Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття - Олександр Борисович Головко
Для порівняння відзначимо, що в польських джерелах участь волинського князя у війні з Мешком подається більш об’єктивно, визнається важлива роль Романа в подіях, а негативні наслідки зіткнення показані як для однієї, так і для іншої сторони. Така специфіка показу мозгавських подій в джерелах стало причиною певних проблем для оцінки їх в історичній літературі.
Негативне ставлення до князя Романа, яке можна спостерігати в хроніці краківського єпископа Вінцентія Кадлубка, пояснюється декількома причинами. Перш за все, необхідно відзначити загальну негативну позицію польського автора до русичів, впливу на таке ставлення походу Романа Мстиславича на Польщу влітку 1205 року. Але, крім цього, такий підхід у висвітленні постаті князя Романа був викликаний у Кадлубка і іншими обставинами: польський хроніст на прикладі висвітлення діянь князя Русі прагнув розвити власну історіософську концепцію про необхідність гармонії між монархом і магнатерією. Цього, на думку Вінцентія, не було на Русі, де Роман жорстоко переслідував своїх підданих – галицьких бояр.
Одночасно, недивлячись на означену тенденційність, польський автор часто був вимушений визнавати заслугу Романа при описі конкретних подій. На це, ясна річ, впливало не те, що руський князь доводився племінником польським князям Мешку III та Казимиру II, а пояснюється великою роллю Романа в тих подіях, допомогою, яку волинський володарь надавав малопольським князям Казимиру II та його синам Лешку та Конраду – сеньорам Вінцентія.[7]
У негативному ключі дає інформацію про руського князя написана під впливом попереднього твору Великопольська хроніка, в якій у порівнянні з хронікою Кадлубка додається опис подій червня 1205 року під Завихостом, де загинув під війни з малопольськими князями Роман Мстиславич. У висвітленні конкретних сторінок біографії галицько-волинського володаря автор Великопольської хроніки вносить чимало “кореляцій”. Він переносить події 1182 р. під Берестям на пізні події 1189 р., пов’язані з Галичем, плутає матір Романа Агнесу з іншою дочкою Болеслава III Криворотого Юдитою.[8]
Значно більші за обсягом є свідоцтва про Романа в найбільшій пам’ятці польської середньовічної історіографії – “Хроніці” Яна Длугоша (XV ст.), який для висвітлення історії сусідньої з Польщею Русі широко залучив свідчення давньоруських літопи- сів.[9] При написанні праці автор у дусі тогочасної історіографії вніс чимало власних фантазій, що ускладнює вивчення хроніки як джерела інформації про князя та для використання його повідомлень. Так, зокрема, в хроніці вміщено розповідь про втечу візантійського імператора Олексія III Ангела до князя Роман, факт якої не знайшов підтвердження в сучасних подіям джерелах.[10]
Більш виважено вимальовує образ південноруського володаря Мацей Стрийковський (XVI ст.), який прагне оцінювати джерела своєї праці. Проте, як і його попередники – представники польської хронографії, Стрийковський представляє князя Романа як ворога Польщі, як тирана власного народу. На його думку, Роман “до Галича переніс руську монаршу столицю з Києва, посадивши на київське князівство Ростислава Рюриковича”. Велику увагу автор приділяє подіям під Завихостом, де, на думку польського автора, сталася видатна перемога польського війська над руським. В роботі М.Стрийковського залучено цікаві відомості фольклорного характеру про відносини західноруського володаря до литовців.[11]
У подальшій польській історіографії XVII– XVIII ст., хоча елемент критичного підходу до джерел посилюється, в цілому зберігається тенденція до висвітлення образу галицького князя та його діянь в негативному дусі. Зокрема, “нестор” новітньої польської історіографії Адам Нарушевич (XVIII ст.) в цьому плані навіть перевершує попередників, назвавши Романа “лютим” Бузирісом.[12]
Польська середньовічна історіографія справила значний вплив на сучасну їй історичну думку східнослов’янського світу, проте у плані оцінки власної давнини українські, білоруські та російські автори XVII–XVIII ст. досить критично ставляться до матеріалів польських історичних праць. Це стосується, у значній мірі, і нашої теми.
В Густинському літопису згадуються найбільш важливі віхи з життя західноруського князя. При оцінці діяльності цього володаря автор пам’ятки пише, що він – “лютий властолюбець, який завжди любить розбрат”, не виконує своїх зобов’язань щодо інших. Однак така характеристика пов’язана не з впливом польської традиції, а з симпатією автора до київського князя Рюрика, по відношенню до котрого Роман “гнівався безпідставно і шалено”. Все це, однак, не завадило при описі подій під Завихостом, авторові відзначити, що тоді “загинув цей великий серед князів Роман Мстиславич”.[13] Остання характеристика випливала з іншої, більш поширеної в давньоруській історичній та державно-ідеологічній думці тенденції, пов’язаної з прославленням князя (до цієї теми ми спеціально повернемося в останньому розділі праці).
Аналогічно з автором Густинського літопису висвітлює біографічні свідчення про Романа Феодосій Сафонович, який, з одного боку, відзначав жорстокість князя по відношенню до власних підданих, прагнення стати самодержцем у Києві, а, з іншого, відзначає мужність Романа під час боротьби із зовнішніми ворогами.[14] Такий підхід вплинув на виникнення у подальшій історичній літературі Східної Європи XVIII – початку XIX ст. досить суперечливої тенденції у висвітленні постаті галицько-волинського володаря.
Російська історіографія XVIII –
початку XX ст.
Непересічне значення для вивчення біографії Романа, становленні історичних уявлень про князя мають матеріали праць В.М.Татіщева. Перш за все це пов’язано із збереженням у творах російського вченого XVIII ст. відомостей, яких ми не знайдемо у більш ранніх джерелах. Безумовно, подання цих свідоцтв у переказі, відсутність глибокої критики цих джерел самим В.М.Татіщевим ускладнюють роботу по їх вивченню, проте дослідники спадщини вченого вже прийшли до висновку про відсутність у російського історика прагнення сфабрикувати наведену в його працях інформацію.[15] Для нашої теми особливою цінністю є розповідь В.М.Татіщева про прагнення Романа створити “Добрий порядок” державного устрою Русі.[16]
В праці В.М.Татіщева зустрічається досить яскравий і багатоплановий опис портрета Романа Мстиславича. “Цей Роман Мстиславич, внук Ізяславів, ростом був не дуже високим, проте широким і надмірно сильним; обличчя мав червоне, очі чорні, ніс великий з горбом, волоси чорні та короткі; лютий у гніві; недорікий, коли сердився не міг довго слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не
