Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
10. Звичайно, важливо пам’ятати, що наводячи ці витяги, автор не ставить за мету всебічно розглянути кожну з вимог Європейської конвенції. Зробити це було б неможливо не тільки з огляду на обмеження в обсязі, але й тому, що у своїй практиці Європейський суд та колишня Європейська комісія розглянули не всі проблеми, що можуть виникати при тлумаченні та застосуванні Європейської конвенції у зв’язку з кримінальним судочинством. Оскільки ж системи кримінальної юстиції мають реагувати на зміни в характері злочинної діяльності, то, безперечно, поставатимуть і нові питання. Навіть більше, Європейська конвенція сама по собі є живим правовим документом, і в результаті цього спосіб тлумачення й застосування її положень, можливо, ще переглядатимуть — завжди ретельніше — в міру формування консенсусу щодо її вимог[2]. Отже, з огляду на ці застереження, витяги підібрано так, щоб належно визначити обсяг встановлених в теперішній час вимог Європейської конвенції.
11. Структура посібника не відповідає порядку положень Європейської конвенції. Натомість спосіб його побудови відбиває різні стадії кримінального процесу, починаючи від стадії розслідування та представлення різних наявних на цій стадії обов’язкових умов, із застосуванням таких заходів, як затримання, взяття під варту та попереднє ув’язнення, до процесу збирання доказів та допитування, а також припинення провадження у справі до її розгляду в суді. Після цього настає черга стадії судового розгляду, коли мова йде про вимоги до суду, потребу проведення слухання у відкритому засіданні, підхід до тягаря доказування, зобов’язання щодо свідків, вимоги щодо прийнятності доказів, права на перекладача, особливі права захисту, права потерпілих від заявлених кримінальних злочинів, використання заочного судового розгляду та норм, що визначають судове рішення та його наслідки. Потім йдеться про оскарження та про відновлення провадження, про вимогу здійснення судового розгляду впродовж розумного часу та різні зобов’язання, що пов’язані з виплатою компенсації та судовими витратами. Насамкінець в посібнику розглянуто низку особливих, пов’язаних з дітьми питань, які поставали в зв’язку із застосуванням Європейської конвенції.
12. У наступних абзацах наведено стислий виклад основних складників вимог Європейської конвенції щодо кримінального судочинства з тим, щоб представити, які наслідки вони спричинюють. Важливо зазначити, що хоч кримінальний процес складається з послідовних етапів, аспекти багатьох визначених у Європейській конвенції прав і свобод можуть бути наявними на кількох із них, тож і застосування породжених ними вимог не може бути чітко розмежованим.
13. Питання про обов’язковий характер здійснення кримінального розслідування, зокрема з огляду на його повноту, ефективність і незалежність, постає в зв’язку з твердженнями про факти незаконного позбавлення життя та жорстокого поводження на порушення статті 3, проте встановлені стандарти застосовуються до стверджуваних правопорушень загалом — не в останню чергу тому, що їх вчинення може зачіпати чимало основних прав, що їх гарантує Європейська конвенція, а невжиття відповідних заходів щодо них може призвести до порушення права на ефективний засіб правового захисту за статтею 13.
14. Право на свободу і особисту недоторканність за статтею 5 встановлює тверду презумпцію на користь того, щоб підозрювані у скоєнні злочинів залишались на волі, і це накладає важливі зобов’язання, коли йдеться про затримання та арешт таких осіб, застосування та тривалість попереднього ув’язнення. Обов’язковою вимогою при цьому є необхідність обґрунтованої підозри, але сама по собі остання не є достатньою вимогою, адже Європейський суд особливо занепокоєний і зловживанням владними повноваженнями і тим, щоб потреба в подовженні тримання під вартою була виправдана як прийнятними підставами, так і об’єктивним обґрунтуванням. Окрім того, слід ретельно аналізувати загальний строк попереднього ув’язнення з огляду на ретельність здійснення процесу розгляду справи.
15. Здійснення ефективного судового контролю в разі взяття особи під варту вважається, відповідно до системи Європейської конвенції, необхідним не лише для забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, але також для того, щоб убезпечити від можливого неналежного поводження за обставин, коли особа є особливо вразливою. Отже, пункт 3 статті 5 передбачає обов’язкову та невідкладну судову перевірку підстав для позбавлення свободи після первинного затримання й взяття під варту підозрюваного в злочині. В пункті 4 статті 5 міститься вимога того, щоб утримувана під вартою особа мала реальну можливість оскаржити законність позбавлення її волі. При цьому має бути враховано дотримання багатьох специфічних умов, з тим щоб забезпечити їхню ефективність — як в процесі здійснення процедури кримінального розгляду, так і після її завершення.
16. Попри те, що допомога адвоката є потенційно основною умовою здатності кого-небудь захищати себе під час судового процесу, є можливість завдати шкоди обвинувачуваній особі на попередніх (досудових) стадіях розслідування справи, тому Європейський суд дійшов висновку, що така допомога може знадобитися навіть під час першого допиту. Кожного разу, коли виникає право на таку допомогу, постає й потреба забезпечити безперешкодну можливість доступу до адвоката та такі обставини зустрічі з ним, коли б він поради надавав конфіденційно. Окрім цього, право на допомогу може зобов’язувати державу забезпечити адвоката й оплату його послуг в разі, якщо відповідна особа немає такої змоги. Особливо це стосується випадків, коли рівень компетентності обвинуваченої особи та (або) наслідки її засудження є такими, що надання правової допомоги в такий спосіб відповідатиме інтересам правосуддя. Проте право на правову допомогу — незалежно від того, надає її держава, чи ні — не означає, що воно не підлягає регулюванню, зокрема в випадках, коли цілком можливе спричинення шкоди для процесу судового розгляду.
17. Збирання доказів на підтримку обвинувачення може зачіпати чимало прав за Європейською конвенцією. Зокрема, заборона катувань та нелюдського поводження унеможливлює застосування певних методів допиту, а прагнення здобувати добровільні зізнання так само унеможливлює як застосування кримінальних санкцій, використовуваних з метою примусити особу давати свідчення проти себе, так і — за
