Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

3) видалити перше речення абз. 6 ч. 6 ст. 100 КПК України.

Внесення наведених доповнень до КПК України свідчитиме про формування законодавцем як самостійного інституту кримінального процесуального права депонування доказів, дозволить виділити в його межах як окремий субінститут депонування речових доказів і розглядати останній як сукупність норм кримінального процесуального права, які регулюють взаємозалежні й однорідні за своїм фактичним змістом кримінальні процесуальні відносини, що виникають між відповідними учасниками кримінального провадження під час депонування речових доказів, подальшого дослідження депонованих речових доказів та їх оцінки. До структури субінституту депонування доказів доцільно включити норми, які б визначали: 1) підстави проведення огляду речових доказів під час досудового розслідування в судовому засіданні; 2) процесуальний порядок депонування речових доказів; 3) процесуальний порядок дослідження депонованих речових доказів під час судового провадження; 4) особливості оцінки депонованих речових доказів судом.

1. Алексеев С.С. Собрание починений: в 10 т. Том 3: Проблемы теории права: курс лекций. М.: Статут, 2010. 781 с.

2. Воскобитова Л.А. Состязательность: две концепции участия адвоката в доказывании. Статья 2. Программа. Уголовное судопроизводство. 2012. № 4. С. 9-17.

3. Гамбарян А.С. Правовые режимы депонирования доказательств (показаний) и их специфика в уголовном процессе Республики Армения. Судебная власть и уголовный процесс. 2016. № 1. С. 159-166.

4. Гамбарян А.С., Симонян С.А. Судебное депонирование показаний в современном уголовном процессе: монография / под научн. ред. С.С. Аветисяна. М.: Юрлитинформ, 2016. 160 с.

5. Гловюк І.В. Депонування показань свідка, потерпілого за Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р. Юридичний вісник. 2014. № 6. С. 274-281.

6. Давидова Д.В. Джерела доказів у кримінальному процесі України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Кривий Ріг, 2015. 225 с.

7. Доктринальная модель уголовно-процессуального доказательственного права РФ / А.С. Александров, Н.Н. Ковтун, С.А. Грачев, В.В. Терехин и др. URL: http://www.iuaj.net/node/1766.

8. Зинченко И.А., Попов А.А. Структура уголовно-процессуального института депонирования показаний, цель и основания его применения: компаративистский взгляд. Библиотека криминалиста. 2015. № 1. С. 301-308.

9. Кримінальний процес: підручник / Ю.М. Грошевий, В.Я. Тацій, А.Р. Туманянц та ін.; за ред. В.Я. Тація, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, О.Г. Шило. X.: Право, 2013. 824 с.

10. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

11. Крицкая И.А. Проверка вещественных доказательств на досудебном расследовании: некоторые спорные вопросы. Legea si viata. 2017. № 1.С. 91-95.

12. Крицька І.О. Доцільність поширення правового режиму депонування на речові докази під час досудового розслідування. Актуальні питання кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи: матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції, Київ, 24 листопада 2017 р.: у 2 ч. / ред. кол.: В.В. Чернєй, С.С. Чернявський, Л.Д. Удалова та ін. К.: Національна академія внутрішніх справ, 2017. Ч. 2. С. 37-40.

13. Пастухов П.С. «Электронные доказательства» в состязательной системе уголовно-процессуальных доказательств. Общество и право. 2015. № 1 (51). С. 192-196.

14. Попов А.А. Проблемы регламентации досудебного депонирования показаний в уголовном процессе: компаративистский подход. Пробелы в российском законодательстве. 2014. № 6. С. 196-200.

15. Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень: Інструкція, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 р. № 1950/5). URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98.

16. Реалізація нового КПК України у 2013 р.: моніторинговий звіт / О.А. Банчук, І.О. Дмитрієва, З.М. Саідова, М.І. Хавронюк. К.: О.М. Москаленко, 2013. 40 с.

17. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. 2-ге видання. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. 520 с.

18. Хмельницкая Т.В. Проблемы формирования доказательств в ходе досудебного производства по уголовному делу: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Нижний Новгород, 2016. 213 с.

Степаненко А.С.,

кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Стратегія інтеграційного розвитку України передбачає, зокрема, впровадження міжнародних стандартів судочинства в правову систему України. Одним із таких кроків було закріплення законодавцем у Кримінальному процесуальному кодексі України (далі — КПК України) положення про необхідність винесення судового рішення лише за наявності доведеності вини особи поза розумним сумнівом. Зміст і значення даної конструкції жодним чином не роз'яснено в КПК України й інших нормативно-правових актах, незважаючи на те, що така конструкція є однією із ключових під час винесення судового рішення.

Як будь-яка інша діяльність, кримінальне судочинство є процесом ухвалення рішень, центр і проблему якого становить невизначеність. Отже, процес прийняття рішення — похідне невизначеності ситуації, в якій воно відбувається. Тим більш проблематичним стає питання здійснення вибору в кримінальному провадженні, ухваленні владно-розпорядчого рішення, де «на кін» поставлені права і свободи людини, з одного боку, та інтереси держави та суспільства, з іншого. Особливого значення набуває встановлення фактичних обставин кримінального провадження, а саме, необхідних для ухвалення рішення кількісної й якісної характеристик наявних у провадженні фактичних обставин. Тому цілком логічним виглядає нормативне регулювання цієї діяльності та встановлення законодавчих вимог, правил і настанов для суб'єкта прийняття рішення (далі — СПР) для гарантування належного виконання завдань кримінального провадження. Ці вимоги стосуються також запровадженого в КПК України стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

У межах дослідження стандарту доказування «поза розумним сумнівом» у кримінальному провадженні було передбачено вирішення двох основних задач: 1) встановлення правової природи, поняття стандарту доказування «поза розумним сумнівом»; 2) виокремлення основних підходів до визначення та застосування вказаного стандарту в практиці правозастосування судами іноземних країн.