Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша
Чинний КК Японії реалізує концепцію, за якою злочином вважається умисна дія. Тільки як виняток з цього правила у ньому передбачено відповідальність за деякі необережні злочини (наприклад, за необережне спричинення смерті особи), хоча визначення змісту положень щодо видів необережності у ньому не передбачено.
У ст. 11 КК КНР зазначено, що злочин визнається вчиненим умисно, коли особа передбачала, що її дії можуть спричинити суспільно небезпечні наслідки, та бажала чи свідомо припускала їх настання. Відповідальність за необережну вину може мати місце лише у випадках, що прямо передбачені в законі. До речі, кількість таких випадків вкрай невелика, внаслідок чого у китайській доктрині вважається, що вирішення питання про наявність або відсутність умислу означає вирішення питання щодо наявності злочину взагалі.
За КК Японії (ст. 41) кримінальна відповідальність настає з 14-ти років. При цьому покарання може бути пом’якшено у випадку явки з повинною, а також при з’явленні із зізнанням у випадках, коли кримінальна справа порушується за заявою особи. Що стосується кримінального права КНР, то цікавими є не стільки положення самого Кодексу, скільки ті доповнення чи зміни, які мали місце в останній час. Наприклад, від 1989 р. у кримінальному праві Китаю існує кримінальна відповідальність юридичних осіб за корупцію, а з 1995 р. — за порушення закону про компанії.
Питання про стадії вчинення злочину та співучасті у злочинах у кримінальному праві Японії та Китаю не знайшли детального розвитку. Так, за КК Японії передбачено відповідальність за замах на злочин (тільки у випадках, спеціально зазначених у відповідних статтях кодексу) та ситуації, коли особа не змогла довести злочин до кінця або за власною ініціативою припинила його вчинення, за що покарання відповідно пом’якшується або особа навіть звільняється від покарання.
Що стосується співучасті, то за загальним правилом особи, які вдвох або в більшій кількості спільно вчинювали злочин, всі визнаються виконавцями. Виконавцями визнаються також підбурювачі до злочинів. За КК Японії окремо передбачена лише така форма співучасті, як пособництво, за яке покарання пом’якшується.
КК Японії не містить визначення та цілей кримінального покарання, але ним (ст. 9) встановлено виключний перелік покарань у послідовності, що відображає тяжкість цих покарань. Основними покараннями є смертна кара, позбавлення волі (безстрокове та строкове) з примусовою працею або без неї, штраф, кримінальний арешт та малий штраф. Єдиним додатковим покаранням є конфіскація. Смертна кара виконується у тюрмі шляхом повішання, строкове позбавлення волі призначається на термін від одного місяця до 15 років, штраф — від 10 тис. ієн і більше (малий — від тисячі до 10 тисяч ієн), а кримінальний арешт — від одного до 30 днів. За японським кримінальним правом конфіскації підлягають предмети злочину. До них законодавство відносить як те, що з’явилось внаслідок злочину чи на його підставі, так і винагорода за злочин.
КК КНР також встановив виключний перелік покарань: п’ять основних видів (нагляд, короткостроковий кримінальний арешт, строкове позбавлення волі, довічне позбавлення волі та смертна кара) і три додаткових види покарання (штраф, позбавлення політичних прав і конфіскація майна). До іноземців як основне, і як додаткове покарання може застосовуватись висилання з держави.
За загальним правилом, нагляд призначається строком від 3 місяців до 2 років, короткостроковий арешт — від 15 днів до 6 місяців, строкове позбавлення волі — від 6 місяців до 15 років, довічне позбавлення волі призначається як альтернатива смертній карі. Смертна кара за особливо тяжкі злочини може призначатись навіть особам у віці від 16 до 18 років (з відстрочкою виконання на 2 роки). У КК КНР міститься 60 статей, у санкціях яких передбачено смертну кару.
Примечания1
Джерелом кримінального права зарубіжних держав є конституція відповідної країни, її внутрішні кримінальні закони та міжнародні правові акти, що містять норми кримінального права. У деяких державах кримінальні закони кодифіковано повністю (Російська Федерація — Кримінальний кодекс 1996 р.), в інших (Італія, Іспанія, Німеччина, Франція, США, Китай) поряд із кримінальними кодексами цих держав діють і окремі кримінальні закони. Наприклад, в Італії та Іспанії діють Кримінальні кодекси, а також окремі кримінальні закони у сфері економіки. У Німеччини діє Кримінальний кодекс ФРН 1998 р. та кримінальні закони Земель щодо злочинів, за які можуть призначатися покарання на строк не більше двох років або штраф. У Франції — Кримінальний кодекс 1992 р. і кримінально-правові норми, які містяться, наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі та в Кодексі військової юстиції, у Дорожньому кодексі. У США більшість кримінальних законів, що було кодифіковано, склало розділ 18 «Злочини і кримінальний процес» Зводу законів США. Розділ має рубрику «Злочини», яка нараховує 86 глав. Цей розділ Зводу законів США прийнято називати Федеральним кримінальним кодексом США 1948 р. В окремих штатах Америки діє Кримінальний кодекс відповідного штату. Наприклад, Кримінальний кодекс Нью-Йорка 1965 р. Джерелом кримінального права США вважаються також судові прецеденти. У Китаї діє Кримінальний кодекс 1979 р. Разом з тим органи державної влади автономних районів та провінцій мають право вносити до Кримінального кодексу доповнення. Кримінальні закони (статути) Великобританії некодифіковані. Джерелом англійського кримінального права є велика кількість кримінальних законів (статутів), а також судовий прецедент. Правозастосовне значення мають рішення Палати лордів, яка є вищою судовою інстанцією для всього Сполученого Королівства Великобританії, а також рішення Верховного Суду, який складається з Високого Суду, Суду Корони, Апеляційного Суду.
(обратно) 2Абзац 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. // Юрид. вісник України. — 1996. — № 48.
(обратно) 3У китайській кримінально-правовій доктрині виділяють кілька ознак злочину. До конструктивних ознак злочину відносять «шкідливість», під якою розуміють те, що кожен злочин заподіює шкоду визначеному у ст. 13 КК КНР об’єкта або створює небезпеку
