Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо - Маріано Сігман
Операції на шкільному подвір’ї, або Витоки комерції та злодійства
На шкільному баскетбольному майданчику володар м’яча стає водночас володарем гри. Йому належить привілей формувати команди й оголошувати матч закінченим. Такі переваги можна використати в переговорах. Філософ Ґуставо Файґенбаум в Ентре-Ріос, Аргентина, і психолог Філіпп Роша в Атланті, США, постановили собі зрозуміти цей світ. А саме формування в дітей понять власності й щедрості під впливом внутрішнього чуття, практичного досвіду й правил. У результаті вони започаткували соціологію ігрового майданчика. Подорожуючи до країни дитинства[23], Файґенбаум і Роша дослідили обмін, подарунки та інші операції, які відбуваються на подвір’ї початкової школи. Вивчаючи обіг маленьких фігурок, вони виявили, що економічні відносини в очікувано наївному шкільному світі формалізовані. Діти ростуть, і позики, передача прав та майбутня вартість поступаються конкретним обмінам, поняттям грошей, корисності та вартості речей.
Як і в дорослому світі, не всі операції в країні дитинства законні. Трапляються крадіжки, шахрайства й зради. Руссо припускав, що правила співіснування слід вивчати через конфлікти. І це відбувається на безпечнішому, ніж реальне життя, шкільному подвір’ї, яке стає благодатним ґрунтом для гри в правопорядок.
Різноманітні спостереження Вінн та її колег наштовхують на думку, що зовсім малі діти вже мають задатки моральних суджень. На противагу їм Піаже, спадкоємець традиції Руссо, вважає, що уявлення про добро і зло з’являються в дитини тільки в шість-сім років. Ґуставо Файґенбаум і я вирішили розсудити видатних мислителів-психологів і паралельно з’ясувати, як діти стають громадянами.
▶ Ми показали групі дітей від чотирьох до восьми років відео з трьома персонажами: перший мав шоколадки, другий просив їх позичити, третій — крав. Тоді поставили їм низку запитань, щоб виміряти глибину розуміння моралі й визначити, з ким — злодієм чи позичальником[24] — вони хочуть дружити й чому, а також що повинен зробити злодій, щоб компенсувати шкоду жертві. Так ми дослідили розуміння справедливості в операціях на шкільному подвір’ї.
Гіпотеза полягала в тому, що симпатія до позичальника, а не злодія, — неявна демонстрація моральних установок, — мала бути сформована навіть у наймолодших дітей, як в експерименті Вінн. Натомість обґрунтування вчинків і розуміння, як можна компенсувати заподіяну шкоду, з досліду Піаже розвиваються пізніше. І ми довели це. У кімнаті чотирирічні діти охочіше гралися з позичальником, ніж зі злодієм. Також вони надавали перевагу тому, хто крав за обставин, які пом’якшують, а не обтяжують провину.
Але найцікавіше, що на запитання, чому вони вибрали не злодія, а позичальника або того персонажа, обставини життя якого виправдовували крадіжку, чотирирічні діти відповідали: «Тому що в нього світле волосся» чи «Тому що я хочу з нею дружити». Здавалося, що їхні моральні критерії цілком сліпі до причин та аргументів.
І ми знову натрапляємо на ідею, яка часто звучить у цьому розділі. У дітей рано (часто від народження) є інтуїтивні здогади, які психологи Ліз Спелкі та Сьюзен Кері, що вивчають вікову психологію, називають базовими знаннями. Вони проявляються в дуже специфічних експериментальних умовах, коли малюки дивляться на щось чи вибирають із-поміж двох варіантів. Але базові знання недоступні на вимогу, коли потрібні в реальній ситуації. Так стається тому, що в молодшому віці базові знання не можуть бути виражені словами чи конкретними символами.
Наші результати у сфері моралі показали, що в дітей із дуже раннього віку сформовано інтуїтивне розуміння власності, яке дозволяє визначити, законна операція чи ні. Вони розуміють, що таке крадіжка, і навіть уловлюють тонкощі, які пом’якшують і обтяжують провину. Це інтуїтивне чуття стає каркасом, на якому надалі виростає формалізоване й експліцитне поняття справедливості.
Утім, кожен експеримент не обходиться без сюрпризів, які виявляють несподівані грані реальності. Наш не став винятком. Ґуставо і я задумали експеримент, щоб дослідити так звану ціну крадіжки. Нам здавалося: діти скажуть, що злодій повинен повернути дві шоколадки, які вкрав, плюс іще кілька як компенсацію моральної шкоди. Але ні. Переважна більшість дітей вважала, що злодій має повернути тільки вкрадені шоколадки. І це ще не все: що старшими були діти, то більше прихильників точного відшкодування з’являлося. Наша гіпотеза була помилковою. Діти набагато шляхетніші, ніж ми очікували. Вони розуміють, що злодій учинив неправильно й повинен відшкодувати збитки, повернувши вкрадене й попросивши вибачення. Але питання моральної шкоди від крадіжки не вирішується в натуральному вигляді. У дитячій справедливості немає репарацій, які б виправдали злочин.
Якщо взяти дитячі операції як іграшкову модель міжнародного права, напрошуються неймовірні висновки. Існує непряма, але часто ігнорована норма, що дії у відповідь не повинні перевищувати силу атаки. Причина проста. Якщо хтось краде два предмети, а жертва вимагає чотири, щоб розійтися мирно, сила удару у відповідь ростиме в геометричній прогресії, що зашкодить усім. Діти розуміють, що навіть на війні повинні бути правила.
Жак, вроджені ідеї, гени, біологія, культура й образ
Жак Мелер — один із багатьох аргентинських політичних вигнанців-інтелектуалів. Він навчався з Ноамом Чомскі в Массачусетському технологічному інституті, в епіцентрі когнітивної революції. Звідти вирушив до Оксфорда, а потім — до Франції, де заснував визначну школу когнітивної науки в Парижі. Він був вигнанцем не лише як особа, а і як мислитель. Його звинувачували в реакціонізмі через заяву, що людське мислення має біологічне підґрунтя. У психології нашумілий розрив між гуманітарними й точними науками був особливо помітний. Я б хотів, щоб ця книжка стала, зокрема, одою й визнанням досягнень Жака. Вільного моря, до якого він плив, руху проти течії. Спроби діалогу.
Поділ на біологію, психологію та нейронауку в епічній місії зрозуміти людське мислення — це всього-на-всього становлення надуманої кастової системи. Природі начхати на штучні бар’єри між типами знань. Тому в цьому розділі я схрещую біологічні міркування, наприклад розвиток лобової кори, з когнітивними, як-от ранній розвиток етичних понять. Під час висвітлення питань на зразок формування білінгвізму й уваги я розглядав поєднання цих аспектів.
На сьогодні наш мозок практично ідентичний мозку людини, яка шістдесят тисяч років тому мігрувала з Африки, коли культура була абсолютно іншою. Це показує, що місце в суспільстві визначає шлях і потенціал вираження окремого індивіда. Одне з положень цієї книжки полягає в тому, що неможливо зрозуміти людську поведінку, не беручи до уваги особливості органа, який нею керує, — мозку. Очевидно, що шляхи взаємодії та взаємодоповнення соціального й біологічного визначаються умовами конкретної ситуації. Іноді вирішальну роль відіграє біологічна складова. В інших випадках спостерігаємо диктат культури й суспільного ладу. Це трапляється не лише з мозком, а й з рештою
