Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

Залишки Змієвих валів

Траянові вали

Отак хахлуй Щербицький зі своїм ЦК та його московські «заединщики» вирішували українські питання. Хоча абсолютно достовірні дослідження науковця А.С. Бугая уже на той час свідчили, що найстаріші Змієві вали походили зі 150 року до нашої ери.

Чому ж Москва погодилася повернути Києву 1982 року цілих 500 літ. перенісши його заснування з 982 -го (прихід Олега до Києва) на цілком затаємничений 482-й?

Перед тим, як давати відповідь на поставлене запитання, слід завжди мати на увазі: московські владоможці ніколи й нічого не робили позитивного щодо українців. У них завжди спрацьовував золотоординський імунітет самозахисту. Московити напівсвідомо розуміли, що то був народ, не покорений в часи Батия, а отже, з незалежною ментальністю, яку вони не могли сприймати, будучи носіями фундаментального рабства.

Це аксіома, яку варто пам’ятати. Тому московські провладні партійні бонзи 1982 року, даючи дозвіл Києву на 1500-ліття, насамперед подумали — чи не нашкодить це рішення Кремлю?

І тільки отримавши позитивні висновки зі всіх боків (наукові інститути, партійні установи, громадські організації тощо), дали Києву у 1982 році дозвіл на проголошення його 1500-ліття. Це рішення ніякої загрози для Московії не несло. Воно просто «відсувало зачаття Києва у більш «темні» роки. Звернімо увагу: Москва не дала Києву дозвіл святкувати у 1982 році двохтисячоліття. І цьому є пояснення. В такому разі заснування Києва припадає на скіфо-сарматську добу, а відтак, Київ та українців можна було б пов’язувати не тільки з гунами, а й самими скіфами, тим більше, що Москва на подібне навіть зазіхати не мала можливості. Вони такий варіант розвитку своєї історії не передбачили.

Перемістивши, таким чином, заснування Києва на другу половину V століття, московські владоможці ще більше плутали справу. Позаяк історичні свідчення та дослідження про VI–VIІІ століття були майже повністю чи то знищені, чи то приховані зацікавленими німецькими дослідниками та їхніми московськими колегами ще у ХVІІІ–ХІХ століттях. Але для істориків та простих людей в цьому московському рішенні був і позитив: Кремль чітко засвідчив, що він приховує історичну правду про власне становлення та розвиток своїх колоній, дозує її за своєю примхою. Це було публічно продемонстровано усьому світові. Особисто автор звернув на те увагу. Думаю — не тільки я.

Заслуга Анатолія Сильвестровича Бугая і подібних йому дослідників полягає в тому, що у важкі, темні радянські часи вони знайшли засіб впливу на московських та київських партійних бонз, і ті під їхнім начебто лагідним, але водночас жорстко-примусовим тиском змушені були відступати і відкривати своє нутро.

Відчуваючи свої вимушені пóступки, київські тогочасні партійні верховоди «кинули» на дослідження питання Змієвих валів М.П. Кучеру — професійного археолога. «Згодом він опублікував єдину поки що монографію з цієї проблеми «Змиевы валы Среднего Поднепровья» (1987)» [206, с. 10].

Мені вдалося ознайомитися з працею М.П. Кучери і вимушений зізнатися, що більше сподобалися дослідження шановного А.С. Бугая. З них я набагато більше дізнався про наших предків, ніж з інститутської праці науковця М.П. Кучери, бо той, як прихильник «радянської толочківщини», у своїй праці нічого нового не відкрив.

А от Аркадій Сильвестрович Бугай досить чітко встановив:

«Серед результатів наших досліджень — нова карта частини Змійових валів, яка охоплює територію навколо Києва радіусом 35–55 км. З неї добре видно, що Змійові вали — це аж ніяк не незрозуміле нагромадження дуже довгих ліній, які є у В. Антоновича та Е. Ковальчик (так трактували російська та більшовицька історичні науки українські земляні захисні споруди. — В.Б.). Система валів складається з цілого ряду відрізків (ліній оборони), які максимально пристосовані до фізико-географічних умов окремих районів Київщини» [206, с. 30].

І далі автор продовжив висновок:

«Необхідно відзначити, що будівельники валів знайшли справді оптимальне розв’язання цієї складної проблеми (захисту землі. — В.Б.) настільки вдало, що й сучасні військові інженери в останній війні у багатьох випадках будували оборонні рубежі за схемою предків» [206, с. 30].

Аркадій Сильвестрович нагадував усім відомі бездоганні та незаперечні факти, використовуючи, скоріше несвідомо, так звану «священну радянську корову» часів Брежнєва — «останню війну». Тут радянська цензура була безсилою — причепитись неможливо.

Таким чином підкреслювалася теза про захист Київської землі, а отже, й Києва, в давні часи. А позаяк Змієві вали мали дерев’яні каркаси, а дерево та його обвуглені рештки дозволяли встановити вік зведення споруди, то науковці й пішли цим шляхом.

Московська брехня затріщала, мов «гнилий кожух» — повсюдно. Виявилося, що Змієві вали будувались: у 150 році до нової ери, у 20 році до н.е., а за нової ери — у 190, 280, 320, 350, 370, 390, 430, 450, 470, 530, 550, 620 роках тощо. А скільки тих валів було свідомо знищено, земля — розорана, один Бог знає.

Якщо звернемося до праці А.С. Бугая, то побачимо, що науковець, аби не злити партійних бонз, про вік Змієвих валів старався мовчати. Скоріше, працювати у цьому напрямку йому «не радили».

Маючи змогу працювати над дослідженням Змієвих валів за іншими напрямками, Аркадій Сильвестрович почав вивчати їх розташування та структуризацію. Між іншим, не забуваючи, вираховував і вік, немовби для довідок, не вдаючись до сенсацій та поголосу.

Ось як розташовувалися лінії валів навколо Києва згідно із дослідженнями А.С. Бугая:

«1. Вітянсько-Бобрицька. Ця найближча до Києва лінія валів, всього за 18–20 км,.. тягнеться із сходу на захід уздовж лівого берега річки Віти і її притоки Красної та струмка Ревина до його початку. Потім, пересікши межиріччя між початком Ревина і початком Боярського струмка, вал іде понад правим берегом останнього до річки Бобриці і далі правим берегом її повз село Забір’я аж до села Бобриці. Закінчується вал за 4 км від села Білгородка. Далі продовжувати вал було зайве, оскільки заплави річок Бобриці та Ірпеня в місці їх злиття були непрохідними.

Перша лінія оборони Києва складалася з кількох окремих ланок, збудованих, можливо, і неодночасно. Перша лінія (1-А) розташована в поймі Дніпра