Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Усе це різко контрастує з ситуацією, що виникла під час появи перших переселенців на Боспорі, коли відносини між ними та місцевим населенням (передусім скіфами) були мирними та економічно взаємовигідними. У V ст. до н. е. греки були вимушені вжити екстрених заходів до захисту своїх міст. Ще в першій чверті V ст. до н. е. з'являються в них перші оборонні стіни (Тіритака, Мірмекій). Загроза з боку скіфів стала однією з причин створення Боспорської держави у 480—479 рр. до н. е.[145]. Греки зуміли консолідуватися у сильну «наддержаву» й активно протистояти скіфам[146]. Протягом другої половини V — IV ст. до н. е. між скіфами та боспорцями існували тісні економічні й політичні зв'язки. Про це свідчить наявність у безпосередній близькості від їхніх центрів (інколи навіть у їхніх некрополях) курганів, що традиційно пов'язуються із похованнями скіфської вищої знаті та царів — Німфей, Куль-Оба, кургани Патініотті, Кекуватського та інші. На це першим звернув увагу ще М. І. Ростовцев, який цілком слушно зазначив, що є «...серед курганних поховань такі, які за характером знайдених у них речей ні в якому разі не можна вважати грецькими, а належать, безсумнівно, сусіднім скіфам»[147].

Скіфи беруть участь у війнах, що вів Боспор. Під час війни за Феодосію цар Левкон використав загони скіфських лучників [Роlуaen, Strateg. 6, 9, 4].

Упродовж V—IV ст. до н. е. на Керченському півострові постійно мешкало напівосіле та осіле скіфське населення[148]. Боспорські тирани могли володіти землями на Керченському півострові на підставі існування між ними та скіфами союзного договору[149].

Однією з умов такого договору могло бути зобов'язання скіфів постачати в разі потреби за певну платню союзні війська, як це мало місце під час війни за Феодосію і в інших війнах. У разі скрутного становища царі Боспору могли знайти притулок у скіфів. Саме до скіфського царя Агара прибіг син загиблого царя Боспора Перісад, де й знайшов надійний притулок. Можливо саме скіфи Агара виступали на боці законного царя під час конфлікту між членами родини загиблого Перісада та наступної боротьби за владу на Боспорі. Характерно, що ставка Агара знаходилася недалеко від Пантикапею і Перісад зміг до неї доїхати швидко [Diod., XX, 24].

В цілому V ст. до н. е. характеризується значним піднесенням Великої Скіфії, зростанням її впливу на Балканах, встановленням міцних контактів з античними центрами Північного Причорномор'я, які мали переважно мирний характер і розвивалися на взаємовигідній основі. Без цього було б неможливе саме існування античних полісів, нормальне функціонування їхніх сільськогосподарських округ (хор). Без надійних гарантій з боку скіфів, можливості вести сільське господарство на значних площах хори втрачало сенс. Адже захистити від кочовиків поля було б неможливо. Своїх сил для того, щоб надійно завершити сільськогосподарський цикл, у полісів не було. Їх у кращому разі могло вистачити лише для захисту міста.

Кочовикам було достатньо перед самим збором врожаю прийти і знищити його — витоптати кіньми або спалити[150]. Перешкодити цьому було неможливо. Лише взаємовигідне для обох сторін — греків-колоністів та скіфів — співіснування могло забезпечити життя поліса. У V ст. до н. е. на території Північного Причорномор'я завершилося формування єдиного, певною мірою політичного й економічного, простору, в межах якого забезпечувалось життя у великих регіонах.

Звичайно, відносини греків та скіфів не завжди були безконфліктними. Ідеалізувати їх не треба. І письмові джерела й археологічні дані свідчать про періодичні конфлікти між ними. Але не вони визначали характер відносин, переважно мирний у своїй основі.

У IV ст. до н. е. Велика Скіфія виступала досить міцною державою. Заключне століття історії Великої Скіфії було одночасно епохою її найвищого розвитку, початком кінця і самим кінцем. На початку IV ст. до н. е. помітний значний демографічний вибух. У багато разів порівняно з попередніми часами зростає чисельність населення Степу (див. гл. 3, 1).

Нині кількість відомих скіфських поховань у регіоні перевищує 3000. Якщо навіть унаслідок перегляду датувань скіфських старожитностей частина поховань-буде передатована як більш рання, картина значного збільшення степового населення Скіфії не зміниться. Дуже характерною для IV ст. до н. е. ознакою є поява значних скіфських курганних могильників з багатьма десятками насипів (Кутянський, Шевченко-Широке, Гайманове поле, поле Чортомлика, В. Тарасівський, В. Рогачикський).

Античні письмові джерела V — IV ст. до н. е. згадують імена п'яти скіфських царів[151]. З них для V ст. до н. е. відомі три (Аріапіф, Скіл, Октамасад). До початку IV ст. до н. е. імена скіфських царів невідомі[152]. Лише для другої половини цього століття відомі імена царя Атея та Агара. Детальніше відома діяльність Атея. Його колоритна постать затінює діяльність інших царів. У більшості письмових джерел він однозначно трактується як «цар скіфів» [Clem. Alexandr., V, 5, 31; Strabo., VII, 3, 18].

Все, що пов'язане з діяльністю Атея, стосується району Подунав'я. Розкопки останніх років докорінно змінили уявлення про характер пам'яток скіфів у цьому регіоні. Зараз тут відомо близько 400 скіфських поховань IV ст. до н. е., що свідчить про надійне освоєння території скіфами, про наявність в регіоні значного скіфського населення.

Повністю тут досліджено кілька досить великих скіфських могильників[153]. З ім'ям Атея пов'язаний початок скіфо-македонського конфлікту, що затягнувся до кінця IV ст. до н. е. За його часів після деякої перерви триває рух скіфів за Дунай. Імовірне навіть проникнення окремих скіфських кінних загонів у глибини Балкан[154].

Про битву скіфів з фракійським племенем трибалів поблизу кордонів Скіфії або навіть на її території відомо з розповідей античних авторів — Юлія Фронтіна та Поліена[155].

Тут Атей з успіхом дезінформував ворога, наказавши підігнати стада худоби до місця битви. Курява була прийнята трибалами за наближення до скіфів допомоги з боку їхніх сусідів.

Помпей Трог повідомляв про війну, яку Атей вів з істріанами. У цій війні він зазнавав невдач і змушений був звернутись до Філіпа Македонського по допомогу.

Вся діяльність Атея була скерована на утвердження скіфів за Дунаєм. Йому, можливо, близько 346 р. до н. е. вдалося закріпитися у Добруджі[156].

Рис. 13. Монета царя Атея.

Ще до цих подій Атей почав карбувати у Гераклеї монету із своїм зображенням у вигляді кінного скіфського лучника[157]. Дуже характерно, що