Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів - Тетяна Іванівна Фулей

35. У даній справі не оскаржувалося, що «суто судове» провадження відповідало принципові змагальності.

Колишня стаття R. 123 (нині R. 164) Кодексу адміністративних і апеляційних адміністративних судів проголошує, що сторони мають інформуватися про дати дій експерта. Недодержання цього положення саме по собі не може поставити справедливість провадження під серйозний сумнів (див. п. 34 рішення).

36. Утім, хоч пан і пані Мантованеллі могли зробити подання до адміністративного суду щодо змісту і висновків звіту по його отриманні, Суд не переконаний, що це давало їм справжню можливість ефективно надати відповідні власні коментарі. Питання, на яке мав відповісти експерт, повністю збігалося з тим, що його мав визначити суд, тобто чи виявляли обставини лікування дочки заявників галотаном недбальство лікарні CHRN. Це питання належало до спеціальної сфери знань поза межами обізнаності суддів. Отже, хоча адміністративний суд не мав за законом слідувати висновкам експерта, існувала велика вірогідність того, що звіт експерта матиме найбільший вплив на оцінку фактів у справі судом.

За таких обставин і в світлі відмови адміністративними судами першої та апеляційної інстанції призначити іншого експерта (див. пп. 19-22 рішення), пан і пані Мантованеллі могли ефективно висловити власні погляди лише до подання звіту експертом. Насправді не існувало жодних перешкод для їхнього залучення до процесу підготовки звіту, який складався з опитування свідків і дослідження документів. Однак, заявники не змогли взяти участі в опитуваннях, хоча п'ятеро опитаних експертом осіб працювали в CHRN і серед них були хірург, який здійснив останню операцію доньки Мантованеллі, та анестезіолог. Що ж до взятих експертом до уваги документів, то заявникам стало про них відомо лише по завершенні підготовки звіту та його поданні.

Відтак, пан і пані Мантованеллі не були в змозі ефективно коментувати основні докази у справі. Як наслідок, провадження не було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, це положення Конвенції було порушене.

Принцип змагальності передбачає, що кожна сторона має бути поінформована про докази та аргументи іншої сторони. Це в принципі означає право на ознайомлення з матеріалами справи, яке може включати право робити фотокопії для ретельного ознайомлення з матеріалами і доказами. У справі «Шулер-Цґраґґен проти Швейцарії» (Schuler-Zgraggen v. Switzerland), заява № 14518/89, рішення від 28 травня 1993 року, заявниця оскаржила у суді рішення про зменшення їй пенсії. Під час провадження вона попросила, щоб їй дали матеріали справи для виготовлення копій. Їй відмовили, запропонувавши знайомитися з матеріалами справи в приміщенні суду. Проте на стадії апеляційного провадження у Федеральному суді з питань страхування заявниці дозволили скопіювати всі матеріали справи.

ЄСПЛ зазначив, що позбавлення можливості зробити копії дорівнювало порушенню статті 6, проте Суд вказав, що це процедурне порушення права заявниці було виправлене, коли їй надали можливість зробити копії матеріалів справи на подальшому етапі провадження.

52. Суд доходить висновку, що провадження в комісії з розгляду скарг не надало пані Шулер-Цґраґґен можливості отримати повне і докладне уявлення про передані до комісії матеріали. Утім, Суд вважає, що Федеральний суд з питань страхування виправив цей недолік, зобов'язавши комісію представити заявниці всі документи — з яких вона могла зробити копії — і передавши по тому матеріали справи адвокатові заявниці (див., в якості останнього в часі джерела, рішення по справі «Едвардс проти Сполученого Королівства» (Edwards v. the United Kingdom) від 16 грудня 1992 р., серія A № 247-B, сс. 34-35, пп. 34-39). Суд також зазначає, що ані комісія, ані Федеральний суд з питань страхування не мали у своєму розпорядженні звіту доктора Ф.

Оскільки провадження в даній справі в цілому було справедливим, порушення п. 1 статті 6 не було.

Якщо правила прийнятності та допустимості доказів встановлюються національним законом, національні суди мають обов'язок оцінювати ці докази та їхню природу у спосіб, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції (рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140).

У будь-якому випадку має бути гарантований доступ до матеріалів, що є «життєво важливими» для результатів справи (рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom), пп. 7882), доступ до менш важливих доказів може бути обмеженим.

Утім, попри особливий характер постановлюваного рішення, право на справедливий — і змагальний — судовий розгляд в принципі «означає можливість знайомитися з поданнями і доказами, зробленими і представленими іншою стороною» (див. рішення у справі «Руїз-Матеоз» проти Іспанії(Ruiz-Mateos v. Spain) від 23 червня 1993 р., серія A № 262, с. 25, п. 63). У контексті даної справи непредставлення таких необхідних документів, як доповіді соціальних служб, може позначитися на спроможності батьків як вплинути на результати розгляду справи щодо дитини, так і оцінити шанси на можливість оскарження прийнятого рішення у шерифській судовій інстанції[40].

У кримінальному провадженні вимоги «змагального» процесу відповідно до ст. 6 Конвенції зазвичай частково збігаються з правом на захист, гарантованого п. 3 ст. 6 Конвенції.

Більш специфічні вимоги «змагального» кримінального процесу вимагають відкриття стороні захисту доказів за чи проти обвинуваченого, однак право відкриття не є абсолютним і може бути обмежене з метою захисту секретних методів слідства чи ідентичності агентів чи свідків (рішення у справі «Едвардс проти Сполученого Королівства» (Edwards v. the United Kingdom), пп. 33-39).

Зауважимо, що відкриття матеріалів справи іншій стороні регулює ст. 290 нового КПК. Враховуючи новизну положень про відкриття матеріалів справи іншій стороні, доцільно розглянути існуючу практику ЄСПЛ з метою з'ясування змісту та обсягу відкриття матеріалів в контексті відповідності ст. 6 Конвенції.

Використання конфіденційних матеріалів може видатися неминучим, коли, наприклад, задіяна національна служба безпеки чи проводяться антитерористичні заходи, проте рішення про