Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк
Окреслені проблеми, пов'язані із системним тлумаченням кримінального закону, засвідчують необхідність їх подальшого ретельного аналізу.
1.3. Теорія систем як методологічна основа системного тлумачення кримінального законуТермін «система» з'явився у Древній Греції приблизно у V столітті до нашої ери і мав початкове значення: поєднання, організм, організація, союз, лад. Він також виражав певні акти діяльності людини та їх результати упорядкування предметів, явищ і дій.
Початково «система» пов'язувалася з формами соціального буття, і лише пізніше принцип порядку стали переносити на Всесвіт.
Метафоризацію слова «система», на думку О. Старіша, розпочав древньогрецький філософ Демокріт (близько 460–360 до н.е.), один із основоположників античної атомістики. Він вважав, що складні тіла утворені з атомів подібно до того, як слова утворюються зі складів, а склади — з літер. Відтак уперше елементи були уподібнені до літер і саме з цього моменту почало формуватися науково-філософське розуміння системи, яке набуло узагальнено-універсального значення[129].
Поняття «система» неоднозначне. У філософії і загальносоціологічній літературі існує близько 50-ти визначень «системи». У юриспруденції ж, на думку О. Бойка, термін «система» сьогодні став затертим знаком. Під девізом пошуку системної гармонії в правознавстві відбулось декілька загальнонаціональних дискусій[130].
Найбільш загальним визначеннями у філософії є таке: система — це множина пов'язаних між собою елементів, що має той чи інший вид упорядкованості за певними якостями і зв'язками, і відносно стійку єдність, яка характеризується внутрішньою цілісністю, виражена у відносній автономності поведінки і (чи) існуванні цієї множини в навколишньому середовищі.
Докладно аналізує основні якісні риси загального поняття системи, а також системного підходу загалом В. Афанасьєв.
До них він відносить: насамперед саме системну, інтеграційну, колективну якість, яка відрізняється від рис та якостей компонентів самої цілісної системи; компоненти системи, тобто те, з чого вона складається і без чого неможлива; доцільність системи, тобто існування у ній цілеспрямованості свого розвитку; функції, які забезпечують розвиток системи, її практичну діяльність, спрямовану на досягнення відповідних цілей, які система ставить перед собою; системокомунікативний аспект, тобто забезпечення системи усім необхідним щодо її інтенсивного розвитку, бо йдеться про ті різнопланові ресурси (матеріальні, людські тощо), які забезпечують реальну діяльність системи[131].
Як зауважує С. Полєніна, у філософській науці розрізняють системи органічного і сумарного видів. Ознакою останнього виду є проста сума ознак, що утворюють систему елементів. Стосовно органічних систем, то для визнання їх системного характеру недостатньо існування у них будь-якої множини елементів, що виконують визначені функції.
Необхідно, щоб вони були цілісними утвореннями, які володіють елементами і структурою, здатні змінювати свою внутрішню організацію під впливом зовнішнього середовища[132].
Теоретичною основою системного методу є категорія «система», зміст якої трактують через множинність частин, які наділені відповідними властивостями і чітким режимом відносин між ними, що дає їм можливість виражатися у вигляді певної цілісності. Він практикується для дослідження всіх складних універсальних систем, до яких належить і кримінальне законодавство[133].
На основі проведених досліджень О. Бойко вважає, що категорія «система» і її тлумачення юристами зумовили постійні дискусії у вітчизняному правознавстві щодо проблем «системи радянського права» (1938–1940 рр., 1956 р., 1982 р.), проте особливого наближення до загальнонаукового, філософського розуміння поняття системи не відбулось.
У навчальній і науковій літературі продовжує домінувати думка, згідно з якою система права ототожнюється з її будовою, тобто структурою[134].
На думку значної частини науковців, система права становить один із найважливіших чинників, що визначають побудову та розвиток системи законодавства
