Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі - Олена Михайлівна Апанович
У творі Саковича подаються біографічні відомості про Сагайдачного, який, на думку автора, втілив найхарактерніші риси козацтва — безприкладну хоробрість козаків у боротьбі з ворогами Батьківщини й готовність віддати за неї своє життя.
…Лепій єст стратити живот за ойчизну, Ніжли неприятелю достать ся в коризну. Кто бовім за ойчизну не хочет вмирати, Тот потом з ойчизною мусить погибати.Підносячи військові доблесті та моральні якості Сагайдачного, Сакович говорить, що він був «вож славний, неприателюм ойчизны страшный… способный й прудкій до бою», мудро керував військом, був справедливим.
У книжці «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Сагайдачного» розповідається про взяття Кафи:
За своєго гетманства взял в Турцєх місто Кафу, Аж и сам цесар турскій был в великом страху, Катарги єдины палил, другій потопил, Много тогды з неволі христіан свободил, За што го Бог с воинством єго благословил, Бо за найбольшую нех себі нагороду Почитает рыцер, кгды кого на свободу Вызволить, за што гріхов собі отпущенье Одержить, а по смерти в небі воміщеньє.Розповідь про бойові діла і славу Сагайдачного автор «Віршів» вважає за необхідне поширити не лише на гетьмана, а й на всіх козаків, бо «гетман не сам през ся, леч войском єст славний… Гетман без войска — што ж єст, войско тыж без него? Згола нічого не єст єдин без другого». Тому Сакович, описуючи життєвий шлях Сагайдачного, поєднує це з розповіддю про славні діяння Запорозького Війська. Вважаючи однією з основних рис характеру свого героя беззавітне служіння своїй Батьківщині, поет відзначає хоробрість запорожців, які готові без вагань віддати життя за свободу Вітчизни («За волность єи и свой живот положити»).
Віддаючи хвалу «зацне силному запорозкому рыцерству», Сакович називає його «ойчизні нашой суть обороною, от татар поганых и турков заслоною». Він високо підносить ратні подвиги Запорозького Війська проти ворогів християнства, проти «непріателей ойчистых», яких воно перемагало «морем, сухом, частокроть пішо и тыж конно».
Подіям Хотинської битви і майстерному військовому керівництву Сагайдачного в її боях він відводить кілька рядків. Сакович також висловлює загальновизнану сучасниками думку, що саме козаки забезпечили перемогу під Хотином.
Бо и в так рочной войні, Бог вість, як бы было, Кгды бы запорозкое войско не прибыло, Котроє, с коронным войском обок ставши, Менжне поган разило, в помоч Бога взявши.Автор «Віршів», оцінюючи вступ Сагайдачного з усім Запорозьким Військом до Київського братства як велику збройну і моральну підтримку йому, говорить також про матеріальну допомогу з боку гетьмана.
В которое ся братство зо всім войском вписал И на него ялмужну значную отказал.Стверджуючи ідею про безсмертя подвигів, слави і добродійств Сагайдачного, автор «Віршів» пише:
Несмертельной славы достойный, гетмане. Твоя слава в молчаню нікгды не зостане, Поки Дніпро з Дністром многорыбниє плынути Будуть, поты ділности теж твої слынути.Безсмертя справи Петра Сагайдачного Касіан Сакович порівнює з безсмертям слави античних героїв:
Бо єсли вихваляєт Кгреціа Нестора, Ахілесса, Аякса, а Троя Гектора, Атенчикове славять кроля Періклеса, И славного оного з тим Темистоклеса, Рим зась з смілости свого хвалить Курціуша И з щасливых потычок славить Помпеюша, Теди теж и Росія Петра Сагайдачного Подасть людєм, в памятку віку потомного.Тому Сакович стверджував, що коли б якийсь поет зібрався вичерпно описати подвиги славного гетьмана, він мусив би вчитися у Гомера:
Кто би хтіл достатечне справы описати Петра Конашевича і на світ подати, Мусіл бы у кгрецкого поеты Гомера Зычить розуму, альбо тыж у Димостена, Котрый валечних своих кгреков дій Выписали достатнє, яко по лініи.У творі Саковича вперше в українській давній поезії поданий образ ідеального національного героя. Автор ставить виховні завдання — «с того гетмана кождый рыцер нех ся учить». Патріотизм запорозького гетьмана він порівнює з любов'ю до Вітчизни афінського царя Кодра, який не вагаючись пішов за неї на смерть.
Воліл сам, як Кодрус-кроль в Атенах в Греціи, Смерть поднять, бы ойчизна только была в цілі.Видання художньо оформлене. Невідомий український художник-гравер зобразив запорозького гетьмана на коні, використавши таку стародавню традицію мистецтва, як возвеличення людини засобом кінного портрета. Кінь — наче п'єдестал лицаря, хороброго й доблесного воїна. Та взагалі у творах мистецтва кінь — це своєрідний символ. Людина на коні мовби підноситься над буденністю життя. Вершник, який гордо сидить у сідлі, уособлював героїзацію образу, чого й прагнув анонімний художник-гравер, який, ідучи за
