Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі - Олена Михайлівна Апанович

За майже трьохсотрічну історію Запорозької Січі змінилося багато кошових отаманів: як правило, їх обирали кожного року. З тих, про кого маємо достовірні відомості, найвидатнішими були славетний кошовий отаман Іван Сірко і останній кошовий отаман Петро Калнишевський. Про їхнє життя та діяльність також розповідається в цій книжці.

Козацький полководець — таке традиційне визначення не розкриває всієї величі цієї могутньої, ще досі, по-справжньому не оціненої постаті в нашій історії, значення її діяльності для розвитку української нації.

Один із найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, захисник української культури й духовності, поборник освіти — він уособлював людину доби Відродження. Як і інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном духу та думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії.

На українському грунті така особа найповніше могла себе виявити передусім у визвольній боротьбі, яка протягом XVI–XVII ст. набула ваги першорозрядної життєвої проблеми, від розв'язання якої залежала доля нашого краю і його народу. Турецько-татарські загарбники загрожували йому геноцидом, фізичним винищенням; шляхетська Польща — духовним спустошенням, що неминуче призвело б до загибелі культури української нації, її етнічної своєрідності.

Не маючи власної держави, український народ вимушений був мобілізувати усі свої матеріальні й духовні можливості для формування козацтва — потужних збройних сил, важливої ознаки держави. Саме козацтво створило Запорозьку Січ, яка згодом розвинулася у політичний і військовий центр усієї України.

Петро Сагайдачний з'явився на Січі в останні роки XVI ст. Докладніше розповісти про попередній період його життя немає можливості, оскільки документальних даних обмаль. Місце народження Петра Сагайдачного називає його сучасник Йоахим Єрлич у своєму творі «Літописець — або хроничка». Це село Кульчиці поблизу Самбора (нині Львівської області). Тут у сім'ї дрібного українського шляхтича приблизно у 1570 р. народився хлопчик, якого нарекли Петром. Церковний пам'ятник Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря доніс до нас ім'я батька майбутнього гетьмана — Конон, за українською вимовою — Конаш.

Навчався Сагайдачний в Острозькій школі на Волині, заснованій у 70-х роках XVI ст. Це був час особливого загострення ідейних протистоянь. Польська шляхта, загарбавши українські землі, встановила тут тяжкий феодально-кріпосницький гніт. Жорстоким примусом насаджувався католицизм, велося насильницьке ополячування українців. «Вогнем і мечем» діяли в Україні єзуїти — представники войовничого католицького ордена. Відкриваючи свої школи-колегіуми, єзуїти перетворювали їх на знаряддя боротьби з православ'ям, викорінення культури, літератури та мови українців і білорусів.

Чимало українського феодального панства зрікалося своєї нації, віри, рідної культури, мови. Та народ непохитно протидіяв цьому, з другої половини XVI ст. набирає сили освітній рух, очолюваний братствами та міськими організаціями, котрі об'єднували ремісників, торгових людей, козаків, українську шляхту, їм належить величезна роль у відсічі єзуїтській ідеологічній експансії. Заслуговує на увагу їхня діяльність щодо розвитку освіти й друкарства, організації братських шкіл, піднесення-національної самосвідомості народу.

Вважається, що першою й найбільшою була школа Львівського Успенського братства, відкрита у 1586 р. Проте значно раніше виникла Острозька школа, яка стала першим українським навчальним закладом. Фундатором її був багатий і впливовий магнат Костянтин-Василь Острозький, котрий зберігав вірність своїй нації.

Острозьку школу, що проіснувала до смерті її засновника, називають академією. Найвидатніший природознавець нашого століття, нащадок запорозьких козаків Володимир Іванович Вернадський у своєму програмному виступі «До створення Української Академії наук», здійснюючи історичний екскурс у минуле академій, згадав і Острозьку школу, яка об'єднувала групу діячів культури. Він вважав її типовим науковим закладом саме першого етапу існування академій, коли вони були гуртками вчених, підтримуваних меценатами.

Курс навчання в Острозькій школі складався зі знаменитих «семи вільних наук» доби Ренесансу — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики й астрономії. Провідне місце посідало вивчення старослов'янської та грецької мов. Ректором школи був громадський діяч і письменник Герасим Смотрицький, учителями — відомі педагоги-письменники Іов Княгинецький (друг Івана Вишенського), клірик острозький Василь Суразький, ієромонах Кіпріян, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка, керівника козацько-селянського повстання 1594 р.).

Разом із Сагайдачним учився Мелетій Смотрицький, який згодом став автором «Грамматики словенськия правилное синтагма», що неодноразово перевидавалася в Україні, Москві й за якою вчилося кілька поколінь українців, білорусів, росіян (наприклад, Михайло Ломоносов називав її «вратами» своєї освіченості).

Отже, в Острозі Петро Сагайдачний не тільки глибоко опанував знання. Тут сформувався його прогресивний, гуманістичний, патріотичний світогляд. Тож можна стверджувати, що Сагайдачний тривалий час перебував у атмосфері напруженого інтелектуального й духовного життя, де панували передові ідеї доби, порушувалися гострі політичні та ідеологічні питання, які хвилювали тодішнє українське суспільство. Згодом він потрапляє до Львівської братської школи, де зустрічається з Іовом Борецьким, з яким підтримував зв'язки до кінця свого життя. Вони були речниками спілки козаків та інтелігенції, яка тоді репрезентувалася переважно особами духовного стану.

Після переїзду зі Львова до Києва Сагайдачний стає домашнім учителем у київського судді Аксака. Є дані, хоч і побічні, про його активну громадську діяльність того часу.

6 жовтня 1596 р. у Бресті відбувся церковний собор, який проголосив унію — релігійне єднання православних і католиків. Визнаючи своїм духовним зверхником папу римського, уніати приймали основні догмати католицизму. Православна церква оголошувалася поза законом.

Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст., а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань.

Слід зазначити, що хоча в першій половині XVII ст. унія виступала як ідеологія чужоземних феодалів, панства та королівської влади, в майбутньому уніатство зазнало певної історичної трансформації. З кінця XVIII ст. польські магнати й шляхта, втративши після поділів Польщі політичну владу на Правобережній Україні, все ж зберігали там економічне й духовне панування. Вони переслідували й тероризували українське населення, для частини якого в той час уніатська віра вже стала традиційною. Як відомо, уніатська церква сприяла також поширенню освіти серед народних мас.

Одразу ж після Брестського собору 1596 р. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії. Про це свідчить його твір «Пояснення про унію», який, щоправда, не дійшов до