Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

з асиметрією у бік раннього віку, оскільки там закладаються значимі для подальшого життя психологічні характеристики особи: період немовляти, раннє дитинство, ігровий вік (від 5 до 7 років), шкільний вік, юність, молодість, дорослість, вік зрілості й старість. Класифікація Єріксона набула популярності й цікава тим, що показує, як при нормальному поетапному розвитку індивід може своєчасно набувати якостей, необхідних для психосоціальної адаптації до щораз більш широкого соціального середовища і взаємодії з ним. Коли розвиток складається більш-менш нормально, то людина поетапно набуває таких якостей: переважання базисної довіри до людей і оточення над недовірою до них (1 фаза), автономії над соромом і сумнівом (2 фаза), ініціативи над почуттям провини (3 фаза), працьовитості над почуттям неповноцінності (4 фаза), ідентичності над зміщенням ролей (5 фаза), близькості над ізоляцією (6 фаза), генеративності над стагнацією (7 фаза), цілісності над відчаєм (8 фаза). Кожна з нормально прожитих фаз відкриває можливість формування базисних чеснот, які не втрачаються, а складаються, накопичуючись одна за одною: Надія, Сила волі, Цілеспрямованість, Компетентність, Вірність, Любов, Турбота, Мудрість. Усі виділені чесноти Еріксон називає базисними тому, що «без їх відновлення від покоління до покоління всі інші, більш мінливі системи людських цінностей, втрачають смисл і релевантність (тут у смислі «актуальність» - О.К.)»[475].

Скільки ж років продовжується кожна фаза? Це питання можна залишити відкритим, оскільки мають місце коливання в залежності від біологічних і соціальних відмінностей. Тим більше що, як вказував французький історик Марк Блок (1886-1944), «межі між поколіннями то звужуються, то розширюються, в залежності від більш або менш швидкого темпу соціального руху»[476]. Варто підкреслити головне: реалізувати себе як живу людську істоту - це значить пройти всі фази життя. Кожна з них має свою цінність. З іншого боку, всі вони можуть бути уявлені певними етапними майданчиками, на яких, до речі, можливі затримки або дострокові сходження. Можна зустріти дорослих людей, що своєю поведінкою, низьким рівнем відповідальності нагадують підлітка, вони застряли на півдорозі до соціальної дорослості. Є й такі, що до старості зберегли багато чого з юнацтва. В народі часто вживають до кого-небудь з дітей іронічний вираз - «старикує», а до когось із старих - «змалився», коли один поводить себе як старий, а інший - як мала дитина.

Приділяв увагу питанню поколінь і іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет[477]. Він вважав, що у будь-який момент історії діють представники трьох поколінь (молоді, зрілі й старі), які охоплюють віки від 16-18 до 60-65 років. Громадське життя кожного покоління продовжується близько 30 років. Цей період можна поділити на дві частини. Протягом приблизно 15 років нове покоління прагне до поширення своїх ідей, прихильностей, думок. Їх стандарти починають переважати в наступні 15 років. Якщо трапляється, що ідеї старшого покоління мають екстремістський характер, то нового - антиекстремістський (він виявляється як прагнення до реставрації минулого). Ортега-і-Гассет порівнював покоління з караваном, у якому ми добровільно рухаємось уперед. Кризи у суспільстві трапляються тоді, коли надто швидко зростає дистанція між поколіннями. Але й тут доречно зауважити, що низка соціальних криз, які можуть зрушити природну ритміку зміни поколінь, має свою межу: частота соціальних змін повинна десь наближатись до частоти природної зміни поколінь.

Американська дослідниця Маргарет Мід (1901-1978) звернула увагу на те, що типи культур можна виділяти в залежності від зв’язків між поколіннями. Спираючись на цю ідею, вона виділила такі культури:

1) постфігуративні - коли діти вчаться перш за все у своїх попередників;

2) кофігуративні - коли діти і дорослі вчаться у своїх однолітків;

3) префігуративні - коли дорослі вчаться також і в своїх дітей.

До постфігуративних культур М. Мід віднесла так звані примітивні суспільства, а також релігійні або ідеологічні анклави. В них старі подають молодим зразки життя. Кофігуративні культури, на її думку, нетривкі, епізодичні, вони складаються в часи соціально-економічних криз. Маючи на увазі динамізм сучасного життя і можливі з цього факту дискусії відносно переваг того чи іншого покоління, М. Мід моделює такий діалог поколінь: «Ще зовсім недавно старші могли говорити: «Послухай, я був молодим, а ти ніколи не був старим». Але сьогодні їм можуть відповісти: «Ти ніколи не був молодим у світі, в якому молодий я, і ніколи ним не будеш»[478].

Генераційний вимір суспільного життя має багатий спектр. Звернемо увагу хоч би на деякі його сторони.

А) Покоління і право. У суспільстві може скластися певний диктат одного покоління над іншим (напр., геронтократія, тобто влада старих). Великий польський педагог Януш Корчак (1878-194?), котрий загинув у фашистському концтаборі, відмовившись покинути своїх вихованців-дітей, яких туди відправляли, сформулював «Велику хартію вольностей» для дітей, де проголошував право дитини на сьогоднішній день, право дитини бути тим, чим вона є[479]. У зв’язку з цим тут може бути розвинута думка про правову рівність поколінь, про правовий захист усіх тих поколінь, які прийнято відрізняти в даному суспільстві. Слушною є й думка про співставлення права покоління і права народу як трансчасову спільноту. Право нині існуючого покоління вочевидь повинно бути вторинним відносно права народу (де маються на увазі й прийдешні покоління, оскільки «народ» - вічна категорія людей).

Б) Покоління і культура. Досить евристичною може бути й проекція проблеми поколінь на