Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький
8
Про цього видатного українського інтерпретатора марксизму див.: Жук А Пам’яті Миколи Порша (1877-1944) // Сучасність. - 1962. - N 1. - С. 52-66. У своїх творах Порш намагався довести, що централізована структура російської держави гальмує економічний розвиток України і що фінансова та бюджетна політика російського уряду стосовно України нагадує політику колоніального визиску. “Книга Порша “Про автономію України” [Київ, 1909] була тоді єдиною публікацією, що з можливою у підцензурних умовах повнотою вияснювала національно-політичну сторону українського визвольного руху і мала великий вплив на формування національно-політичної думки не тільки в партійному середовищі [Української соціал-демократичної робітничої партії], а також серед широких верств української суспільности” (Там само. - С. 61).
9
Грушевський М. С. Якої ми хочемо автономії і федерації. - [Київ, 1917]; уривки з цієї статті передруковано в кн.: Грушевський М. С. Вибрані праці. - Нью-Йорк, 1960. - С. 142-149.
10
Бачинський Ю. Україна irredenta. - 3-є вид. [з передмовою В. Дорошенка і додатком, що містить листування між Ю. Бачинським і М. Драгомановим]. - Берлін, 1924.
11
[Міхновський М.] Самостійна Україна. - Львів, 1900.; останнє видання. - Лондон, 1967. Див. також: Мірчук П. Микола Міхновський: апостол української державности. - Філадельфія, 1960.
12
Франко І. Поза межами можливого // Літературно-науковий вістник. - Львів, 1910. - Т. 12, кн. 10. - С. 1-9; передруковано у кн.: Вивід прав України: документи і матеріяли до історії української політичної думки. / Упоряд. Б. Кравців. - Нью-Йорк, 1964. - С. 134-153.
13
Див. статті В. Янева про Д. Донцова й І. Лисяка-Рудницького про В. Липинського в кн.: Енциклопедія українознавства. - Париж - Нью-Йорк, 1949. - Т. 2. - С. 575-576 і 1292-1293. Варто зазначити, що і Д. Донцов, і В. Липинський повністю сформувалися як політичні мислителі лише після революції.
14
Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. - Львів, 1926. - С. 327.
15
Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. - С. 720-722.
16
Про Союз визволення України див.: Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. - Ужгород, 1930-1932. - Т. 1. - С. 31-39. Добірку документів з Австрійського державного архіву, що стосуються СВУ, див.: Ereignisse in der Ukraine 1914-1922 / Herausg. von T. Hornykiewicz. - Horn, 1966. - Bd. l. - S. 160-246; Bihl W. Ӧsterreich-Ungarn und der “Bund zur Befreiung der Ukraine” // Ӧsterreich und Europa: Festgabe für Hugo Hantsch zum 70-Geburtstag. - Graz, 1965. - S. 502-526.
17
Див.: Винар Л. Чому Михайло Грушевський повернувся на Україну в 1914 році? // Український історик. - 1967. - N 3-4. - С. 103-108. Л. Винар наголошує, що своїм добровільним поверненням Грушевський хотів спростувати звинувачення, які часто лунали в російській реакційній пресі, в нібито проавстрійському характері українського руху. Таким чином Грушевський надіявся зупинити переслідування його політичних товаришів. Не слід заперечувати, що цей мотив справді відіграв свою роль у рішенні Грушевського, але все-таки треба думати, що первісний мотив випливав із його загальної політичної філософії.
18
Петлюра С. Статті, листи, документи. - Нью-Йорк, 1956. - С. 188-190. Треба взяти до уваги, що Петлюра, очевидно, намагався забезпечити алібі для себе і своїх політичних товаришів на випадок, якщо його лист потрапив би до рук російських властей. Це могло б пояснити найбільш гіперболізовані висловлювання у цьому листі. Однак немає причин сумніватися у тому, що висловлені думки відповідали його основним переконанням. Це можна підтвердити іншими джерелами. У розмові з одним зі своїх товаришів на початку війни Петлюра так означив власне політичне кредо: “У відповідний момент маємо на щось рішитися - а наше рішення послідовно виступає з наших попередніх засадничих позицій - будування долі нашого народу спільно й за допомогою демократичних сил народів Росії”. Див.: Лотоцький О. Сторінки минулого: У 3 т. - Варшава, 1932-1939. - Т. 3. - С. 264.
19
Це твердження, правильне за суттю, потребує уточнень. Хоча більшість українців належали до Російської православної церкви, релігійне становище українського та російського народів різнилося деякими суттєвими рисами. Так само той факт, що Україна була економічно інтегрована в Російську імперію, не заперечував іншого факту - що економічні інтереси українського Півдня дуже часто суперечили економічним інтересам великоросійської Півночі. Брак місця не дає змоги розвинути дискусію з приводу цих важливих і вкрай складних питань, але про існування їх варто говорити. Дві згадані далі роботи, хоч вони ніяк не вичерпують теми, можуть дати попередню орієнтацію. Про релігійне питання див.: Winter Б. Byzanz und Rom im Kampfe um die Ukraine, 955-1939. - Leipzig, 1942; про економічне питання див.: Kononenko К. Ukraine and Russia: A History of the Economic Relations Between Ukraine and Russia (1654-1917). - Milwaukee, 1958.
20
Wasilewski L. Ukraina i sprawa ukraińska. - Kraków, 1911. - S. 194-195.
21
Вивчення цієї проблеми варто б розпочати з дослідження про російських письменників українського походження. Найвідомішим прикладом є постать Миколи Гоголя. Але можна назвати й багато інших, менш відомих прикладів. Блискучий аналіз цього питання можна знайти в статті Є. Маланюка “Малоросійство”: Маланюк Є. Книга спостережень: У 2 т. - Торонто, 1966. - Т. 2. - С. 229-241.
22
Лист Палацького від 11 квітня 1848 р., адресований до Підготовчого комітету Німецьких національних зборів у Франкфурті, цитований за кн.: Kohl Н. Pan-Slavism: Its History and Ideology. - 2nd rev. ed. - New York, 1960. - P. 77.
23
Цікаво
