Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

10. Пан Енґель був позбавлений волі за умов, що суперечили пункту 1 статті 5 ... Конвенції і були, крім того, несумісними, зважаючи на тривалість від двадцяти двох до тридцяти годин ..., зі статтею 45 згаданого Закону від 27 квітня 1903 року. Протягом цього періоду він зіткнувся з неприємними наслідками режиму суворого арешту. Отже, йому заподіяно моральної шкоди.

При оцінці цієї шкоди Суд не може не зважати на короткочасність затримання пана Енґеля. Крім того, цю шкоду йому значною мірою компенсували. І справді, після того, як його визнано винним у дисциплінарному правопорушенні, яке й стало підставою його арешту 20 березня 1971, йому не довелося вже відбувати два дні суворого арешту, призначеного йому незабаром після того правопорушення ... 5 квітня 1971, за рішенням офіцера з розгляду скарг, підтвердженим Вищим військовий судом 23 червня 1971 року, тривалість його попереднього арешту зараховано в строк накладеного покарання... Хоча це і не становить restitutio in integrum, та має значення в зв’язку зі статтею 50. З огляду на всі ці різні чинники, Суд вважає, що панові Енґелю, окрім задоволення на підставі пунктів 4 і 5 резолютивної частини рішення від 8 червня 1976 року, належить виплатити символічну компенсацію в сумі ста голландських гульденів (Hfl 100).

«Аанемерсбедрейф Ґебрудерс ван Леувен Б В проти Нідерландів» (Aanemersbedrijf Gebroeders van Leeuwen B V v Netherlands) (ухв.), 32602/96, 25 січня 2000 року.

1. ... Суд насамперед зазначає, що сама по собі відмова виплачувати компенсацію за шкоду, спричинену органами державної влади в ході кримінального судочинства, яке згодом було припинене, не є покаранням чи заходом, прирівняним до покарання ... Крім того, ні пункт 2 статті 6, ні будь-які інші положення Конвенції та її протоколів не зобов’язують Договірні Сторони, в разі припинення кримінального переслідування, виплачувати особі, якій висунуто «обвинувачення в учиненні кримінального правопорушення», відшкодування за будь-які збитки, можливо, їй заподіяні ...

... Суд зазначає, що компанія-заявниця подала до суду на нідерландську державу позов із делікту з вимогою відшкодування збитків, заподіяних заходами, ужитими під час провадження в кримінальній справі проти неї. Відмовляючись задовольнити вимогу про таке відшкодування, апеляційний суд взяв до уваги недвозначне визнання факту використання підроблених рахунків керівниками компанії-заявниці, зроблене в ході кримінального розслідування. Це очевидне визнання вини саме по собі спростовує презумпцію невинуватості й дає достатні підстави апеляційному суду посилатися на це визнання. Тому Суд, з огляду на ці обставини, не вбачає предмета спору за пунктом 2 статті 6 Конвенції.

«О. проти Норвегії» (O v Norway), 29327/95, 11 лютого 2003 року.

39. ... Він зауважує, що у своєму рішенні від 25 січня 1995 року Високий Суд узагальнив обвинувачення в сексуальних домаганнях, висунуті проти заявника у межах кримінальному судочинства, а також повторив вердикт присяжних і виправдувальний вирок суддів. Відтак він перейшов до розгляду питання про задоволення умов для присудження відшкодування відповідно до статті 444. Посилаючись на докази в кримінальній справі, Високий Суд визнав імовірним той факт, що дочка заявника зазнавала сексуальних домагань, і «[з] огляду на справу в цілому, ... [не] встановлює доведеності на основі критерію вагоміших доказів того, що [він] не вступав у статеві зносини з [нею]» ... на думку Суду, у мотивах свого рішення Високий Суд, безсумнівно, констатував наявність підозри щодо заявника в зв’язку з обвинуваченнями в сексуальному домаганні, щодо якої його виправдано.

40. Суд не забуває про те, що, підтримуючи рішення Високого суду, комітет Верховного Суду з питань апеляцій (Appeals Leave Committee) взяв до уваги й процитував своє попереднє тлумачення статті 444, дане у рішенні від 1994 року, в якому він ухвалив, що відмова в задоволенні вимоги про відшкодування збитків не послаблює певності і не ставить під сумнів раніше постановленого виправдувального вироку ... Суд визнає, що при тлумаченні відповідного припису закону докладено зусиль, щоб уникнути колізії з пунктом 2 статті 6. Однак він не переконаний в тому, що оспорені твердження, навіть якщо вони наведені разом із таким застереженням, не могли поставити під сумнів належність виправдувального вироку щодо заявника в несумісний з принципом презумпції невинуватості спосіб.

41. Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Пуч Панелла проти Іспанії» (Puig Panella v Spain), 1483/02, 25 квітня 2006 року.

55. Європейський суд визнає, що відмова міністерства юстиції обґрунтовувалась тільки браком доказів про неучасть заявника у діях, в яких його обвинувачено. Із мотивування рішення міністерства юстиції чітко видно, що клопотання заявника було відхилене саме через підозри у його вині (або «непереконаності щодо його невинуватості»). Хоч це клопотання було подане відповідно до пункту 1 статті 294 LOPJ (loi organique relative au pouvoir judiciaire — основного закону з питань судочинства), яким передбачено, що право на відшкодування мають лише ті особи, яких виправдано або щодо яких остаточно закрито кримінальне провадження через брак (об’єктивний чи суб’єктивний) фактів, через які їм було висунуте обвинувачення, подібна вимога, за обставин цієї справи, безперечно, не розвіює сумнівів щодо невинуватості заявника. Справді, заявникові не запропонували довести свою невинуватість в рамках його клопотання до міністерства юстиції чи зазначеної судово-адміністративної процедури (див. Капо проти Бельгії (Capeau c. Belgique)). Водночас рішення міністерства та адміністративних інстанцій базувались на тому, що Конституційний суд у