Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов
Першоджерела
Геродот про розселення скіфів[1]
Ці племена живуть по річці Іпаніду на захід від Борисфену; а якщо переїхати через Борисфен з боку моря, то спершу буде Полісся, а від нього вгору живуть скіфи-хлібороби, яких. елліни, що живуть на річці Іпаніду, називають борисфенітами, а самих себе ці елліни звуть ольвіополітами. Ці скіфи-хлібороби на схід займають простір на три дні дороги аж до річки, що має назву Пантікапу, а на північ — простір на одинадцять днів плавби в гору по Борисфену. Над ними вже на широкий простір розкинулась пустиня; за пустинею живуть андрофаги (людоїди), особливе плем'я, зовсім не скіфське. Вище них лежить уже справжня пустиня, і там не живе, наскільки нам відомо, жоден народ.
На схід від цих скіфів-хліборобів, за річкою Пантікапом, живуть уже скіфи-кочівники, які нічого не сіють і не орють; вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Полісся. Ці кочівники на схід займають обшир на чотирнадцять днів дороги, який-простягається до річки Герри.
По той бік Герри знаходяться так звані царські володіння і живуть найкращі й найчисленнііші скіфи, які вважають інших скіфів своїми рабами.
Повідомлення Страбона про грецькі колонії на узбережжі Чорного моря[2]
Це місто (Херсонес) раніше користувалося автономією, але потім, спустошуване варварами, примушене було взяти собі в покровителі Мітрідата Євітатора.
Пантікапей являє собою горб, на схід від нього знаходиться гавань і доки приблизно для 30 кораблів, є також акрополь; заснований він мілітянами. Довгий час це місто і всі сусідні поселення навколо гирла Меотіди по обидва боки його були під одноосібною владою правителів з дому Левкона, Сатіра і Парісада, аж до того Парісада, що добровільно передав владу Мітрідатові…
Великий Херсонес і виглядом, і розміром подібний до Пелопоннесу; ним володіють боспорські владарі після того, як він увесь дуже постраждав від безперервних війн.
Громадянська присяга херсонеситів[3]
Клянуся Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою [богиня], богами й богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленими пунктами херсонесців.
Я буду однодумним щодо порятунку і свободи держави та громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Калос Лімена та інших укріплених пунктів і з решти території, якою херсонесці управляють чи управляли, нічого нікому не зраджу, ні елліну, ні варвару, але оберігатиму все це для херсонеського народу.
Я не звалюватиму демократичного ладу й не дозволю цього тому, хто зраджує і звалює, й не потаю цього, але доведу до відома державних службових осіб.
Я буду ворогом тому, хто замишляє і зраджує чи відторгає Херсонес, або Керкінітіду, або Калос Лімен, або укріплені пункти й територію херсонесців.
Я служитиму народові й радитиму йому найкраще й найсправедливіше для держави і громадян.
Я оберігатиму для народу састер (значення цього терміна не з'ясоване; можливо, це найменування однієї із святинь херсонесців) і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може зашкодити державі.
Я не даватиму або прийматиму дарів на шкоду державі і громадянам.
Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян, що не відпали, і не дозволю цього й не потаю, але доведу до відома й на суді подам голос за законами.
Я не укладатиму змови ні проти херсонеської громади, ні проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; якщо я вступив із кимось у змову або пов'язаний будь-якою клятвою чи закляттям, то мені, що порушив це, і тому, що мені належить, хай буде найкраще, а тому, хто додержує — протилежне.
Якщо я довідаюсь про якусь змову, що існує або зароджується, я доведу до відома службових осіб.
Хліб, який звозиться з рівнини, я не буду ні продавати, ні вивозити з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес.
Зевс, Гея, Геліос, Діва, божества олімпійські! Тому, хто перебуває в усьому цьому, хай буде благо мені самому і потомству й тому, що мені належить, а тому, хто не перебуває, хай буде зле й мені самому, й потомству, й тому, що мені належить, і хай ні земля, ні море не приносять мені плоду, хай жінки не розроджуються благополучно…
Тема 2. Державність Київської Русі
Утворення й розвиток Давньоруської держави
Археологічні пам’ятки (черняхівська, зарубинецька, корчуватська культури) свідчать про те, що предками українців були східні слов’яни. Східні слов’яни упродовж І тисячоліття н. е. пройшли шлях від військово-демократичної організації племен до ранньофеодальної держави. На цьому шляху простежується принаймні чотири етапи.
Наприкінці старої ери завершується епоха первіснообщинного ладу у східних слов’ян. В історії їхнього розвитку настає етап розкладу родового ладу і зародження «військової демократії» (ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.). У писемних джерелах тих часів (римські історики Пліній Старший, Тацит) слов’яни згадуються під назвою «венеди». Венеди становили єдиний, стійкий і найчисленніший масив, що заселяв терени Центральної та Східної Європи. Венедську єдність праслов’ян зруйнувало вторгнення германського племені готів.
Наступний етап (ІІ-VI ст.) характеризується як етап розквіту «військової демократії» — перехідної форми управління суспільством, що поєднувала елементи громадського самоврядування та публічної влади. Східні слов’яни, які називалися антами, за свідченнями готського історика Іордана і візантійського історика Прокопія Кесарійського, в IV ст. населяли територію від Дунаю до Азовського моря. Видатний український історик М. Грушевський вважав об’єднання антів спробою предків українського народу створити державність з організованим військом та участю населення в політичному житті. Цієї ж думки дотримується і чимало сучасних дослідників, зазначаючи, що об’єднання антів складалося з князівств (княжінь). Навала аварів наприкінці VI ст. не зруйнувала основи східнослов’янської державності — князівств. Саме на цьому етапі з’являються такі елементи державності, як територія, поділ населення за територіальною ознакою, публічна влада з її ще недосконалим апаратом, відчужена від народу військова дружина.
У письмових джерелах VII ст. уже не трапляється назва «анти», зате дедалі частіше — «слов’яни», «склавени», «склавіни». Починається наступний етап історії східних слов’ян — етап утворення ядра давньоруської державності — своєрідної федерації князівств (VII — перша половина ІХ ст.). До VIІІ ст. на території, яка населялася східними слов’янами, утворилися племенні союзи, що виникли як військові об’єднання, засновані одночасно на родовому й територіальному принципах.
