “золотий мільярд” щасливчиків, яким забезпечуються райські умови життя на Землі.

Звичайно, є й активно діє “кваліфікаційна комісія”, яка виносить остаточний вердикт стосовно етносів. Нині вже однозначно можна стверджувати, що заповітні квитки до “суспільства обраних” закінчилися. Залишилися тільки жетони на право тваринного існування з тавром “недолюдини”, а тих, хто їх не отримав, чекає фізичне знищення. Тому бійка за жетони точиться не на жарт. Міжнародні поліцейські сили змушені докладати величезних зусиль, аби утримати в керованому режимі відкинуті нації. Іншими словами — відбувається неоколонізація.

Концепція “золотого мільярда”, що передбачає штучне виокремлення з людства нового “вибраного народу”, безумовно, утопічна. Ця утопія — наслідок загальної кризи індустріалізму й індустріальної цивілізації. Філософське підґрунтя цієї утопії — песимістичний індивідуалізм, розрив общинних зв’язків людської солідарності,