Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття - Олександр Борисович Головко

На той час Суздальське князівство князя Юрія мало найзначніший воєнний потенціал на Русі, що було викликано декількома причинами. Перш за все на півночі Русі процес феодального дроблення не досяг рівня півдня. Там відбувався відносно інтенсивний процес колонізації краю і підкорення місцевого угро-фінського населення, що вимагав від східнослов’янської верхівки постійної військової консолідації. Відсутність розвинутої системи феодального володарювання, кормління численних дружин за рахунок збору данини також створювали умови для існування відносно міцної військової організації. В політичній програмі суздальських князів важливими моментами було не тільки виборювання верховенства на Русі, а й прагнення добитися своєї повної незалежності від Києва.[77]

Безумовно, що перед Ізяславом Мстиславичем тепер виникли набагато складніші завдання, бо київському князю прийшлося вести боротьбу не тільки проти суздальських та чернігівських князів, а й стримувати амбіції більш близьких родичів з клану Мстиславичів. До того ж у київського князя з’явився серйозний суперник на заході Русі в особі Володимирка Володаревича – князя, який на початку 40-х років об’єднав під своєю владою Перемишльське, Теребовльське та Звенигородське князівства. Внаслідок цього утворилося єдине державне об’єднання з столицею у Галичі. Князь Галичини вів активну боротьбу як за внутрішнє зміцнення свої володінь, розширення їх на південний схід вздовж течії ріки Дністер (за рахунок так званого Пониззя), так й загрожував родинним володінням Мстиславичів на Волині.[78]

Отже, в середині XII ст. на політичну арену Русі досить рішуче вийшли два могутні політичні утворення (Суздальське і Галицьке), які через півстоліття стануть потенційними центрами консолідаційних процесів у країні.

Невдовзі після утвердження в Києві Ізяслав Мстиславич організував широку коаліцію, куди, зокрема, увійшли чернігівські князі Давидовичі, і послав її проти брата небіжчика Всеволода Ольговича Святослава, який прагнув перетягнути на свій бік суздальського князя Юрія Володимировича. Зустріч чернігівського та суздальського князів в 1147 р., як відомо, відбулася в невеличкій фортеці Москва. Це природно викликало велике незаспокоєння нового київського князя. На той час Святослав був чи не найреальнішим можливим претендентом на київській стіл з клану Ольговичів, які ніколи не відмовлялися від претензій на гегемонію на Русі. Не випадково, що невдовзі не без участі Ізяслава відбулося вбивство в Києві іншого брата Всеволода Ольговича Ігоря.[79]

У поході проти Святослава взяв участь син Ізяслава, який з цього часу неодноразово приймає активну участь у міжкнязівських війнах. Безумовно, що давньоруські літописи, відносно докладно описуючи незчисленні “раті” київського князя Ізяслава, далеко не завжди згадують про його сина, якому на час приходу батька до Києва у 1146 р. було близько 16–17 років. То був той час, коли молода людина – юнак – вже починає приймати участь у походах, але ще не був одружений. З фактів біографії Мстислава нас, безумовно, цікавлять перш за все його можливі контакти з Польщею.

Джерела повідомляють про них під 1147 та 1149 р. В першому випадку давньоруські дружини здійснили разом із польськими полками похід проти язичницьких прусських племен. На жаль, нам невідомо, чи приймав Мстислав Ізяславич участь у поході до Прибалтики, хоча є підстави вважати, що захід з руського боку було організовано київським князем Ізяславом та його братом смоленським князем Ростиславом Мстиславичем.[80]

В серпні 1149 р. після зіткнення з Юрієм Довгоруким “Изяслав събравъся с женою и з детми, беже Лучьску”.[81] Разом з усією родиною до Луцька, безумовно, прибув і молодий Мстислав. Тут під час перебування на Волині і відбулося, вірогідно, знайомство княжича з майбутніми родичами. Невдовзі саме сюди на допомогу Ізяславу прийшло польське військо на чолі з князями Болеславом і Генріхом.

Заради справедливості зазначимо, що польські князі особливої допомоги волинським Мстиславичам не надали. Але для нашої розповіді головне інше – особистий контакт Мстислава з польськими володарями, братами його майбутньої дружини. Можливо, що вже тоді відбулися попередні переговори про майбутній шлюб Ізяслава та польської княжни.

1150 р. Ізяслав Мстиславич на порівняно невеликий час повертається до Києва. Тут він прийняв рішення передати важливий у політичному та військово-стратегичному плані переяславський стіл сину Мстиславу. Проте невдовзі Ізяслав знову повернувся на Волинь, де Мстислав отримав в уділ Дорогобуж. З цього часу молодому князеві вже доручається не тільки керувати полками, а й виконувати дипломатичні функції. На початку червня 1151 р.[82] він здійснив поїздку до Угорщини, а в перші місяці наступного (приблизно навесні) 1152 р. Мстислав відправився до Польщі, а згодом знову повернувся до Угорщини.

Коментуючи результати поїздки до Польщі, давньоруський літописець вкрай лаконічно пише: “Ляхове же не идоша”, тобто мова йшла про безуспішну спробу Ізяслава Мстиславича та його сина знайти у Польщі військову допомогу проти суздальського князя Юрія “Довгорукого”. Проте в особистому плані цю поїздку важко назвати невдалою для Мстислава Ізяславича, бо, очевидно, саме тоді відбулися заручини (а може і шлюб) Мстислава та Агнеси. Літопис, на жаль, нічого про це не повідомляє, проте розгляд перебігу подій 1154 р. дає підстави зробити висновок – напередодні у 1152 або, у крайньому випадку, на початку 1153 р., цей матримоніальний союз було оформлено.[83]

Народження Романа

Саме у листопаді 1154 р. помер батько Мстислава Ізяслав, а невдовзі сам молодий князь був вимушений покинути Переяславль і в черговий раз відправитися на Волинь. Літописець, який до цього дуже рідко згадував про молодого князя, несподівано розповідає про цю подію, причому зосереджує увагу на персоні його жінки. “И пришед Мстислав в Переяслав, поима жену свою и иде в Луческ”.[84] Думається, що у Мстислава були особливі підстави занепокоєння про долю родини. Ми зараз, поки що на рівні припущення, робимо висновок: у молодої князівської пари народився первісток!

Від шлюбу з польською княжною, як вважає Н.І.Щавелева, у Мстислава народилося чотири сини: Святослав, Роман, Всеволод, Володимир,[85] проте, на думку М.Баумгартена, перший з них був позашлюбним сином руського князя.[86] На користь останнього припущення є сейозні аргументи. Це перш за все постійне перебування Святослава на другорядних політичних позиціях, порівняно великий вік самого Мстислава, якому на момент укладення шлюбу, як мінімум, виконалося 23–24 роки і, нарешті, провідна на Волині позиція Романа серед братів після смерті їх дядька Ярослава Ізяславича. Про позашлюбність походження Святослава свідчать і деякі дані, що наводить польський хроніст Вінцентій Кадлубек, проте на них ми зупинимося дещо пізніше.

У “Слові о полку Ігоревім” є цікавий рядок: “Инъгвар и Всеволод, и вси три Мстиславичи, не худа гнезда шестокрилци”.[87]