Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко
Після смерті Ігоря (945) при малолітніх синах (як відомо з праць В. Татищева, у князівського подружжя Ігоря та Ольги було два сини — Гліб і Святослав) управління державою перебрала княгиня Ольга (945–969). Це унікальна постать у ранній державній історії Київської Русі, постать, яка залишила надзвичайно великий слід у державотворчих процесах того періоду.
Княгині Ользі належить честь і заслуга внутрішнього облаштування Київської держави. Саме Ольга провела глибоку внутрішню реформу економіки, яка практично протягом усього існування Київської держави не змінювалась. Вона впорядкувала фінансову систему, визначила повністю розміри данини — оброки, дані, уроки, час збирання данини — меду, воску, хутра, шкіри, якими Русь торгувала з іншими державами. Вона визначила місця для княжих перевісищ — місць, де масово виловлювали перелітних птахів для заготівлі на зиму; також визначила княжі місця для добування хутра — це так звані боброві гони, що це було значною статтею державного доходу. Княгиня Ольга визначила місця звезення данини — погости, давні кладовища, де тепер ставили двори для збирання данини. Впорядкування податкової системи, внутрішнього економічного життя призвело до того, що були виключені можливості подвійного чи потрійного полюддя, а також свавілля з боку князів, чи воєвод, чи різних варязьких гуляй–витязів. У такий спосіб княгиня Ольга стабілізувала й внутрішню ситуацію. Протягом 20 років, коли ця княгиня керувала з Києва всією державою та сусідніми племенами, жодного випадку незадоволення якимись економічними здирствами не спостерігаємо.
Княгині Ользі належить велика заслуга в тому, щоб мирними засобами утримати землі, які раніше не хотіли визнавати зверхність Києва. Одна з найбільших таких земель — деревлянська держава, постійно, з часів Аскольда, протестувала проти підпорядкування її Києву, боролася проти київських князів. Археологи (зокрема, розкопки П. Толочка) свідчать, що Київ колись був окраїнною межею деревлянської держави. Через те деревляни воювали і з Аскольдом, і з Олегом, і з Ігорем. Як же Ольга приєднала й утихомирила деревлянську землю?
Ця державницька акція була пов’язана з її сином Святославом. Літописи переповідають чимало легенд про княгиню Ольгу. Та ці легенди далекі від істини й перекручують драматичні та дуже складні реалії далекої історії й мудрої діяльності державної правительки.
Княгиня Ольга одружує свого сина Святослава другим шлюбом з донькою деревлянського князя Мала — Маломира. Це було після того, як вона розгромила столицю деревлянського князівства Іскоростень після убивства князя Ігоря і підпорядкувала деревлянське боярство Києву. Деревлянського володаря князя Маломира було приведено до Ольги й віддано у полон, вона не убила його, за звичаєм того часу. Княгиня поселила його в фортеці города Любеча. Його діти — Добриня і Малуша — потрапили як заручники до двору княгині Ольги. І ось донька князя Мала Малуша стає ключницею у Ольги, княгиня довіряє всі ключі від свого великого князівського господарства. Малуша була, отже, князівського роду, спадкоємицею династії Ніскиничів, яка управляла у деревлянській землі, останнім представником якої був князь Мал.
Одруження Святослава з Малушею, представницею деревлянської династії Ніскиничів, практично принесло в посаг Київській державі всю деревлянську країну. Малуша й Святослав народили сина — князя Володимира, знаменитого Володимира Красне Сонечко, який і успадкував разом із Київським також і Деревлянське князівство, разом із родовим знаком деревлян — зображенням красного сонечка Ярила–Дажбога на деревлянських знаменах.
Ще одна історична заслуга княгині Ольги полягала в тому, що вона намагалася — також мирним шляхом — вивести країну Русь, або Україну–Русь на міжнародну арену. Якщо Аскольд, Олег, а за ними й Ігор хотіти встановити з Візантією тісніші стосунки силою меча, то княгиня Ольга спробувала зробити це миром.
У 957 р. вона сама очолює велике посольство до Царгорода — Константинополя, маючи на меті не тільки відновити попередню угоду про мир і дружбу між обома державами, не тільки відновити сплату Візантією данини Київській Русі, але, вочевидь, як пише московський дослідник А. Сахаров, дістати для свого сина, князя Святослава, жону–царівну.
Династичний шлюб, звичайно, зміцнив би союзницькі стосунки між Київською Руссю та Візантією, зробив би Візантійську імперію найближчим і добрим сусідом Київської держави. Княгиня домоглася успіху лише частково.
“Повість врем’яних літ” подає хибну дату поїздки княгині Ольги до Константинополя: 955 рік. Історики уточнили її — це був 957 рік. “Повість” повідомляє, що імператор Костянтин Багрянородний чомусь не одразу прийняв княгиню, змусив її чекати майже три місяці в пристоличній гавані Суд. Повідомляє також і про хрещення її в Константинополі. Візантійські ж джерела про це хрещення не пишуть нічого, проте інформують, що княгиня Ольга приїхала християнкою, при собі мала пресвітера Григорія. Припустити, що було друге хрещення княгині з рук Константинопольського патріарха та імператора Костянтина Багрянородного неправомірно, бо церква категорично забороняла подвійне хрещення. Залишається погодитись, що факт хрещення Ольги був придуманий літописцем, аби підняти престиж княгині.
Княгиня Ольга була дуже зацікавлена в династичному родичанні двох владних сімей. Проте переговори з імператором не увінчались успіхом. Щоправда, імператор Костянтин Багрянородний двічі приймав Ольгу в себе в палацах. Залишився детальний опис прийомів, опис подарунків, якими вони обмінялись. На той час візантійці запровадили закон, що забороняв шлюб дітям царського роду з володарями сусідніх держав, бо ті часто втручалися у внутрішні справи імперії. Тому княгині Ользі в її просьбі про шлюб сина й царівни було відмовлено.
