Міф про шість мільйонів - Девід Хогган
Після деяких роздумів Рузвельт, схоже, усвідомив (як мінімум, на мить) недалекоглядність політики подібного штибу й 23 травня 1944 року відправив ноту Черчиллеві й Сталіну, радячи вернутися до політики Вудро Вілсона й пропонуючи зробити звернення до німецького народу через голови Гітлера і його уряду, пропонуючи мир у тому випадку, якщо націонал-соціалістський уряд буде повалено. Черчілль негайно ж відкинув цю пропозицію й 24 травня виголосив промову в палаті громад, у якій заявив, що Британія не прийме нічого, крім беззастережної капітуляції. Сталін 26 травня також наклав вето на пропозицію Рузвельта. Після цього Рузвельт уже не витрачав зусиль, щоб зупинити хрестовий похід за беззастережну капітуляцію (Gerhard Ritter, «The German Resistance», N.Y., 1958, p. 274; John L. Snell, «Wartime Origins of the East-West Dilemma over Germany», New Orleans, 1959, p. 128).
Написана безліч книг про спроби німецької опозиції стосовно Гітлера дійти задовільної згоди із західними державами в 1942 році для того, щоб одержати усередині Німеччини достатню підтримку для встановлення — революційним шляхом — нового уряду, який, певна річ, не був би антижидівським. Ханс Б. Ґізевіус (Hans B. Gisevius) у книзі «To the Bitter End» («До гіркого кінця», N.Y., 1948, p.p. 448ff.) і Фабіян фон Шлабрендорфф (Fabian von Schlabrendorff) у книзі «Revolt against Hitler» («Повстання проти Гітлера», N.Y., 1948, pp. 117ff.) підкреслюють значимість задовільної угоди між Німеччиною й західними державами про умови миру. Аллен Даллес (Allen Dulles) у праці «Germany's Underground» («Німецьке підпілля», N.Y., 1947, p.p. 167ff) звертає увагу на те, що він, глава Бюро стратегічних служб, котрий керував американським шпигунством зі Швейцарії, в 1942 році благоволив позитивній угоді з німецькою опозицією й рішуче представляв свої погляди американській владі в себе вдома. Ґерхард Ріттер (Gerhard Ritter) у книзі «Carl Goerdeler und die deutsche Widerstandsbewegung» (Stuttgart, 1954; Am. ed., The German Resistance, N.Y., 1958) розкриває той факт, що Ґерделер (якого пророкували на пост глави майбутнього опозиційного уряду) вдався у відчай, почувши про заяву щодо беззастережної капітуляції.
Існує незліченна кількість доказів на користь того, що американська влада мала вагомі причини вважати, ніби війна може бути доведена до швидкого кінця після того, як висадки в Північній Африці й поразка вермахту під Сталінградом створили позитивні умови для укладення миру, котрі за допомогою делегатів від німецької опозиції запропонували Німеччині у Швейцарії. Роберт Шервуд (Robert Sherwood) у роботі «Roosevelt and Hopkins» (N.Y., 1948, pp. 650ff.) розкриває той факт, що основними причинами, через які Рузвельт в 1943 році зробив заяву про беззастережну капітуляцію, були намагання завадити повстанню в Німеччині й неперевершеній пропозиції щодо миру навіть без спеціальних заохочувальних умов з боку західних держав. На той час Рузвельт явно не бажав, щоб Німеччина уникла остаточної й повної поразки у війні — так, як вона зробила за допомогою переговорів з президентом Вільсоном про капітуляцію на певних умовах в 1918 році.
Дивно, що з часів війни більшість письменників, критично налаштованих до беззастережної капітуляції, майже повністю зосередилися на сумному впливі цієї політики на продовження бойні військовими діями й сприяння остаточному комуністичному контролю над Європою. Це дивно, оскільки із загального числа творів про Другу світову війну темі впливу війни на європейських жидів надано більше значення, ніж будь-якій іншій. Безсумнівно, що можна було очікувати раннього вичерпного дослідження наслідків і впливу беззастережної капітуляції на долю європейських жидів. Зараз багато хто стверджує, що влітку 1942 року лідери американського жидівства нібито одержали повідомлення з Європи котрі переконали їх у тому, що Гітлер прагнув у буквальному розумінні слова здійснити фізичне знищення європейського жидівства. Було б логічно припустити — якби ці розповіді були цілком правдиві, — що американські жидівські лідери спробували б урятувати європейських жидів від такої моторошної долі за допомогою якнайшвидшого припинення війни. Закінчення війни було б єдиним ефективним засобом допомоги за обставин, які нібито мали місце. Можна вважати, що американське жидівство було набагато сильніше вражене заявою Рузвельта про беззастережну капітуляцію в січні 1943 року, ніж призначенням Гітлера канцлером Німеччини в січні 1933 року.
Генрі Морґентау (Henry Morgenthau, Jr.) у статті «The Refugee Run-Around» (журнал «Colliers», Nov. 1, 1947) стверджує, нібито урядові США ще із серпня 1942 року було відомо, що жидів нібито вбивають у великих кількостях. Проте, Морґентау і його помічник-комуніст Гаррі Декстер Уайт (Harry Dexter White) були гарячими прихильниками беззастережної капітуляції як до, так і після Касабланки. Вони також були американськими прихильниками радянського плану про перетворення Німеччини в пасовище для худоби. Цей план прийняли Рузвельт і Черчілль на конференції у Квебеку 1944 року й незабаром про нього довідалися як Гітлер, так і німецька опозиція, яка вціліла.
Існувало безліч відомих американських жидівських лідерів, які могли спонукати Рузвельта послухатися поради Аллена Даллеса й припинити війну, та вони цього не зробили. Марґарет Л. Койт (Margaret L. Coit) у книзі «Mr. Baruch» (Boston, 1957, pp. 468ff.) доводить, що Бернард Барух мав більший вплив на Рузвельта, аніж Вільям Буллітт, який виступав проти беззастережної капітуляції — хоча Буллітт непогано попрацював на Рузвельта в 1939 році, провокуючи початок війни в Європі. Барух (так само як і Морґентау та інші жиди — радники Рузвельта) 1942 року був палким прихильником беззастережної капітуляції, хоча ця політика була так чи інакше розрахована на те, щоб спричинити якомога більших людських втрат серед жидів.
Можна лише сподіватися на те, що незабаром знайдеться чесний і добре обізнаний жидівський дослідник, який докладно роз'яснить цей феномен, що мав бути неймовірно жахливим і просто незбагненним у світлі повідомлень про знищення жидів, яке нібито відбувалося 1942 року. Більше того, політика інтернування, що проводилася німецьким урядом з березня 1942 року, означала жахливі страждання для багатьох жидів у світлі політики беззастережної капітуляції, яку втілював Рузвельт, не кажучи вже про політику навмисного знищення жидів, яка нібито здійснювалася Німеччиною.
Ісаак Цаар (Isaac Zaar) у книзі «Rescue and Liberation: America's Part in the Birth of Israel» («Порятунок і звільнення — роль Америки в народженні Ізраїлю», N.Y., 1954, pp. 39ff.) із захопленням описує великий з'їзд нью-йоркських жидів від 9 березня 1943 р. За цих
