Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
Чи не одним з найкращих творів, де були представлені антитурецькі мотиви, був опис діянь кошового отамана Івана Сірка у рукописній віршованій польськомовній хроніці другої половини XVII ст.630.
Сірко подається в творі як людина, послана Богом. А запорозькі козаки постають мужніми людьми, що живуть у складних умовах. Вони не мають жінок. Є побожними людьми. Спеціально підкреслюється, що частину здобичі козаки віддають на церкви й монастирі.
Зустрічаємо тут також опис деяких діянь запорожців, які зараз можуть бути трактовані негативно, але в той час вони сприймалися нормально. До таких діянь належала торгівля «живим товаром»:
«Як невільницю де відбивають чи, може, татарка узята, У три дні відсилають, аби не була, мов кропива, пом’ята. Або ж візьмуть туркеню гладку чи черкеску, неначе із тіста, Не засмаглу по-панському та по-шляхетськи, із міста, І вона буде шатна, у перло і золото вбрана, А не викуплять, буде одіслана панна».Говориться в творі й про такий метод у козацькій тактиці, як використання «живих щитів»:
«Матері, жони, діти татарські підуть у заслону І татарський невільник, як щит нам подасть оборону. Їх зв’яжіть одне з одним при гарбах, заслонимось ними, І хай б’ють, із-за них будем стрілами гримать своїми».Загалом у творі про Івана Сірка козацтво представляється як мужнє рицарство, що бореться проти бусурман. І в цій боротьбі всі методи допустимі. Адже бусурмани – вороги, яким не варто йти на поступки.
1678 р. у Новгороді-Сіверському вийшла поетична книжка Олександра Бучинського-Яскольда «Чигирин, прикордонне місто, у тяжкій турецькій облозі року 1677»631. Назва твору говорить сама за себе. Щодо автора, то він належав до освічених людей. Війна з турками й татарами біля Чигирина подається в широкому контексті. Бачинський-Яскольд звертається не лише до античної символіки, а й до символів княжої Русі, згадує деяких відомих українських інтелектуалів того часу (Гізеля, Галятовського, Лежайського). Прославляючи козаків, які обороняли Чигирин, намагається представити їх нащадками Київської Русі й захисниками православної віри:
«На собі козак славу, мій Боже, віншує, Хай скарби із звитязтва належно шанує, Першу міту для слави Твоєї, о Боже, — Силу взявши, наш рицар злу силу знеможе. Турські топче загони і пріч проганяє, І щоб віра тривала, свій край захищає. Бо відколи ще княжив у нас Володимир, Ми із турками бились, змагалися з ними. Князь той, Руську державу грудьми захищавши, Наче скло, пиху гордих крушив, потоптавши. Тим козак і у наш час не дружить зі страхом, Сибаритським не ходить ніколи він шляхом, А бере він собі за взірець Геркулеса, Не зійде він зі шляху ані на півкреса. Зараз Русь по дорозі своїх предків гордих Гонить скоком лісами татарськії орди І, збиваючи з турка блискучі шишаки, Собі слави малює довічної знаки».Бучинський-Яскольд не зупиняється навіть перед відвертими натяжками. Ладний твердити, що ще князь Володимир бився з турками. Правда, такі заяви, радше, виняток, ніж правило. Козацькі ідеологи не схильні були апелювати до давньоруського спадку (хоча іноді такі апеляції траплялися). А тим більше – брати собі за взірець князя Володимира, який ще до того «воював із татарами». Війна Володимира з татарами – це курйоз, який зустрічається лише в творі Бучинського-Яскольда.
Ще один антитурецький вірш належить Йосипу Шумлянському і присвячений битві під Віднем у 1686 р.632. У ході цієї битви війська під керівництвом польського короля Яна Собеського зуміли розгромити турків. У королівському війську були також козацькі загони, послані Іваном Самойловичем. Про це й говорить Шумлянський:
«Жалься, Боже, на гетьмана Самойловича Івана, Заказав він християнам Дати хльости бусурманам. Туркам приязнь показав, Козакам він честь уйняв, Котру в полі батьки наші Здобували, б’ючи баші».У вірші присутні пропольські мотиви. Автор позитивно говорить про короля Речі Посполитої Яна Собеського, союзниками якого стали козаки.
Полтавська катастрофа помітно змінила дискурс козацький. На перший план виходить відверта антипольська проблематика – адже поляки, зокрема король Станіслав Лещинський (1677—1766), були союзниками шведського короля Карла ХІІ, котрий програв Полтавську битву. У такій ситуації антипольські мотиви актуалізуються – «старі рани» накладаються на нові. Відповідно, маргіналізувалася антитурецька й антитатарська проблематика.
Антитурецькі й антитатарські мотиви в козацькому фольклоріПостійні козацькі «змагання» з татарами й турками, війни з поляками – все породжувало відповідний
