Отаман Іван Сірко - Євген Біба
На початку 1675 року коронне військо почало готуватися до виступу проти Дорошенка. Самойлович боявся, що поляки насправді вдарять на нього, став писати нові доноси в Москву на Сірка, звинувачуючи його у зраді цареві. Зокрема, він звинуватив кошового в намаганні піти походом на Москву подібно до Степана Разіна і наголосив, що, якби не старшина, отаман здійснив би свій намір. Однак вагомих підстав для такого звинувачення в Самойловича не було.
У 1675 році, отримавши фінансову підтримку, Сірко організував успішні походи проти татар і турків. Кошовий написав у травні цього ж року цареві листа, в якому просив дозволити йому спокійно жити в Мерефі «в своєму домі» з жінкою та дітьми, але цар відповів Сіркові повною відмовою за всіма пунктами. Отаман намагався налагодити стосунки з гетьманом Самойловичем, але той вбачав у кошовому свого потенційного конкурента, і тому плідної співпраці між двома козацькими керманичами не було.
1675 року Дорошенко, переконавшись у тому, що його союз із Туреччиною не справдив надій, почав шукати нових союзників. Оскільки в Батурині сидів його заклятий ворог Самойлович, правобережний гетьман звернувся до Сірка. Останній же побачив тут нову можливість об'єднати сили Правобережної й Лівобережної Гетьманщини, Запорозької Січі й зрештою ліквідувати небезпеку з боку Османської імперії, спираючись на допомогу Московщини, Речі Посполитої та інших держав. Крім того, Сірко сподівався відновити пріоритетну роль Січі у виборах гетьмана України. З огляду на це він охоче пішов на зближення з Дорошенком, забувши про недавню ворожнечу.
Сірко вирушив до Чигирина на зустріч із правобережним гетьманом. 20 жовтня 1675 року його урочисто зустрів за п'ять верст від гетьманської столиці П. Дорошенко в супроводі духовних осіб та козаків. Тут кошовий присягнув на Євангелії, що не вчинить гетьманові кривди; був відправлений і молебень за здоров'я. Після урочистої зустрічі і проведення загальної ради П. Дорошенко оголосив про розрив з Османською Портою та перехід «під царську руку». Через три дні він присягнув на вірність на Євангелії перед Сірком, і представниками запорожців, і перед всіма жителями Чигирина. Дорошенко передав кошовому булаву, прапор та інші клейноди, але той залишив їх правобережному гетьманові. Тоді ж Сірко й Дорошенко сповістили про цю подію Самойловича, надіславши йому листи. Потім цілий день Дорошенко та Сірко стріляли з гармат та рушниць і випустили з тюрми всіх в'язнів і полонених.
Козакам не сподобався далекоглядний крок свого ватажка, що мав на меті зблизитися з Дорошенком. Запорожці мало не вбили Сірка.
Дорошенко й Сірко вирішили досягти максимально можливих позитивних результатів у дуже складній ситуації. Внаслідок переговорів у Чигирині та присяги Дорошенка зміцнювалися позиції Січі й кошового, зменшувався вплив лівобережного гетьмана Самойловича. Дорошенка ж і надалі мали записувати до царського указу гетьманом, і він міг сподіватися щонайменше на почесну відставку, а в кращому разі – на більш успішне продовження політичної кар'єри. Порозумівшись із правобережним гетьманом, Сірко поквапився розіслати універсали, повідомляючи про розрив Дорошенка із султаном та ханом і про його перехід під царську руку, закликаючи козаків на раду.
Чигиринська подія розлютила Самойловича, і він подав до Москви чергові доноси на Сірка. Попович був наляканий тим, що з ним учинять так само, як із Брюховецьким у 1668 році. Він негайно конфіскував у представників кошового частину клейнодів і поспішив звинуватити Сірка та Дорошенка перед царем у спробі збунтувати Україну. Самойлович оголосив дуже підозрілими навіть спроби кошового отамана звільнити свою дружину зі Слобожанщини (її тримали там як заручницю), а отримання Келеберди витлумачив як спробу захопити важливу дніпровську переправу, бо Сірко начебто сказав про це своєму писареві: «Коли б мені тільки в той куток влізти, а тоді б знав, що робити» і буцімто відмовлявся йти у спільні з московським військом походи, бо «Москва… тяжко ходить, а з козацьким військом мені легше».
На початку грудня 1675 року цар зажадав від Дорошенка, що б той їхав складати йому нову присягу в присутно сті Ромодановського та Самойловича і передав їм гетьманські клейноди. Сіркові ж оголосили сувору догану за самовільне втручання не у свою справу, недвозначно попередили про неприпустимість таких дій у подальшому. Але отаман продовжував підтримувати приязні стосунки з Дорошенком. Пішли чутки, що останній має втекти на Січ і разом з Сірком підбивати лівобережних полковників до скинення Самойловича.
27 січня 1676 року Дорошенко під час урочистої церемонії передав цареві турецькі санджаки (прапори). Посли Сірка разом із послами Дорошенка були на аудієнції в царя Олексія і передали йому листи від своїх зверхників. У листі від 22 листопада 1675 року кошовий від імені Війська Запорозького Низового прохав за Дорошенка та його брата Григорія. Цар пообіцяв Сіркові, що Григорія Дорошенка звільнять і відпустять до брата.
Царський уряд, однак, проігнорував попередження послів Дорошенка та Сірка про неминучість турецького нападу на Чигирин і Київ та пропозицію Дорошенка стати разом із кошовим та козацьким військом на захист кордонів України й надати десятитисячну армію.
У листопаді 1675 року на прохання новообраного короля Яна Собеського Сірко здійснив похід на Крим, але від пропозиції прийняти королівське підданство відмовився. Хоча така пропозиція короля, на думку історика Д. Дорошенка, й додала кошовому сміливості в поводженні з Самойловичем, але «в даних обставинах вийти з орбіти підлеглості Москві виявлялося для Сірка надто трудним ділом».
Не припиняв отаман своїх зносин із Дорошенком, який вбачав у підтримці І. Сірка свій останній шанс залишитися при владі. Продовольча та матеріальна підтримка з боку правобережного гетьмана сприяла ліквідації економічної блокади Січі, яку влаштував Самойлович. Дорошенко послав на Січ солонину, горілку й тютюн, а також три тисячі золотих.
У ті ж часи турецький султан і кримський хан задумали вчинити напад на запорожців у самій Січі. Це мало статися проти Різдва Христового. Задля цього султан прислав морем 15 тисяч добірних яничар, а хан, зі свого боку, дав ординців. Скориставшись тим, що запорожці після богослужіння весело бенкетували, вороги змогли вночі непомітно підійти під Січ і захопити сторожу. Виявилося, що козаки безтурботно сплять у куренях, а в самій Січі сторожі нема. Тоді хан наказав яничарам увійти в Січ крізь ту хвіртку, якою козаки носили воду (тому вона була відчинена), а
